Та нічого у них не було! Навіть тієї славнозвісної курочки рябої. Бо коли тобі за вісімдесят, то й за такою живністю тяжко ходити. Хіба що була у них старезна хата, сарай, до якого страшно зайти, бо вже стріха провалилась, а ще — ота нещасна пенсія. Чому нещасна? І тому, що не варта вона важкого сільського життя та сорока років колгоспного стажу. І тому, що дуже часто саме вона приносить стареньким нещастя. Пенсійні копійки просто магнітом притягують у хату злодюг, крадіїв і навіть убивць. Шукати порятунку від цієї напасті старенькій людині не те що важко, а просто ніде.

Хочеш уціліти — мовчи

Колишнього вчителя математики в одному із сіл Старокостянтинівського району знали всі. Напевно, не було в селі людини, котру б він не навчив рахувати. Навіть в свої вісімдесят років пенсіонер допомагав абітурієнтам готуватись до вступних іспитів. То хто ж міг подумати, що дідусеві може загрожувати якась небезпека? Та ще й від кого: від своїх же учнів та сусідів?

Так склалось життя, що своїх дітей у нього не було. А після смерті дружини і зовсім залишився самотнім. Хоч яка та пенсія сільського вчителя, але й її не витрачав: жив дуже скромно, обходився тим, що має. А гроші, які назбираються, завжди з охотою позичав (звісно, без відсотків) односельцям, нікому не відмовляв.

Одного разу за дідусевими грошима прийшов і двадцятип’ятирічний сусід. Молодик свого часу їздив на заробітки у сусідні країни, тож повертався додому не з порожнім гаманцем. Та гроші швидко протринькувалися на горілку та нехитрі сільські розваги. Коли вкотре пияк залишився без копійки, пішов позичати до сусіда. Але ж сталось так, що один із позичальників заборгував дідусеві велику суму грошей, тож цього разу клієнт мав би залишитись без кредиту. Та де там. Ображений відмовою, він серед ночі через невеличку кватирку заліз до приміщення та пішов нишпорити по хаті. Коли господар спробував прогнати непроханого гостя, той заламав бідолашному руки. Наляканий пенсіонер водив зловмисника хатою і сам діставав із схованок усі свої заощадження. В результаті грабіжник виніс із собою близько трьох з половиною тисяч гривень. А дідусеві пригрозив, аби мовчав.

Дідусь не стерпів образи і таки написав заяву дільничному міліціонерові. Але скільки випадків, коли одинокі люди, переживши напад грабіжників, налякані і смертельно ображені, так і не відважуються нікому про це сказати?. Відповіді на це запитання не знає ніхто. Та навіть при таких неповних даних, міліцейська статистика фіксує сотні випадків, де потерпілими є одинокі люди похилого віку.

Тільки з початку року в області зафіксовано близько трьох сотень злочинів, вчинених проти самотніх пенсіонерів. Дві третини з них —тяжкі й особливо тяжкі.

Життя за сотню гривень

Але шанс вижити мають далеко не всі, хто зазнав нападу грабіжників. Дуже часто пенсіонерам доводиться розплачуватися життям буквально за кілька сотень заощаджених гривень. Ці гроші, як правило, зберігаються на чорний день. За гіркою іронією долі, вони й наближають його...

Так сталось у Летичівському районі: дві пенсіонерки загинули від руки сусіда. До 86-річної бабусі та її 60-річної доньки чоловік прийшов не випадково. Він точно знав, що напередодні листоноша розносила пенсії. Тож, прихопивши у кишеню молоток, подався в гості. Жінки саме дивились телевізор і не почули, як у незачинену хату хтось зайшов і почав нишпорити шухлядами. Коли ж бабуся побачила злодія і підняла крик, то одразу загинула... В іншій кімнаті вбивця зіткнувся віч-на-віч з іншою жертвою. Вона впізнала його, але навіть не встигла злякатися, як стала черговою жертвою. Вбивця завдав їй більше десяти ударів молотком. Розправившись із беззахисними людьми, сусід не припинив пошуку грошей, спокійно переступаючи через калюжі крові. Вийшов з хати лише тоді, коли знайшов три тисячі гривень.

Пізніше пояснював слідству, що на вбивство його штовхнула страшенна нужда у родині. Але в той день, коли роздобув гроші, поніс їх не додому, а у розважальні заклади, де за ніч все й спустив.

Про вбивство стало відомо лише через добу, коли сусідка стривожилась відсутністю людей на подвір’ї. І це типовий розвиток подій.

Як і те, що правоохоронцям у переважній більшості подібних вбивств вдається доволі швидко відшукати зловмисників. Як правило, це не просто односельці, а найближчі сусіди або й родичі. Їм не доводиться зламувати замки, аби зайти в чужі хати. Вони приходять туди як гості, а виходять катами з кривавими руками та кількома купюрами у кишені.

Хто і як може захистити пенсіонерів від подібних відвідин? Адже в області проживає близько 25 тисяч одиноких пенсіонерів, причому більша частина із них — саме у селі. Приставити до кожного соціального працівника чи дільничного міліціонера — просто нереально. Про те, щоб охорону і захист таких людей змогла забезпечити сільська влада, й мови не ведеться. Кожен рятується від самотності і своїх страхів, як може.

Найстрашніше — пережити ніч

Пригадується, як одна сільська бабуся жалілась: нічого так не боюсь, як ночі. Спати не можу, все прислухаюсь, чи хто не крадеться до хати.

— Та чого ж вам боятись? Що злодії можуть знайти у вашій хаті? — наївно дивувалась я.

— Ой, дитино, та вони навіть старі баняки з двору повиносили. Не те що за пенсію — навіть за пляшку самогону вбити можуть, — бідкалася бабуся.

І це сувора правда самотньої старості на селі. Добре, коли знайдуться милосердні сусіди, що допоможуть по господарству, чи просто принесуть миску гарячого супу. Заради справедливості треба зауважити, що й соціальні служби намагаються не обходити увагою людей похилого віку. Добросовісний соціальний працівник і деякі продукти та ліки закупити, і хоч трохи в хаті прибере, а деколи ще й у городі допоможе, бо навіть глибока старість і неміч не звільняє селянина від цих обов’язків. Вони щиро дякують, але все це не робить їхнє життя комфортним і безтурботним, а головне — безпечним.

Хто тільки не полює на довірливого та безпорадного пенсіонера?! Якщо доля відведе від хати вбивцю і відвертого грабіжника, то може привести шахрая чи дрібного злодюжку. Останні — наче пошесть, яку важко побороти. Не дивно, що близько півтори сотні крадіжок особистого майна та шахрайських вчинків, скоєних стосовно одиноких пенсіонерів, поки що залишаються не розкритими. Хоч якими пильними були б дільничні міліціонери, їм просто не вслідкувати за цією сараною.

Дуже часто шахраї рядяться у маску соціальних працівників. Саме таким 81-річна жителька Білогородки Ізяславського району віддала вісім тисяч гривень для обміну під час «пенсійної реформи». Такі ж «соціальні працівники» взяли на обмін п’ять тисяч гривень у 85-річної бабусі із Дідової Гори у Славутському районі. А в Ялинівку, що у Летичівському районі вони пообіцяли завезти бабусі цукру аж на три з половиною тисячі гривень. У Вівсяниках Деражнянського району раптом з’явилася нова «поштарка», яка принесла бабусі дві з половиною тисячі гривень пенсії. От тільки купюри виявились надрукованими на папері, а справжні гроші опинились у кишені шахрайки...

Усі ці історії могли б нагадувати кумедні байки, якби не були такими трагічними. Добре, якщо, втрачаючи свої такі важкі заощадження, потерпілі обмежуються нехай дуже гіркою, але лише образою. Але ж їм доводиться терпіти ще й фізичні, а то й смертельні муки.

Як уберегти їх від усього цього?

Дільничні міліціонери відвідали понад вісімдесят тисяч осіб похилого віку і близько семи тисяч одиноких пенсіонерів, проводячи профілактичні бесіди та вручаючи листівки з рекомендаціями, як вберегтися від злочинців.

Міліціонери закликають бути обережними і обачними. Але хіба навіть дуже професійна бесіда чи листівка вбереже від безробітного п’яниці, жорстокого грабіжника і вбивці? Навряд чи. Ця соціальна хвороба набула такого поширеного і хронічного стану, що її важко вилікувати. Та й як, коли в нашій моралі давно перестали бути пріоритетними такі поняття, як повага до віку, шанування старості, милосердя до немічного. Поки вони не повернуться у наше життя, не одна бабуся з холодом у серці прислухатиметься довгими ночами в своїй старенькій хатинці до кожного шарудіння.

Хмельницький.