Коли на українських полях з’явились перші закордонні комбайни та трактори, на дивовижу збиралось подивитись ледь не все село. Потужні красені з комп’ютеризованим управлінням та комфортабельними кабінами було не порівняти із радянськими зразками сільськогосподарського машинобудування. Тепер такою технікою нікого не вразиш. Зате яким було здивування випадкових глядачів, котрі побачили, як на поле доставляли старенький Т-74. Ледь не сорокарічний трактор тепер як справжній раритет. А відшукати його в робочому стані — зовсім проблематично. Зате керівник фермерського господарства із Ходаковець Юрій Козловський тільки-но почує про такий, так і загорається бажанням купити. Продавці не перестають дивуватись: «Для чого?». Адже навіть для музейних експонатів такі трактори вже навряд чи підійдуть. Але у їх нового власника зовсім інші розрахунки та плани.

Із дивацтв починаються винаходи

Колишній конструктор, що не один десяток літ пропрацював на машинобудівному підприємстві, Юрій Козловський не з чужих слів знає про всі переваги та недоліки радянських тракторів та комбайнів. Був час, коли не тільки конструював унікальні вузли та деталі нової техніки, а й вносив свої пропозиції до масштабних загальнодержавних програм розвитку галузі сільськогосподарського машинобудування.

На жаль, історія розпорядилась так, що більшість із цих задумок так і не вдалось втілити у життя. Але ідеї ефективного землеробства, яке не тільки приносило б прибутки власникові землі, а ще було б бережним до наших чорноземів, давало б екологічно чистий продукт, не залишає донині. Власне, і невелике фермерське господарство свого часу з’явилось саме заради того, щоб випробувати їх на практиці.

У різні роки близько тридцяти гектарів орної землі давали фермеру різні врожаї: коли тішили, коли й засмучували. Але жодного разу він не відійшов від принципу бережного ставлення до землі. Саме заради цього і почав збирати старі комбайни, плуги та сівалки, які давно перетворились на банальні купи металобрухту.

Глянеш на них — не втримаєшся від запитання: «Хіба в наш час ще хтось виїжджає в поле на такій техніці?». Все це більше нагадувало б просто дивацтво, якби не переконливі аргументи землероба:

— Моє завдання не так повернути до життя зношені трактори, як показати, що вітчизняна техніка може конкурувати з чужоземною. Про її потужність поки що не кажу — тут є над чим працювати. Але в тому, що вона не тільки не нищить, а й береже наші чорноземи, можна не сумніватись. Нині багато хто, купуючи просто за шалені кошти імпортні варіанти, не задумується над тим, яких збитків зазнає українське село, втрачаючи через її використання родючі грунти.

Переконана, подібні думки у багатьох викличуть не тільки подив, а й заперечення. Мовляв, нерозумно повертатись до позавчорашнього дня, коли весь аграрний світ розвиває нові технології. Справді, на старенькому тракторцеві на шляху прогресу далеко не проїдеш. Його навіть до поля треба доставляти вантажівкою. Але проблема, до якої привертає увагу Козловський, зовсім в іншому — чому не створити на основі своїх же зразків справді унікальну техніку.

Працює, як танк

Цей вислів, який звикли вживати з дещо іронічним відтінком, до характеристики роботи трактора Т-74 має прямий стосунок. Адже, як розповів конструктор, свого часу ця сільськогосподарська машина була створена на тих самих принципах, що й бойова. А в тому, що надійнішого і витривалішого танка, ніж Т-34 не знали не тільки за часів Великої Вітчизняної, а ще й довго після неї, можна не сумніватись. Кращі конструкторські ідеї окремих вузлів і взяли для трактора. Правда, пізніші модифікації хоч і були з удосконаленнями, але випробувань у полі не витримали: бувало, такий ще в поле не вийшов, уже зламався — горе для тракториста. Не дивно, що на цьому тлі особливо вразили імпортні трактори: надійні, швидкі, потужні, та ще й набагато менше пального споживають. Здавалося б, виграють за всіма позиціями.

— Та не за всіма, — заперечує Юрій Козловський. — Збільшення потужності та продуктивності сільськогосподарської техніки, як правило, веде до істотного збільшення ваги, а звідси — і тиску на грунт. Це ж тільки уявити, яке навантаження доводиться переносити землі від комбайнів, вага деяких сягає двадцяти тонн. А якщо згадати старі гусеничні трактори, то в них питомий тиск на грунт не перевищує п’ятдесяти грамів на квадратний сантиметр.

Звичайно, той машинний парк вже давно відійшов у минуле. Але чому нам не вистачає прогресивної наукової думки, сміливих конструкторських рішень, справді дієвого менеджменту, щоб налагодити випуск, скажімо, тракторів на пневматичних гусеницях, котрі взагалі зменшують навантаження на грунти до трьох разів?

Ті, хто зайнятий щоденними хліборобськими клопотами, навряд чи аналізує подібні цифри. Потужність та економічність імпортної техніки цілком задовольняє — вистачило б тільки коштів, щоб її купити. Та виявляється, все ж знаходяться диваки, котрі задумуються і про завтрашній день: трактори і комбайни можна купити нові. А за які гроші купиш родючі чорноземи?

Щоб не пустити гектари за вітром

Вислів цей також далекий від образного. Принаймні в тлумаченні Юрія Козловського:

— Сьогодні, коли сотні тисяч гектарів орендованих полів практично не бачать органічних добрив, традиційна оранка плугом втрачає свій сенс, бо різко змінює умови життєдіяльності мікроорганізмів, руйнує структуру грунту. А для того, щоб окультурити не тільки верхній, а й нижній шари, створити сприятливий водно-повітряний режим, підійде глибоке безвідвальне розпушування землі плоскорізами. На жаль, і про цю технологію у нас чомусь призабули.

Цього сезону оранку під озиму пшеницю на своєму полі фермер розпочав якраз реконструйованими тракторами з плоскорізами. Відшукати і відновити таку техніку непросто — більшу її частину вже давно здано в металобрухт. Якщо ж десь розпайоване майно ще залишилось, то й воно непридатне до роботи.

За трактором, котрий нині успішно працює на фермерському полі, довелось їздити за сотні кілометрів. Це колись розпайоване майно фермеру продали вже за ціною металобрухту. Але знання і досвід колишніх конструкторів, інженерів та верстатників Віктора Ткачука, Віктора Бернада, що нині працюють із Юрієм Козловським, знову перетворили цей брухт на працюючий механізм. У дворі підприємства нині до десятка таких машин. Поступово, дуже обережно в кожну вдихають нове життя. Де обходиться ремонтом із заміною певних вузлів, де пропонують свої нові конструкторські рішення. Невдовзі ще один Т-74 вийде в поле з новою кабіною, яку самі ж спроектували у себе в майстерні.

Усією цією роботою займаються не так заради популяризації стареньких тракторців — хоча для невеличких фермерських господарств, котрі не можуть дозволити собі ані кредити, ані закупівлю надто дорогої техніки, і такий досвід може видатись корисним — як заради того, щоб привернути увагу до проблем екології та збереження чорноземів. Хтось скептично посміхнеться, глянувши на латаний-перелатаний тракторець, а хтось, можливо, і задумається над перспективою.

Було б безглуздо закликати хліборобів знову пересісти у давно забуті незручні кабіни колишніх сільгоспмашин. Але треба вміти генерувати справді перспективні ідеї, щоб за всім цим побачити успішне майбутнє нашого села. Юрій Козловський ділиться планами, розрахунками, моделями того, як збирання та обмолот зернових здійснювати на спеціальних польових стаціонарних комплексах — такі собі невеличкі зернозбиральні заводи замість комбайнів.

Захоплений ідеєю того, щоб комбайни і трактори взагалі не торкались своїми колесами поля. Звучить якось зовсім незвично і малоймовірно. А чому б і ні, дивується конструктор, якщо використовувати на полі спеціальні мостові конструкції на зразок тих, що діють у цехах потужних промислових підприємств.

У фермерській майстерні із металевих рештків всього цього не зробити. Але якщо навіть на своїх тридцятьох гектарах фермер робить певні кроки, переживає, щоб зберегти землю для майбутнього, то і в масштабах країни комусь варто про це замислюватись. Звичайно, якщо при цьому думати не лише про продаж, а й про майбутнє українських чорноземів.

 

Хмельницька область.