Михайло ПОТЕБЕНЬКО: «Потрібен єдиний слідчий апарат»

— Якщо говорити про необхідність реформування органів прокуратури, то цей процес має проводитися в загальній системі правоохоронних органів. По-перше, час давно вирішити питання про створення єдиного слідчого апарату, який повинен бути самостійним і насамперед вийти з відомств, де він є нині. Не може слідчий разом із оперативними службами бути в підпорядкуванні одного керівника, як це є сьогодні в органах МВС, СБ, податкової адміністрації. Утворення єдиного самостійного слідчого апарату тільки сприяє зміцненню законності при проведенні досудового слідства. У цей орган повинні влитися і слідчі підрозділи прокуратури. За прокурором мають залишитися функції нагляду за виконанням та дотриманням законодавства в діяльності слідчого апарату й оперативних служб. Для цього він повинен мати не тільки обов’язки, а й реальні права: скасування незаконних рішень, передачі справи від одного слідчого іншому, якщо будуть встановлені факти необ’єктивного ведення слідства, він повинен мати право порушення проти порушників дисциплінарного провадження та кримінальних справ. У разі крайньої необхідності, з метою припинення беззаконня прокурор області та Генеральний прокурор повинні мати право вилучення справи зі слідчого апарату і доручити розслідування групі слідчих, які повинні бути в невеликій штатній кількості створені при прокуратурі. Крім того, такі групи мають розслідувати справи щодо суддів і вищих посадових осіб держави, що виключало б залежність цієї категорії від слідчих. Але це має бути винятком.

Переконаний, що прокурор повинен мати право нагляду за законністю судових рішень і вироків. Протест на незаконні рішення — це свого роду сигнал вищої судової інстанції про порушення, допущені в конкретних справах судом першої інстанції. А вже остаточне рішення має приймати вищий суд.

Необхідно прокурору повернути права санкцій на арешти, які можуть бути оскаржені в суді, де розглядаються в стислі терміни. Ці заходи лише сприяють зміцненню законності в державі, оперативності рішення питань, що сприяє захисту прав та інтересів громадян. Розмивати те, що виправдано життям і відповідає інтересам наших людей, не варто. Тому я бачу тільки в цьому необхідність змін у законодавстві стосовно правоохоронної системи, у тому числі, прокуратури.

Я повністю згоден із пропозицією Президента України В. Ф. Януковича про реформування кримінального законодавства в бік декриміналізації відповідальності, особливо за економічні порушення, а також кримінально-процесуального законодавства. Моя думка з цим не розходиться.

— Життя диктує свої правила, і гарантувати виключення спроб втручання в діяльність прокурора навряд чи реально. Тим не менш, прокурор — постать процесуально незалежна, гарантії його прав закон передбачає. Але як вони будуть реалізовуватися в процесі діяльності, залежить від самого прокурора, його принциповості та об’єктивності, чесності, професіоналізму. Якщо при цьому прокурор не загруз у негідних діях і нема за що зачепитися або дорікнути йому, якщо не страждає на амбітність, манію величі, то повірте, він зможе успішно впоратися із завданнями, які на нього покладає закон. Прокурору мають бути притаманні витримка і культура в роботі, розуміння, що ти прокурор, у тебе є обов’язки і виконувати ти їх маєш із допомогою наданих прав. Це за будь-якої ситуації дозволить успішно здійснювати прокурорські функції.

Я не можу сказати, що Баганець страждає на всі ці недоліки, але певні риси його характеру часом породжували безпідставні загострення з органами місцевої влади, керівниками правоохоронних органів.

— Необгрунтовано звільненому прокурору закон гарантує відновлення на роботу шляхом звернення до суду. Підтверджують це факти того періоду, коли Генеральним прокурором був Піскун. Але ж багато прокурорів були відновлені судом на посаді й працюють сьогодні. Це Ленський, Клюге та інші.

— По-перше, похвал Баганця я не потребую. Оцінкою моєї діяльності на посту Генерального прокурора України є результати роботи, те, що мною зроблено для працівників прокуратури. А це, в свою чергу, сприяло тому, що ефективність діяльності прокуратури підвищилася. У цьому заслуга, перш за все, всіх працівників прокуратури. Турбота про людей завжди дає позитивну віддачу.

Нехай Баганець не ображається, але перш ніж висловлювати якийсь докір на адресу іншого, слід було б перед цим подивитися в дзеркало і зважити, чи маєш на це моральне право. А вже якщо говорити про мої кадрові прорахунки, то слід нагадати, що й у нього не все було по заслугах, нерідко для нього вирішувалися питання авансом, з розрахунком на молодий вік і перспективу.

Так, я призначив прокурором Київської області Сергія Міщенка, й досі вважаю, що зробив правильно. Я завжди робив ставку на молоді кадри, тому намагався їх підтримати словом і ділом. Це стосувалося і Баганця.

Після закінчення Харківського юридичного інституту, в липні 1979 року, Баганець був призначений стажистом слідчого прокуратури Генічеського району Херсонської області, в якій я працював прокурором області. Через півроку став слідчим, і йому присвоєно класний чин молодший юрист (молодший лейтенант). Після цього через півроку, в порушення чинного положення, Олексій Баганець у званні молодшого лейтенанта моїм наказом переведений старшим слідчим прокуратури області, та в день призначення на цю посаду йому була надана упорядкована квартира в центрі міста. Через місяць він висловив бажання її обміняти, оскільки в нічний час було чути шум від поїздів на залізничній станції. Його прохання було задоволено, і він залишився повністю задоволений житловими умовами.

Коли я був призначений заступником прокурора Української РСР і курирував слідство, за бажанням Баганця, він у званні юриста 3-го класу (старший лейтенант) був призначений слідчим з особливо важливих справ прокуратури УРСР, а потім став старшим слідчим. За п’ять років зріс у званні до підполковника. Особисто на моє прохання (при розмові Баганець був присутній) голова Київської міськради Лаврухін виділив для Баганця престижну квартиру в Києві. Вже перебуваючи на посаді прокурора Радянського району, він чомусь обміняв цю квартиру на іншу. Повинен сказати, що квартирних проблем у Баганця практично не було й потім, як це бувало в інших. Наскільки знаю, то і працюючи прокурором Львівської, Дніпропетровської, Донецької областей, він також одержував гідне житло. Чому він намагається представити це в іншому світлі, зрозуміти нескладно, може, хотів показати себе скривдженим.

Прокурором Радянського району м. Києва з посади старшого слідчого прокуратури УРСР Баганець був призначений з міркувань висунення в перспективі його на вищу посаду — заступника прокурора Київської області або прокурором невеликої області. І це питання з ним мною попередньо було обговорене. Але вийшло так, що невдовзі я звільнився з посади прокурора України та з приходом Генерального прокурора Україна Ворсінова, з яким Баганець був добре знайомий з періоду, коли Ворсінов працював у Дніпропетровську, а він розслідував там кримінальні справи, — Баганець був призначений прокурором Львівської області. Маю сказати, що до роботи старшого слідчого прокуратури і перший час слідчим з особливо важливих справ у повній мірі він не був підготовлений. З часом він став хорошим слідчим.

А тепер порівняймо Міщенка, якого на посаду прокурора області я призначив уже доволі досвідченим у роботі в системі прокуратури. До цього він пройшов службовий шлях слідчого, помічника та заступника прокурора району. Працював заступником у такого маститого прокурора, як Шинальський. Після цього Міщенко працював прокурором Подільського району м. Києва, начальником управління Генеральної прокуратури. Скрізь по роботі характеризувався виключно позитивно, тому в званні полковника був призначений прокурором Київської області.

Після моєї відставки з посади Генерального прокурора пройшла хвиля кадрових перестановок. Міщенко, не згодний зі стилем роботи нового керівництва, сам подав рапорт про звільнення з посади, а незабаром і з органів прокуратури. Як прокурорський працівник він із честю, не пускаючи сльозу нарікань, вийшов із тієї ситуації, яка складалася навколо працівників органів прокуратури з приходом нового керівника Генеральної прокуратури.

Баганець певний час за балами службового проходження незрівнянно відставав від Міщенка. Тому можу сказати Олексію Васильовичу одне: йому варто було б позбутися особистих образ, тим більше, що вони необґрунтовані, й бути об’єктивнішим. Він знає, про що я говорю. Ще раз повторюся, у своїй роботі я зробив ставку на молоді кадри, їх виховання і висунення, тому з мого боку йому надавалася всіляка допомога з надією виховати в ньому гідного керівника.

— Ваша відповідь зрозуміла, але тоді виникає питання: «Чим все ж викликаний докір Баганця щодо призначення прокурора Київської області?»

— Моя думка: цим, як і в цілому книжкою «Незручний прокурор», Баганець прагнув показати себе бездоганним, принциповим, переслідуваним прокурором. Він ставив, на моє переконання, єдину мету — пропіарити себе з певною метою на перспективу. Інакше, яка була необхідність у ряді випадків вдаватися до необ’єктивного висвітлення подій?

Це нескладно зрозуміти. Можу тільки шкодувати, що мої надії бачити в особі Баганця прекрасного, шанованого керівника, на жаль, не виправдалися. Біда, що він так і не може зрозуміти свої помилки, розібратися в собі. Ну, що ж, кожен вимірює шапку по своїй голові й обирає шлях у своєму житті. Але наскільки він правильний, тут йому слід було б самому розібратися із самим собою, без оточення, яке здобув і втілив у своїх похвалах.

— Що стосується висловів Баганця про Луценка, то я не хотів би це коментувати. Нехай договорює сам Баганець. Але я бачу, що сьогодні він намагається загравати перед керівними працівниками прокуратури, причому на противагу об’єктивним фактам... Це дешеві трюки. Так, Баганець пише, що нібито я питав у нього: «чи впорається Євген Блажівський із роботою на посаді прокурора Чернігівської області», та «тільки після цього Блажівський став прокурором Чернігівської області». Більшої фантазії в цьому очікувати не доводиться. Я знав, що Блажівський був звільнений з посади прокурора м. Львова за поданням Баганця, і його думку про цю людину. Але з інформацією працівників Генеральної прокуратури переконався, що Блажівський достатньо підготовлений як керівник і професіонал, а тому для перевірки взяв його на роботу, спочатку в апарат Генеральної прокуратури, де ще раз переконався на конкретній справі в його професійній підготовленості, високій культурі й людських якостях, і тільки після цього він був призначений прокурором Чернігівської області.

Аналогічно Баганець перекрутив факт щодо Миколи Голомші. Нібито я запитав його, чи зможе поручиться за Голомшу, якщо запропоную його на посаду прокурора Рівненської області. І тільки після позитивної відповіді Баганця питання було винесено на колегію, на якій нібито я заявив, що рішення про призначення Голомші прокурором області приймається під особисту відповідальність Баганця. Слід нагадати Баганцю, що його поручництва при призначенні прокурорів областей, не тільки Голомші, я не потребував. Ніколи кадрові питання з Баганцем я не обговорював хоча б тому, що знав його відносини з кадрами. Голомша проявив себе на посаді заступника прокурора Львівської області, першого заступника прокурора Чернівецької області позитивно, як людина, підготовлена для самостійної роботи, у зв’язку з чим без якихось рекомендацій та поручництв був призначений прокурором Рівненської області. Для виключення будь-яких сумнівів сказане Баганцем мною перевірено за протоколом колегії, коли призначався Голомша прокурором області, і в ньому я також не знайшов те, про що пише Баганець. Тому сказане ним я розцінюю не інакше, як бажання представитися причетним до висунення конкретних людей, котрі займають нині дуже відповідальне становище в органах прокуратури.

— Після того, коли я пішов із посади прокурора УРСР, я знову почав свою роботу з низів, від заступника прокурора області, прокурора Південно-Західної прокуратури, прокурора Київської області, міста Києва.

У квітні 1998 року, коли я був прокурором столиці, був присутній на нараді в Президента України Леоніда Кучми, де обговорювалися питання стану законності та правопорядку і заходи щодо подолання недоліків. На цей захід були запрошені не тільки прокурори окремих регіонів, а й начальники управлінь органів внутрішніх справ. Виступив на нараді начальник УВС Дніпропетровської області Смирнов, висловив критику на адресу прокуратури області за недоліки у взаємодії в боротьбі зі злочинністю. Присутній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко у своїй репліці був різкіший. Окремі його висловлювання на адресу Баганця мали, на моє переконання, образливий характер, але в цей час Президент саме вийшов із зали засідань. Присутні в. о. Генерального прокурора Олег Литвак, його заступники Лотюк та Ольга Колінько на висловлювання Кравченка не зреагували. Можливо, вони не хотіли допустити тоді конфліктної ситуації. І очевидно, правильно.

Після цього, 17 квітня 1998 р., вийшов наказ в. о. Генерального прокурора, яким за недоліки в роботі Баганець був звільнений з посади прокурора Дніпропетровської області та призначений заступником західного транспортного прокурора. Цей наказ був розісланий по областях. У нього вбачалися серйозні прорахунки в організації роботи прокуратури області. На жаль, Баганець у своєму письмовому запереченні, з чим мені довелося ознайомитися пізніше, більшість викладених у наказі фактів не спростував і за недогляди переклав відповідальність на своїх підлеглих, що, на мою думку, не гідно керівника. В даному випадку він міг ці питання обговорювати всередині колективу, а коли керівник, то зобов’язаний був відповідальність взяти на себе.

— Почну з фактів. Одного ранку о п’ятій годині на річці Дніпро біля Херсона зіткнулися два пасажирські судна, одне з яких опинилося в напівзатонулому стані. Поки з Одеси приїхали південний транспортний прокурор із слідчим, за 10 годин усю роботу виконала територіальна прокуратура. Прибувши, транспортний прокурор отримав готові матеріали, повечеряв і поїхав назад додому. Постає запитання: «Кому потрібна така прокуратура?» Далі. Працюючи заступником південно-західного транспортного прокурора, я переконався в незавантаженості роботи всього апарату. Тому скасування транспортних прокуратур, передача їх функцій територіальним органам не тільки поліпшили оперативне вирішення питань, а й дозволили більш раціонально використовувати оперативний склад. Життя це підтвердило. Це що стосується питання скасування транспортних прокуратур. І Кірпа до цього ніякого відношення не мав. Тож твердження Баганця неспроможні.

Після скасування транспортної прокуратури Баганець був призначений заступником прокурора Львівської області, що не менш престижно. Причину того, що його не сприйняв раніше керований ним колектив, йому слід шукати тільки в собі. Переконаний, що якщо його повернути сьогодні на посаду прокурора в Донецькій області, де він також працював, то відбудеться те саме. Я знаю думку працівників прокуратури цієї області. Професіоналізму недостатньо для прокурора. Потрібно вміти, насамперед, згуртувати колектив і просто по-людськи ставиться до людей. Адже незамінних немає, і Баганцю слід було давно це зрозуміти.

Вийшло так, що на посаді заступника прокурора Львівської області Баганець опинився в такому становищі, що колишні підлеглі його не сприймали. Тоді я сприяв його переведенню прокурором району до Києва.

Тому твердження Баганця про те, що на нього були доноси і з мого боку було проявлено необ’єктивне ставлення, не відповідає дійсності. Навпаки, з мого боку до нього виявлялося виключно добре ставлення.

— Уже будучи прокурором Харківського району м. Києва, Баганець про себе частенько почав нагадувати. Відвідуючи кабінет Генерального прокурора, немов між іншим натякав, що його професійний рівень вищий оточення Генерального прокурора і він може принести більше користі.

В один із днів відвідування Баганцем, коли він знову почав розмову про свою «користь у центральному апараті», я вирішив призначити його заступником Генерального прокурора України — начальником управління, розуміючи особисту відповідальність, яку я брав на себе. Тоді я хотів використати його досвід слідчої роботи. Я сподівався, що Баганець буде не на першій ролі, під моїм контролем і щодо всіляких непродуманих рішень буде стриманішим, тим більше що йому було з чого зробити для себе висновки з минулого.

Усі бачили моє добре ставлення до Баганця. Аж надто була велика опіка, і вона не могла залишатися непомітною. Але, як виявилося, Баганцю вигідно сьогодні показати все в тому світі, як він написав.

Сьогодні я можу сказати, що як слідчий Баганець відбувся. Як прокурор — ні. Це моя особиста думка, але вона ґрунтується і на думці людей. Його самолюбство, поводження з підлеглими та інші недоліки з цією посадою несумісні.

Ми живемо у вільній країні, де кожен має право висловлювати свою думку. Але все це повинно ґрунтуватися на достовірних фактах, викладатися об’єктивно. Перекручувати факти, підносити недостовірну інформацію нікому не дозволено, а тим більше — неприпустимо в книжкових виданнях. Крім компрометації автора видання, іншої «користі» таке безвідповідальне ставлення не приносить і дивідендів не додає, оскільки рано чи пізно правда прояснюється. Баганцю необхідно розібратися в собі, своїх вчинках і діях, самокритично підійти до оцінки всього того, що робить. Не слід забувати, що суть життя не в матеріальних благах, а насамперед у тому, наскільки порядно, чесно ти його пройшов, що ти зробив для людей, наскільки правильно й по-людськи ставишся до своїх підлеглих, до людей.