Видавництво «Музична Україна» поступово виходить із кризи
На початках української незалежності багато писалося про те, в якому жахливому становищі опинилося державне спеціалізоване видавництво «Музична Україна»: впали наклади, штат скоротився до кількох душ, під загрозою опинилося приміщення на Пушкінській, 32. Так тривало до серпня минулого року, коли підприємство, що ледь жевріло, з боргом у чверть мільйона гривень очолив молодий композитор Богдан Кривопуст. За рік панові Кривопусту, котрий уже мав досвід керівництва музичними фестивалями (нині він директор Міжнародного форуму «Музика молодих»), вдалося зробити майже неможливе. «Музичну Україну» він фактично «перезавантажив»: поновив вихід свіжих видань та перевидання старих, налагодив співпрацю з держструктурами, виплатив багаторічний борг у заплатах редакційному колективу та значну частину боргу перед друкарнями. А головне — розробив детальний план поступового виходу державного видавництва на рівень світових стандартів та крок за кроком здійснює його.
Трохи історії
Роком народження «Музичної України» вважається 1966-й, коли музична редакція відокремилася від видавництва «Мистецтво». За 55 років роботи вона випустила понад 5500 видань, на яких зростали цілі покоління наших музикантів. Було, що штат видавництва становив близько 150 душ! Сюди брали на роботу кращих випускників консерваторій, колись тут працювали і нинішній голова Національної спілки композиторів України Ігор Щербаков, і його попередник Євген Станкович.
«Зрозуміло, що не всі старі видання варто перевидавати, — каже Богдан Кривопуст. — Одначе на нотах «Музичної України» виросли сотні видатних музикантів, що сьогодні працюють в Україні і за кордоном».
Маленьке нотне відродження
Сьогодні в «Музичній Україні» маємо багато позитивних зрушень. Порівняно з колишніми показниками (1—2 видання на рік) у 2010 році Богдану Кривопусту за чотири місяці вдалося підготувати та випустити 8 видань, а в 2011-му — вже 15. І ці видання не лежать мертвим вантажем, а продаються в магазинах музінструментів, книгарнях, на книжкових виставках.«У музиці нині час камерності. Наше видавництво також камерне. Є дві кімнати та підвал-сховище, у штаті — четверо працівників, сподіваємося взяти ще двох — редактора та набірника нотних текстів», — розповідає директор. На запитання, кому сьогодні найбільше потрібна «Музична Україна», Богдан Кривопуст упевнено відповідає: музичним школам та школам мистецтв, які вкрай потребують нот та музикознавчої літератури. Загалом в Україні 1400 музичних шкіл. На початку вересня у 500 із них було надіслано листи-анкети, щоб зрозуміти, чого саме їм треба найбільше: «Якщо в кожній музичній школі є принаймні десять учнів, то лише для них держава сміливо може замовляти видання накладом від 10 тисяч примірників!». Це видання нижчої цінової категорії, але без них музично-освітня система держави просто не виживе!
Щоб розв’язати проблеми музичних шкіл, видавництво має ще одну свіжу ідею: підключити всі школи країни до одного інтернет-сервера з широкою базою даних та постачати через нього потрібну інформацію. Проте наша реальність така, що не всі школи України, особливо сільські, мають хоча б один комп’ютер...
«Моїм завданням було вийти на друк середньої і вищої цінових категорій. Приміром, хочемо видати гарну музичну абетку, альтернативну старим дитячим посібникам. На Міжнародному фестивалі «Музичні прем’єри сезону» провели презентацію видання «Перлини української фортепіанної музики», нової гітарної збірки. Готуємо перевидання джазових п’єс, які діти залюбки грають, підручника із сольфеджіо Сергія Павлюченка. Так, крок за кроком, насичуємо ринок. Наклади активно розходяться, бо потреба в наших виданнях у суспільстві величезна».
Об’єднання або приватизація — не вихід
Звичайна книжка і ноти — абсолютно різні видання. В усіх країнах світу нотні видавництва відокремлені від книжкових, бо працюють зовсім інакше, мають власні програми розвитку та особливого споживача. Минулого року Держкомтелерадіо, якому підпорядковується «Музична Україна», висувало пропозиції з реструктуризації видавництва — наприклад, про об’єднання з якимось іншим видавництвом в один видавничий дім або про перехід у приватну власність. Проте обидва шляхи — хибні, вони лише можуть поглибити кризу. «Ноти — не звичайна книжка, — пояснює пан Кривопуст, — це зовсім інша специфіка друку, набору. Якщо потрапимо у великий «котел», то не зможемо так детально й індивідуально працювати, як нині. Приватизація видається також неможливою. «Музична Україна» представляє насамперед державні інтереси, це духовне відродження країни через музичне виховання. Зникнення цього видавництва знищить перспективу України як музичної держави на всіх рівнях — від найвищого до найнижчого».
Україна не така бідна, щоб не мати принаймні одного державного музичного видавництва. З наступного року Мінкультури планує виділяти кошти на закупівлю книжок для бібліотек. Усі музичні видавництва країн колишнього соцтабору нині успішно працюють на нових засадах. Більшість музичних видавництв світу надають видання в оренду, таку практику також варто запровадити в Україні, адже українська музика за кордоном звучить!
Підготувала Юлія БЕНТЯ.
Фото автора.
Коментарі
Анатолій АВДІЄВСЬКИЙ, Герой України, генеральний директор—художній керівник Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Г. Верьовки, академік, народний артист України, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Шевченківської премії, голова Національної Всеукраїнської музичної спілки:
— Нотне видавництво — з тих інституцій, що визначають обличчя культурного життя держави. І за царя, і за часів УНР чи УРСР — завжди існувало музичне видавництво. Немає жодної країни, де б не було власного нотовидання. Наші музиканти відомі далеко за межами держави. Музична освіта завжди була в нас на високому рівні. Але я знаю, який дефіцит нині з нотами для навчання. Забезпечення літературою музичних шкіл має бути першочерговим завданням для держави.
Євген СТАНКОВИЧ, Герой України, народний артист України, заслужений діяч мистецтв України, академік, лауреат Шевченківської премії:
— За Радянської імперії «Музична Україна» вважалась одним із кращих видавництв Європи. Великий сором, що в 45-мільйонній країні не буде жодного нотного видавництва, тоді як у країнах третього світу випускають не тільки твори власних композиторів, а й музичну класику. Я працював у цій творчій майстерні сім років редактором. Це була ціла видавнича школа для композиторів. За часи свого існування «Музична Україна» випускала у світ класичні та сучасні твори світової та української музичної культури — симфонічні, камерно-симфонічні, інструментальні, вокально-хорові твори, збірки фольклору, наукову та науково-популярну літературу. Це видавництво повністю забезпечувало потреби середніх та вищих спеціалізованих музичних навчальних закладів не лише України, а й значною мірою усього СРСР.
Володимир РОЖОК, ректор Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, доктор мистецтвознавства, професор, народний артист України:
— «Музична Україна» завжди друкувала високохудожні твори, співпрацювала і з молодими українськими композиторами, і з найвидатнішими музикантами світового рівня. Це видавництво має унікальну специфіку, роками набутий досвід підготовки спеціалізованої нотної та музикознавчої літератури. Робота тут особливо складна, бо вимагає залучення музикантів найвищої кваліфікації, які володіють знаннями редакторів, технічних редакторів, операторів-верстальників, програмами набору та підготовки нотного тексту. В Україні 1400 музичних шкіл, 100 театрів, 100 вищих музичних навчальних закладів — і всі вони потребують якісної нотної літератури.
