Кажуть, політик відрізняється від державного діяча тим, що перший весь час думає про вибори, а другий — про проблеми країни. Нині вся діяльність регіональних структур влади підпорядкована майбутнім виборам, іде постійне самовихваляння, будівництво потьомкінських сіл. Інтенсивно «перерозподіляються» доходи від бізнесу, насильно змінюються власники фірм, розкрадається бюджет. На жаль, на керівні посади добираються кадри не за професіональними якостями. Це шкодить справі і тому немає економічного та соціального, культурного поступу.
В китайській мові слова країна і держава мають однакове звучання. Так китайці і ставляться до своєї Батьківщини.
Прикро, що в нас ніби країна одна, а світоглядної єдності немає. І ламати через коліно тут не можна. Заполітизованою є новітня історія, заполітизованим є освітньо-виховний процес. На Заході країни часто-густо вчать одного, а на Сході — іншого. Одна церква каже одне, а інша — інше. Так не може бути! Українському суспільству, як повітря, потрібен такий собі Нантський едикт віротерпимості, який в Європі було прийнято ще 1598 року. Через кров, страждання європейці дійшли висновку: потрібно вчитися жити в мирі і злагоді незалежно від релігійних поглядів, переконань.
Єдиний, хто залишається непоміченим в усій цій катавасії, — це простий українець, який не хоче нікого розуміти і підтримувати. Його щоденно обманюють, забирають пільги.
Вважаю, в ситуації, що склалася, слід всім остудити голови. Подивитися збоку самим на себе. Викоренити із влади цей політичний нарцисизм, думати про людей і країну, а не дбати лише про себе.
Кілька століть тому наш видатний земляк Іван Вишенський висунув ідею соборності. Вона означає управління країною соборно, тобто разом. Ідея соборності України нині актуальна, як ніколи. Країна порвана на шмаття соціальними, релігійними і найбільше політичними протистояннями. Зрозуміло, що без суспільного діалогу, пошуку примирення, стратегії розвитку країни, шляхів виходу із кризи, програми розвитку свого краю, села, міста, всієї країни нічого не буде. Людей треба виводити з апатії, допомагати їм, повертати до творення. Потрібні справжні загальнонаціональні ініціативи. Але вони мусять сколихнути країну, показати, що Україна справді ще не вмерла, вона здатна розвиватись. Державний банк реконструкції і розвитку мусять фінансувати сотні тисяч малих проектів, особливо в селах і містечках. Молодь треба залучати до реальних справ. Подолання безробіття в селі, шахтарських селищах, райцентрах — чи не найголовніша нині проблема.
Україні потрібні сьогодні не довгоязикі політики-воїни, а справжні будівничі, творці і фахівці. Де їх брати? Шукати скрізь, у всіх таборах, виховувати, навчати, підтримувати.
Гаслом моменту мусять стати слова: примирення, добро і творча співпраця. Не зупинимо протистояння, не зупинимо жадність, не відсторонимо олігархів від корита — країна пропаде, зникне з карти світу. Чи є у нас така тривога за долю України, чи є мудрість у наших керманичів, покаже найближчий час.
Станіслав НІКОЛАЄНКО, голова партії «Справедливість».
