Державна продовольчо-зернова корпорація — національний чемпіон аграрної ліги

— Дякую. Так, серпень 2010 року, постанова Кабміну №764, а також велика й ретельна підготовча робота нової команди агропромислового сектору України дали життя новій компанії — Державній продовольчо-зерновій корпорації.

— Від самого початку ДПЗКУ створювалася, маючи свою місію й призначення.

Призначення корпорації — стати Національним чемпіоном на ринку зерна й суміжних з ним, перетворити Україну з пересічного постачальника зернових на впливового експортера. З пасивного спостерігача — на повноцінного гравця.

Наша ідея — втілити розумні підходи державного капіталізму, за якого величезний, але пасивний інфраструктурний потенціал державної компанії наповнюється інвестиційними можливостями приватних інвесторів і приводиться в рух ефективним менеджментом, що працює за всіма законами бізнесу.

Місія корпорації — забезпечити всіляку підтримку вітчизняним сільгоспвиробникам. Сформувати систему відносин, за якої фінансові кошти споживачів зерна максимально без посередників ідуть до виробників. Це збільшує їхні доходи, обсяг вирощуваної продукції, раціональне використання земель та їх рекультивацію, а також розширює коло наших партнерів і союзників.

— Не лякав. Питання підходів і організації. Компанія створюється при використанні винятково комерційних підходів до ведення бізнесу й оцінки його результативності.

Ми переймаємося тим, як з кожної вкладеної гривні зробити півтори, а не придумувати пояснення, чому від неї залишилося тільки п’ятдесят копійок, як було раніше.

Вдумайтеся — 1991 року в системі міністерства хлібопродуктів перебувало понад 500 підприємств. У 1997 році до ДАК «Хліб України» увійшло 125 підприємств. У 2010 році з них залишилося лише 81. І тільки 44 підприємства ввійшли до створеної Державної продовольчо-зернової корпорації.

Але будьте упевнені — кожне з них працюватиме зі стовідсотковою віддачею.

— Сьогодні корпорація — це вертикально інтегрована компанія, яка в собі містить весь цикл роботи із зерновими й продуктами їх переробки — від виробництва до експорту. ДПЗКУ — це виробник, переробник, покупець, експортер і партнер сільгоспвиробників.

Корпорація вирощує зерно на своїх землях, забирає його своєю технікою, зберігає на своїх елеваторах і переробляє на своїх виробничих потужностях. Ми купуємо зерно по форварду і споту у сільгоспвиробників, сприяючи їм на всіх етапах виробництва зерна — від посіву до збирання, зберігання й продажу зернових на експорт.

Корпорація вийшла на міжнародні ринки зернових, успішно реалізує міждержавні контракти.

Усе йде за планом.

— Головний потенціал — це висококласна команда, яку підбирали дуже ретельно, яка мислить сміливо і масштабно й вибудовує повноцінного гравця у світі великого бізнесу, котрий живе за його законами.

А якщо поєднати такі підходи з потенціалом державних активів, то отримаємо ефективне державно-приватне партнерство, позбавлене неповороткості чиновницького адміністрування й хронічного грошового голоду.

Додайте до цього той факт, що корпорація має найбільші потужності із зберігання зернових і найчисленніший парк комбайнів для їхнього збирання, є наймогутнішим власником портових терміналів для перевалки зерна й основним власником зернопереробних потужностей — і ви отримаєте уявлення про потенціал нашої компанії.

Ми професійні, системні, активні та сильні.

— Я був би щасливий, якби це була просто критика. Нехай і сувора. Ні. По факту — це була спланована інформаційна війна — спочатку проти створення, а потім — проти роботи нашої компанії.

Це цілком зрозуміло — наші колеги по галузі вирішили було, що корпорація, будучи державною компанією, одержуватиме преференції від держави й по повній програмі використовуватиме адміністративний ресурс.

Коли цього насправді не відбулося, а ринок побачив, що ми граємо за правилами бізнесу, то хвиля збурення сама собою вщухла.

Корпорація повною мірою нарощує свої конкурентні переваги, розбудовуючи свій інфраструктурний потенціал, виходячи напряму на сільгоспвиробника — пропонуючи або стати асистентом у продажу його зерна на експорт, надавши логістичні можливості, або придбати його зерно за справедливими цінами.

А щодо монополізму — то його і не було передбачено спочатку. Взагалі, що є монополізмом більшою мірою — домінування декількох великих транснаціональних компаній, що диктують ціну сільгоспвиробнику, чи наше прагнення вивести кілька десятків тисяч виробників зерна на його кінцевих споживачів?

— Усі вони — складові єдиного цілого — Державної продовольчо-зернової корпорації України (ДПЗКУ). Кожне з них виконує свою функцію: так, «Хліб Інвестбуд» — це трейдинговий підрозділ корпорації, «МТС-ДПЗКУ» — наша механізована ланка, яка забезпечує збирання врожаю своїми комбайнами й логістику.

Гадаю, найближчим часом у рамках ДПЗКУ ви почуєте ще низку нових назв.

— У вашому запитанні вже частково закладено відповідь. Саме тому, що ДПЗКУ є саме державним підприємством, воно має всі недоліки, пов’язані з необхідністю проведення тендерних процедур при реалізації комерційної діяльності. Це цілком позбавляє його мобільності й конкурентоспроможності порівняно з іншими операторами зернового ринку.

Як держава може конкурувати зі старожилами на зерновому ринку в особі транснаціональних важковаговиків, якщо для проведення елементарної закупівельної операції нам, відповідно до законодавства, було потрібно два місяці, а їм — один-два дні?

— На це запитання краще відповісти мовою цифр. За минулий маркетинговий рік «Хліб Інвестбуд» увійшов до трійки лідерів з експорту зерна з України, маючи за собою 10% експортного ринку. Успішно реалізовано всі міжнародні контракти, в тім числі — у рамках експортних квот, які компанія одержала на загальних підставах.

Крім того, «Хліб Інвестбуд» забезпечив поставку зерна в Аграрний фонд України, до останньої цифри виконуючи свої зобов’язання. Реалізується масштабна програма форвардних закупівель. Цього року компанія посідає перші місця із закупівлі основних видів зернових.

Уперше в держави з’явився інструмент і механізм виконання комерційних поставок зерна на міждержавному рівні. А це вже — серйозна політика.

— Справді, «Хліб Інвестбуд» — за договорами з Аграрним фондом, а потім по комерційному форварду — здійснив закупівлю понад мільйона тонн зернових. А це — тисячі форвардних контрактів з нашими сільгоспвиробниками.

У наступному, 2012/2013 МР, ми прагнутимемо збільшити обсяг наших форвардних закупівель і довести його до 50% загальнорічного товарного пулу.

— Ми з самого початку дуже відповідально підійшли до укладання форвардних контрактів, приділяючи велику увагу сумлінності наших партнерів-сільгоспвиробників. Серед них було проведено велику роз’яснювальну роботу, забезпечено ретельний юридичний супровід, на корені ліквідовано найменшу можливість корупційних схем і одержання контракту за «відкати».

У результаті — з нами міг укласти форвардний контракт будь-який сільгоспвиробник, який підтвердив документально й фактично свої посіви. Крім того, було залучено страхові компанії, які страхували ризики втрати врожаю.

Корпорація хоче власним прикладом простимулювати транснаціональних і великих українських трейдерів здійснювати форвардні закупівлі, вчасно даючи у такий спосіб сільгоспвиробникові необхідні кошти для розвитку й нарощування виробництва.

До слова, раніше ми виступали за прийняття законопроекту №8163, який стимулював трейдерів робити форвардні закупівлі в сільгоспвиробників, тим самим розв’язуючи проблеми останніх з добривами, пальним і посівною.

На жаль, дискусія з цього питання пішла не в практичну площину обговорення мінімізації ризиків покупців по форварду, а в суто популістські й позбавлені конкретики заяви про загрозу того самого монополізму й відторгнення ідеї як такої.

Але час, робота й необхідність нарощування виробництва зернових усе розставлять на свої місця, і ми повернемося до цієї теми.

— Квоти були змушеним заходом, до якого вдався уряд. І це було зважене й необхідне країні рішення. Тут уже мова йшла про продовольчу безпеку. Усі прогнози були на боці уряду. В умовах дефіциту продовольства у світі Україна одержала б внутрішній дефіцит зерна ще до весни.

До слова, Росія вчинила ще жорсткіше, ніж Україна. Там, фактично, до останнього часу діяла заборона на експорт зернових.

— Почну з другої частини запитання — тобто, з мита. Ми й самі, як і організації сільгоспвиробників, не схвалювали введення мита. Вони більш-менш ефективні, коли гнучко прив’язані до цінової кон’юнктури. Наша думка, що це дасть короткий фінансовий ефект для бюджету, але негативно позначиться на виробнику, оскільки для останнього закупівельна ціна зерна буде знижена трейдером саме на розмір мита. Трейдери не зазнають збитків, недоотримає прибуток селянин. І мито — це не заміна квот.

Тепер про квоти. Невдоволення спричинило не їх розподіл, а присутність у процесі державного оператора — ДПЗКУ. Через своє комерційне крило — компанію «Хліб Інвестбуд» ми одержали експортні позиції — на загальних умовах. Причому рівень відповідав можливостям. Компанії передрікали провал, казали, що вона підставить споживачів. Але, як показала практика, побоювання були марні. «Хліб Інвестбуд» свої експортні зобов’язання виконав повністю...

— Справді наболіле питання. На мою думку, оптимальною була процедура, що працювала до липня цього року, за якої експортер-зернотрейдер відшкодовував ПДВ у разі, якщо товар куплено безпосередньо у сільгоспвиробника.

Це прозоро для держави й для експортера — відшкодування проходить по реальному товару зі справжніми прибутковими документами. Крім того, такий механізм виключає гіпертрофовану складову посередників на ринку зерна, яких у нас налічується вже більш як п’ять тисяч. Сам же сільгоспвиробник одержує максимальну ціну продаваної продукції й повною мірою реалізує державну дотацію у вигляді використання коштів ПДВ.

Будь-який інший підхід призводить до недоодержання прибутку сільгоспвиробником, махінацій і непрозорості при відшкодуванні ПДВ, розростання «сірого» ринку зерна, яке купують за готівку, і процвітання фірм-посередників, які видають прибуткові документи, що дозволяють претендувати на відшкодування ПДВ.

— По-перше, я не називав би це експериментом. Це був ретельно продуманий захід.

По-друге, нині уже не ми шукаємо клієнтів, а вони нас. І на наступний рік у нас буде вже не п’ятсот комбайнів і триста зерновозів, а дві тисячі комбайнів і півтори тисячі зерновозів. В 2014 році, за нашими планами, ці цифри становитимуть 7200 і 5000 машин відповідно.

— Безумовно. Самі поміркуйте — будучи одним з лідерів виробництва зернових, Україна має найнижчу у світі забезпеченість зернозбиральною технікою — не більш як 40% від потреби. А 78% комбайнового парку перебуває за межами амортизаційного й економічно доцільного терміну експлуатації. Водночас майже дві третини від цього парку машини типу «СК-5-НИВА», ефективність використання яких дорівнює нулю або негативна.

Хто ж хоче втрачати свій урожай через несвоєчасне збирання або неякісну техніку? А сьогодні наша країна через несвоєчасність збирання врожаю втрачає понад 6 млн. тонн зерна.

— Більше того, ми його вже втілюємо. Було два варіанти розвитку.

Перший — традиційний — екстенсивний. Це коли комбайни прив’язані до господарств і працюють на своїх полях. У цьому випадку необхідно купити 35 тисяч комбайнів на суму більш як 45 млрд. грн. Ця історія, у найліпшому разі, розтягнулася б на 10 років і придбані комбайни не окупилися б за весь амортизаційний термін своєї експлуатації.

Другий шлях розвитку — той, яким пішла корпорація. Це — інтенсивний шлях. Коли комбайни сконцентровані в єдиному підприємстві й працюють по всій Україні, координуючись із високотехнологічного центру управління. У цьому випадку для розв’язання проблеми втрати врожаю нам досить придбати 7,2 тис. машин протягом чотирьох років і витратити на це 8,9 млрд. грн. Це у два з половиною разу швидше, ніж у першому варіанті, у п’ять разів дешевше й набагато ефективніше — адже комбайни окуповуються вже за чотири роки.

Реалізуючи інтенсивний шлях, ми ініціюємо складання комбайнів, зерновозів та іншої сільгосптехніки в Україні — з постійним збільшенням локалізації виробництва, тим самим стимулюючи вітчизняне машинобудування й створюючи величезну кількість нових робочих місць — і у полях, і на заводах.

— Зрозуміло, не можна досягти серйозного прогресу, нічого не вклавши. У нашому випадку — мова про мільярдні інвестиції у валюті. У логістику, зберігання, МТК, рекультивацію земельного фонду тощо.

Сьогодні ми ведемо переговори з потенційними інвесторами в Америці, Європі, Азії та, у разі підтримки урядом наших ініціатив, я не бачу проблем із залученням необхідного обсягу інвестицій.

На цьому шляху є низка етапів.

Консолідація активів у корпорації й формування її повнофункціональних галузевих підрозділів.

Інвестиції — залучення інвестиційного й боргового фінансування. Модернізація активів та їх об’єднання з розвиненим інфраструктурним логістичним ланцюгом.

Капіталізація — за три—чотири роки буде досягнуто її максимальний рівень капіталізації компанії, завдяки синергетичному ефекту від об’єднання колосального потенціалу державних активів і ефективних бізнес-підходів.

— Є сильний інтерес і яскраво виражена зацікавленість. І те й інше в рази підсилюються, коли вони вникають у тему й бачать, що партнером з нашого боку виступає держава. Одних цікавлять стабільні поставки зерна, інших — спільні проекти в сфері виробництва й поставки агротехніки, третіх — можливості фінансового зростання...

Сьогодні на тлі дедалі зростаючої у світі актуальності продовольчої безпеки, для України, яка має і земельний потенціал, і розвинену інфраструктурну мережу, і потужні портові термінали, і вигідне географічне розташування, склалася унікальна ситуація.

У нашій особі хочуть бачити стабільного й надійного партнера, який має волю і можливість виконати дедалі зростаючі запити покупців з агропродукції. І ми ставимо мету не просто продавати зерно, а експортувати продукти його переробки й втілення — реалізуючи борошно, крупи, комбікорми і м’ясо.

Сьогодні в інвесторах браку немає. Ми вибираємо потенційних партнерів, а не вони нас. І корпорація повинна стати інвестиційною платформою для залучення коштів в агропромисловий комплекс України.

Крім цього, в особі Державної продовольчо-зернової корпорації Україна нарешті отримала ефективного агента для реалізації своєї зернової політики, для виконання міждержавних контрактів, для сприяння вітчизняним сільгоспвиробникам і забезпечення продовольчої безпеки держави.