Україна відзначила 20-річчя Незалежності. Політичні й економічні події цих років склалися в єдину картину надзвичайно цікавого, але й складного періоду української історії. З двома визначними датами — проголошення Акта незалежності України 24 серпня 1991 р. та затвердження його на всеукраїнському референдумі 1 грудня того ж року — я б ще пов’язав створення Українського союзу промисловців і підприємців 15 лютого 1992 року. Це не данина ювілейному настрою перед наближенням 20-річчя союзу. Це визнання того, що об’єднання управлінців, промисловців, підприємців і роботодавців стало важливим чинником становлення незалежної України, оскільки воно довело свою здатність впливати на сучасний економічний розвиток, конкурентоспроможність держави, становлення діалогу влади і бізнесу, влади і суспільства.

Отже, незалежна держава Україна відбулася — історично й політично. Аналізуючи досвід роботи, а я працював у п’яти складах уряду, у тому числі Прем’єр-міністром, п’яти скликаннях парламенту, в органах місцевої влади, — можу сказати. Держава подолала період базового становлення, пережила етап, коли політика будувалася спонтанно, методами постійної боротьби з різноманітними кризами. Вона із труднощами, але виходить на сучасні стратегії розвитку сучасної економіки, інтеграції в європейське, світове співтовариство, розбудови енергетичної безпеки.

Однак, на жаль, до прикмет минулого двадцятиріччя необхідно віднести і втрату можливостей динаміки сталого якісного розвитку. Не виправдалися надії, що економічне зростання відповідатиме стартовим можливостям країни, а вони були серйозними. Нині Україна відстає від розвинутого світу за показниками конкурентоспроможності економіки, якості підприємницького клімату, добробуту людей. Країни Центрально-Східної Європи, які стали на шлях ринкової трансформації разом з Україною, відновили ВВП до рівня 1990 року ще на початку 2000-х років, а країни СНД — в середині 2000-х. Лише Україна на двадцятому році незалежності ще не вийшла на докризовий рівень. У 2010 р. проти 1990 р. рівень реального ВВП в Україні становив лише 66%.

Не зникає таке ганебне явище, як бідність, продовжується колосальне розшарування суспільства — рівень доходів багатих, за певними підрахунками, в 40 раз перевищує доходи бідних, хоча в країнах ЄС це співвідношення становить 4,8:1, Китаї — 7:1, Мексиці — 14:1. Внутрішні проблеми набувають ще більш небезпечного характеру перед постійною загрозою світової фінансово-економічної кризи, безальтернативним зростанням цін на енергоносії, продовольчі ресурси.

І головне — країні ще треба навчитися максимально консолідовано, відкинувши особисту, політичну, групову кон’юнктуру, захищати свій національний інтерес. Треба навчитися ставитись до нього як найвищої суспільної, державної цінності; і на внутрішньому бізнес-просторі, і на зовнішньополітичній економічній арені завжди його відокремлювати, відстоювати та звеличувати. Думаю, що таке вміння і є найважливішим тестом того, чи здобула країна справжню незалежність.

Висунувши в якості показника зрілості держави вміння захищати національні інтереси, усвідомимо: збереження старих управлінських підходів навряд це забезпечить. Тільки рішучі й невідкладні структурні перетворення, які ініційовані владою й підтримані громадянами, дадуть країні шанс зайняти гідне місце у світі.

Очевидно: в країні давно назріло реформування владної вертикалі, оновлення управлінських кадрів. Система вертикалі має стати гнучкою, відкритою та налаштованою на обслуговування потреб суспільства. Управлінці бюрократично-корупційного толку мають поступитися місцем тим, хто мислить інноваційно, схильний до нового, працює за девізом «допомагати, а не забороняти». Тому промислово-підприємницька спільнота підтримала Президента країни В. Януковича, який наприкінці минулого року проголосив початок адміністративної реформи. Кінцевою метою її «має стати значне підвищення ефективності державного управління та зниження рівня корупції в органах державної влади на всіх рівнях».

Минув майже рік, і вже час говорити про підсумки. Реформа зміцнила виконавчу вертикаль, скоротила кількість організацій, чиї функції дублюються, створила передумови для покращення системи управління всередині уряду.

На жаль, цього дещо замало. Нині очевидно: реформа розпочалася не з того кінця, без чіткого визначення функцій, цілей та завдань, які б самі, будучи попередньо концептуально оформленими, мали обумовити її етапи, форми та механізми. Їй бракує цілісності, а тому — відчутної ефективності окремих етапів. Цілями адміністративної реформи, повторимося, ми вважаємо більш успішну реалізацію політики підтримки та захисту національних інтересів.

Головним дійством на даний час виявилося скорочення апарату та серйозна реорганізація органів центральної виконавчої влади. Однак їх механічне скорочення не призвело до зростання якості державного управління. Ланцюжок мав бути таким: ухвала нової концепції держуправління, визначення нових стандартів діяльності, конкурсна основа набору кадрів, схвалення цього механізму суспільством — а потім скорочення апарату та ліквідація зайвих органів влади.

У грудні 2010 р. Державний комітет з питань регуляторної політики і підприємництва було ліквідовано. Однак нині почалися розмови про необхідність створення Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва. Не чути про ініціативи Держагентства з управління державними корпоративними правами та майном, яке виникло на місці міністерства промислової політики. Однак рівень проблем промислово-підприємницького середовища, добре відомий в УСПП, свідчить: міцні комунікації з владою на рівні названих держорганів були і залишаються потрібними, оскільки Україна зобов’язана мати сучасну промислову політику.

На превеликий жаль, такі дії один в один повторюють попередні спроби адміністративних реформ і ні на крок не наближають нас до інституційних, базових змін якості державного управління.

Нині й закордонні інвестори, і вітчизняні промисловці переконані: головним ворогом української держави, гальмом на шляху її економічного зростання є корупція. За даними Європейської дослідницької асоціації, 41,7% українців вважають, що нині рівень корупції зростає, 80% — що не зменшується. Вона проявляється в зростаючій кількості сфер людського життя. Тотальна корупція нищить авторитет країни, її репутацію надійного, прогнозованого та стабільного економічного, інвестиційного партнера, виштовхує до ганебних останніх позицій в міжнародних рейтингах. Однак дієвих заходів з запобігання та ліквідації корупції в органах влади реформа не містить.

В останні роки в системі органів державної влади впала планка професіоналізму, якості роботи, спадкоємності та цінності досвіду, вимог морального, антикорупційного змісту. Нинішня адмінреформа повинна ставити ці проблеми на перше місце.

Однак більш за все нас, як представників громадянського суспільства, хвилює факт непрозорості, відсутності широкого обговорення цілей та завдань реформи. Влада, яка ініціювала життєво важливі реформи євроінтеграційного, демократичного змісту, мусить консультуватися із громадою і таким чином забезпечувати собі підтримку. Залучати до обговорення експертів, представників громадськості, переконувати критиків з опозиції — це є цивілізований рекрутинг прихильників, включення їх в сферу відповідальності. Будь-які рішення за закритими дверима суспільного життя викликають лише спротив, значно звужують коло симпатиків.

Довгоочікуваний результат може забезпечити тільки опора на громадянське суспільство, до якого ми відносимо людей високої соціальної, культурної, моральної свідомості, певного економічного статусу, що створюють разом з державою розвинені правові відносини. Більшість з них належить до середнього класу, який складають в основному промисловці і підприємці, люди, які несуть відповідальність за себе, свої родини, трудові колективи, нарешті, країну в цілому. Вони, всупереч шаленим труднощам, виробляють національний продукт та послуги, створюють робочі місця, сплачують податки до бюджету та відрахування в Пенсійний фонд. Усі вони є незалежними, високоорганізованими, амбітними особистостями, патріотами власної країни.

Переконаний: розвинуте громадянське суспільство — це не те, про що говорять заради заспокоєння європейських спостерігачів та залучення голосів освіченої частини суспільства на виборах. Це необхідний і часто основний інструмент модернізації та соціально-економічних реформ. Усім треба зрозуміти: лише суспільство з розвинутими демократичними інституціями, верховенством права, захищеними громадянськими свободами здатне розбудувати конкурентоспроможну економіку та процвітаючу державу, яка природно інтегрована в світовий та європейський суспільно-політичний, економічний, культурний простір.

Своє розуміння суспільного діалогу існує в середовищі українських промисловців і підприємців. УСПП продовжив традицію договірних відносин з відомствами, які безпосередньо впливають на підприємництво, і підписав меморандум з Кабінетом Міністрів. Встановлені ділові стосунки з Антимонопольним комітетом, Державними податковою, митною службами, НКРЕ, Укрексімбанком тощо. Паралельно договори про співробітництво підписані з багатьма обласними державними адміністраціями — Донецькою, Львівською, Хмельницькою, Івано-Франківською, Полтавською, Тернопільською, Дніпропетровською та іншими.

Система договорів формує у влади розуміння того, що закритого, непрозорого режиму в сфері прийняття рішень бути не може, у підприємців — мотивацію громадської активності, необхідності боротися за умови ведення бізнесу та його результат. Вона допомагає в реалізації складних проектів з багатьма учасниками, дозволяє діяти максимально ефективно, коли підприємці вимагають захисту своїх прав та інтересів на стику багатьох проблем і багатьох відомств.

Видано розпорядження Прем’єр-міністра міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних державних адміністрацій: «Залучати представників УСПП, об’єднань промисловців, підприємців та роботодавців до роботи громадських рад, колегій при органах виконавчої влади, призначати радниками, вводити до складу колегій». Нині сотні представників громадських об’єднань працюють в різноманітних колегіях. Так наші колеги отримують можливість володіти всією повнотою інформації та оперативно впливати на ситуацію.

Саме через таку співпрацю в Херсоні спірні питання з Антимонопольним комітетом вирішені на користь фірм «Кредо», «Планета РС», «Омега», «Паролайн».

На Сумщині у співробітництві з митницею вдалося скоротити термін оформлення вантажно-митних декларацій, довести неправомірність вимог додаткових документів при проведенні митних процедур та сплати додаткових платежів. І таких прикладів багато.

Водночас зрозуміло: діалог бізнесу і влади потребує подальшого розвитку. З цієї точки зору для нас є дуже важливими слова Президента В. Януковича на відкритті дев’ятої сесії парламенту: «В першу чергу нового імпульсу у своєму розвитку потребує громадянське суспільство... Буде визначено програму першочергових заходів, у тому числі щодо розширення участі громадськості в розробці, прийнятті та контролі за виконанням державних рішень. Переконаний, що цьому сприятиме і своєчасне схвалення закону «Про громадські організації»...».

Отже, керівництво держави добре розуміє необхідність діалогу з громадянським суспільством, стійкого зворотного зв’язку, відчуває потреби в громадському контролі владних рішень. Переконаний, що розумна влада завжди зацікавлена у партнерстві з громадськістю більше, ніж громадськість, бо так вона отримує гарантію правильності рішень, можливість заручитися підтримкою населення, що є принципово важливим в процесі реформування.

Але мушу визнати: комунікації влади і громадянського суспільства в Україні є далекими від досконалості. Найголовніша проблема — налагодження рівноправності стосунків. Функціями громадянських організацій є суспільний моніторинг і контроль, перевірка та нагляд. Але зауважу: в громадянського суспільства є не лише абстрактне право зітхати «Куди йдуть гроші платників податків?» або «Чому так недалекоглядно підготовлено закон?», але й прямий громадянський обов’язок жорстко вимагати ретельного і вчасного звіту — куди, чому, як буде виправлено; вносити свої пропозиції в законопроект і мати трибуну для їх захисту. Безумовно, окремому громадянину це не під силу, а ось громадянські організації для цього підходять.

Щодо спостереження, фіксації, констатації проблеми та її вивчення — тут громадські структури можуть дати собі раду. Але за констатацією проблеми має слідувати її вирішення. Потрібні міцні суспільні інституції, які не лише озвучують проблеми, а й мають важелі вимагати їх рішення. І хоча в нас є непогані закони — про об’єднання громадян, про доступ до публічної інформації, треба, щоб вони ще й ефективно працювали. Держава і найбільш розвинуті суспільні організації мають, так би мовити, їх активізувати; запустивши двигун, ретельно спостерігати, щоб він не захлинувся в холостих оборотах. Про що йдеться? На наш погляд, законодавча норма щодо зобов’язання органу влади давати конструктивну відповідь на звернення громадської організації, як і вільних ЗМІ, має бути посилена: посадовці повинні нести конкретну відповідальність за ігнорування критики, бюрократичну тяганину, формалізм. Треба розширити доступ громадських організацій до ЗМІ, інтернет-ресурсу на некомерційній основі. Для цього можуть бути створені спеціальні інформаційні майданчики. Було б непогано поновити формат постійно діючого круглого столу (форуму, конференції) очільників держави — Президента, Прем’єр-міністра, міністрів з громадськими організаціями, в тому числі — об’єднаннями бізнесу.

Потребують законодавчого вдосконалення питання безперешкодної реєстрації та ліквідації об’єднань громадян, м’яких режимів оподаткування, можливостей самофінансування. Невиправдано затягується розгляд та ухвалення закону про самоврядні організації. Вже рік як прийнятий закон про державно-приватне партнерство, але затягується імплементація підзаконних актів, тому гальмуються проекти з надходження приватних інвестицій в сферу ЖКХ, охорони здоров’я, розвитку внутрішніх транспортних інфраструктур тощо.

Держава, яка потребує собі грамотного та сучасного опонента-союзника у вигляді громадянського суспільства, яка не лише декларує, а втілює в життя демократичні принципи, повинна дати можливість відбутися середньому класу, всебічно допомогти його становленню. Саме тому УСПП, економічна рада вимагають подальшого вдосконалення податкової системи. Пакет пропозицій за моїм авторством, який може стати основою законопроекту, знаходиться у парламенті. Ми вимагаємо поновлення кредитування реального сектору економіки за доступними ставками, подальшої дерегуляції, збереження спрощеної системи оподаткування, встановлення паритетних стосунків — у сенсі балансу прав та обов’язків — між підприємцями та контролюючими органами. Перелік наших пропозицій можна продовжити, але він зводиться до одного: бізнес повинен мати можливість заробляти кошти не лише на просте відтворення, а й на модернізацію, нові технології, сучасне технічне переозброєння, він заслужено розраховує на визнання та довіру суспільства.

Для представників громадськості очевидно: держава повинна бути надзвичайно зацікавлена в активності структур, які мають ознаки самоорганізації і здатності до самостійних дій. Запропонований УСПП діалог повинен зацікавити українське суспільство і може відбутися на принципах відкритості, гласності, довіри. Влада і бізнес можуть спільними зусиллями підвищити ефективність комунікацій зі стійким зворотним зв’язком і елементами дієвого громадського контролю. І тоді можна не сумніватися: усі складні завдання реформ, назрілих економічних, соціально-політичних, демократичних перетворень будуть виконані, адже Україна володіє потужним інтелектуальним, промисловим, кадровим та природним потенціалом.

Анатолій КІНАХ,народний депутат України, президент УСПП.