У середу Донецький окружний адміністративний суд розпочне розгляд по суті скарги батьків учнів школи  № 3 у Макіївці, які просять скасувати рішення міської ради про закриття навчального закладу. Навесні цього року депутати вирішили закрити чотири школи, із них три — з українською мовою навчання. Сто учнів школи № 3 із вересня ходять до інших закладів. Свого часу представники місцевої влади запевняли, що від «оптимізації» діти лише виграють. А що насправді? Мітинг протесту проти закриття школи зібрав не лише учнів та їхніх батьків, а й кілька десятків мешканців селища. Учасники акції прийняли звернення до керівників держави та області із закликом відновити навчальний процес у «третій».

 

«У мене двоє дітей, шести і восьми років. Третя дитина — інвалід другої групи, — каже Світлана Калініна. — Тепер нас змусили писати заяву до іншої школи, ми обрали 19-ту. Туди возить автобус, але із центра селища. Тобто малих потрібно привести до автобуса — а це три кілометри від дому — і посадити. Уроки закінчуються, і о 12.00—12.30 дітей привозять і висаджують на тому ж місці. Зустріти малих у цей час ані я, ані чоловік не можемо, бо працюємо. Залишити їх у групі продовженого дня — теж: тоді автобус не відвезе, треба самим забирати. Минулого тижня був дощ, малих висадили, вони ішли додому пішки, промокли до нитки і зараз хворіють. Коли донька вчилася у третій школі, я просила когось із сусідів привести її додому. А зараз хто піде за шість кілометрів мою дитину приводити? Звільнитися із роботи я не можу, бо у мене на руках — інвалід».

Шкільний автобус, який обіцяла місцева влада, доставляє лише тих дітей, які перейшли до школи № 19. Обладнаної зупинки для автобуса немає, якщо йде дощ, то учні мокнуть під дощем. Що ж буде узимку? 

Ті, чиї батьки обрали інші шкільні заклади, їздять самостійно — по 2 гривні 50 копійок за кожну поїздку. Транспортні витрати витрушують батьківські кишені. Навчання дітям із «оптимізованої» школи дається важко ще й тому, що в рідному навчальному закладі всі предмети викладалися українською, а в нових школах — здебільшого російською. Навіть там, де чиновники відрапортували про створення українських класів, підручники видали... російською.

Щоб переконатися у словах співрозмовниці, автор цих рядків разом із колегою проїхалася до школи № 19, куди перейшли 72 учні. На дорозі немає тротуарів для пішоходів, і діти змушені ходити по узбіччю. На узбіччях то тут, то там трапляються ями та відкриті люки: рвуться водогінні труби і розливається вода.

Селище, де розташована школа № 3, почало занепадати після того, як закрилася шахта. Потім не стало будинку культури, гуртожитку, хлібозаводу, аптеки... Тепер — школи. «Донька збиралася купувати будинок поруч із моїм, але дізналася, що школу закрили, і передумала. У неї з чоловіком двоє синів, їх учити треба, — скаржиться Ольга Лернікова, мешканка селища.

«Соціальної напруженості немає: всі діти зі школи № 3 навчаються в інших закладах, організоване підвезення до школи № 19, хоча вона розташована в межах пішої доступності. Всі вчителі, за винятком п’ятьох, які відмовилися самі, працевлаштовані», — запевнив заступник начальника управління освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації Микола Артемов.

Але в чому ефект «оптимізації», незрозуміло. Адже і в нових навчальних закладах із батьків учнів продовжують збирати гроші «до фонду класу» і «до фонду школи». «За місяць батьки відчули, наскільки дорожче стало вчити дітей, — підсумовує мати восьмикласника Ганна Назіпова. — Заплати за дорогу туди і назад, плюс «побори» у школах. Суми зашкалюють. Наші батьки поки відмовляються платити, але скільки вони протримаються — не знаю. Місцева влада запевняла, що завдяки закриттю наших шкіл краще фінансуватимуть інші. Будь ласка, робіть! Та ми не бачимо цього в жодній школі».

 

Під час акції протесту учні та батьки закликали відновити навчання у школі № 3.

 

Фото автора.