Із усіх порівнянь, які використовують стосовно Державного підприємства «Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова», найточнішим, на мій погляд, є визначення — серце вітчизняного ракетобудування. Але якщо уявити, скільки це серце заробило шрамів і травм за останні двадцять років, диву даєшся, що воно не перестало битися. А завод продовжує дотепер дивувати. Дивувати Україну, Росію, Бразилію, США та увесь світ...
Автомобілі вертикального зльоту
Дніпропетровський автозавод (перша назва ПМЗ) було засновано в 1944 році. Практично на пустирі. Перші роки тут збирали вантажні автомобілі, амфібії, автокрани. На архівних знімках ці моделі машинобудування видаються тепер дещо комічними, особливо автомобілі-амфібії. Але тоді це було останнім словом технічного шику. А головне — такий необхідний післявоєнній країні автотранспорт.
З 1951 року, коли автозавод перейшов під юрисдикцію Міністерства озброєння СРСР, розпочалася нова — космічна — ера. Завод перетворився на «поштову скриньку №586» — надсекретне підприємство. Слідом за ним і саме місто Дніпропетровськ стало закритим, сюди перестали пускати іноземців. А колишній автомобільний завод перейшов, як тоді казали, на випуск машин вертикального зльоту.
Відтоді дніпропетровці стали чути характерний гул, від якого вдень вельми переконливо й досить довго тремтіли стекла. Усі знали, що це йдуть випробування... тракторів. Про те, що насправді випробовують ракетні двигуни, не можна було говорити навіть пошепки. Але трактори, начебто для прикриття, і насправді випускали. Спочатку під маркою «Белорусь», потім під своїм рідним ім’ям. Трактори «ЮМЗ» експортувалися до 40 країн світу й були одними із найкращих у СРСР.
Солдати оборонки
Поступово «Південмаш» перетворився на окрему державу всередині міста. Напередодні розвалу Союзу тут працювало майже 50 000 осіб. А разом із філіалами та суміжниками — всі 100 000. Завод мав кілька філіалів, потужну спортивну базу, велику соціально-побутову інфраструктуру: Палац культури машинобудівників із кращими гуртками самодіяльності й танцювальним ансамблем, житлово-комунальну службу, найкращу в місті медсанчастину, своє підсобне господарство, де, до речі, на свиновідгодівельному комплексі вже тоді використовувався біогаз, бази відпочинку й піонерські табори в заповідних місцях області та на узбережжі Чорного моря.
Четверте покоління ракет створювалося південмашівцями в умовах, коли у світі вже почали розуміти, що гонка озброєнь веде в нікуди. Проте перед ними було поставлено завдання створити такі комплекси, які взяли б на себе роль підтримки воєнно-стратегічного паритету. Американська ідея «зоряних війн» підхльоснула випуск виробів 15А18М, 15Ж60 і 15Ж61. Радянська Армія одержала найзастрашливішу та найсучаснішу зброю.
Американці на той час давно вже охрестили «Південмаш» «обителлю зла». А найостанніше його дітище — ракету
Р-36М, котра під час запуску вискакувала з ракетної шахти, немов з ящика Пандори, за одну мить перелітала через океан і яку неможливо було відстежити, а, отже, і вчасно знешкодити — вони назвали «Сатаною». Забігаючи наперед, скажу, що «Сатана» донині перебуває на озброєнні в Російській Федерації, а в Україні вона тепер служить мирному космосу.
Конверсія гірша за депресію
Зі здобуттям Україною незалежності ракетобудівники раптом опинилися на узбіччі життя. Не допомогли ні всесвітня популярність заводу, ні авторитет його корифеїв, ні те, що колишній директор «Південмашу» Леонід Кучма став спочатку Прем’єр-міністром, а потім Президентом країни.
Тоді це була всесвітня практика — скрізь згорталися підприємства оборонного комплексу. Але, хоч би як там було, в країні оголосили конверсію, і на «Південмаші» налагодили випуск... м’ясорубок.
Будь-яку продукцію на ПМЗ роблять на совість. Кухонний комбайн «Мрія», до якого входили міксер, кавомолка, овочерізка, дві соковижималки та електром’ясорубка, миттєво став дефіцитом. За соковижималкою «Струмок» полювали окремо — це була заповітна мрія будь-якої господарки, котра перетворювала соковиті помідори на густий сік або томатну пасту. «Струмок» у незліченних кількостях брали із собою до Москви агенти постачання, щоб гарантовано вибити поставки на свої підприємства. Це був найбажаніший хабар поряд з українським маслом, салом і ніжною «варьонкою».
До речі, нещодавно бачила оголошення в Інтернеті: «Куплю раритет — кухонний комбайн «Мрія-2М». У мене точно такий стоїть у шафі. Звісно, дизайн не сучасний і інструкція десь загубилася. Але він дотепер працює! І видається не таким уже й динозавром на сучасній кухні...
Пізніше до списку товарів народного споживання приєдналися тролейбуси та трамваї. Якби в той час завод одержав потужну державну підтримку, можливо, ми не стали б завозити до країни китайські міксери з фольги і європейський металобрухт під виглядом міського транспорту. Але цього не сталося.
Мені вдалося розшукати інтерв’ю тодішнього директора ПМЗ Юрія Алексєєва, яке він дав дніпропетровському журналісту, письменнику Володимирові Платонову. В ньому Юрій Сергійович, котрий сьогодні очолює Державне космічне агентство України, сам пояснює, чому «Південмаш» не пішов шляхом розширення тракторного виробництва:
— Справді, трактор «ЮМЗ» був найкращим у країні. Він повністю виготовлявся на оборонних підприємствах. Дизель випускав Рибинський авіаційний завод, муфту зчеплення постачав Ковровський завод стрілецької зброї. З розпадом Союзу розпалася і кооперація. Зросли ціни на дизель і на всі комплектуючі. Наші оборотні кошти з’їла інфляція, підвищилися податки. Ціна трактора різко зросла, його перестали купувати, нас змусили скоротити виробництво.
— Й тоді ви почали шукати порятунок у тролейбусах?
— Тролейбуси потрібні містам, як трактори селу. Освоєння нової продукції за сприятливих обставин — складна справа, а в умовах інфляції, спаду виробництва, розриву кооперації це просто немислимо. Було зроблено ставку на комплектуючі вітчизняного виробництва. Символічно нас підтримав Кабмін, але грошей у нього не було... І все-таки тролейбус на «Південмаші» зробили. Україна одержала більш як 1000 тролейбусів, є наші тролейбуси й у Росії, інших країнах СНД. З’явилися перспективні розробки, цікаві проекти, але в міст немає грошей, щоб купувати тролейбуси, а в нас — коштів, щоб їх удосконалювати, доводити до рівня світових зразків, випускати серійно.
Водночас знаходиться валюта, щоб купувати ті самі тролейбуси за кордоном. Цих коштів цілком вистачило б, щоб завершити розробку трамвая ЮМЗ Т-3К, який за всіма характеристиками перевершує чеську модель, але при цьому коштував би значно дешевше. Те саме відбувається з комбайнами, тракторами. Ми з надзвичайною легкістю годуємо закордонних виробників, а своїх тиснемо податками.
Інтерв’ю Юрій Алексєєв давав більш як десять років тому, а здається — учора. Проблеми все ті ж самі. І підхід схожий.
Сьогодні ситуація, дякувати Богу, інша. А тоді ПМЗ досяг, можна сказати, дна свого падіння. Підприємство, яке можна було недавно назвати містоутворюючим, раптом опинилося в числі найбільших у регіоні боржників за воду, газ, електроенергію.
Пішли, насамперед, молоді та заповзятливі. Цю втрату завод відчуває дотепер. Адже середній вік робітників сьогодні становить 55 років. Це велика проблема для підприємства, яке не просто вижило, а зуміло піднятися з колін і повернутися на елітну орбіту світової космонавтики.
Нам сниться рокіт космодрому
У мене є знайомий, якому більше 70 років, але він продовжує працювати на «Південмаші». Коли збираються гості, «родзинкою» розважальної програми в його домі є перегляд запису чергового запуску ракети «Морський старт». Ви б бачили, як світяться очі його друзів, теж південмашівців, у цей час...
Ракетники чекали цього довго. І дочекалися! Сьогодні їхня праця затребувана й приносить свої плоди.
Головним результатом роботи ДП «ВО ПМЗ імені О. М. Макарова» за останні два десятиліття нинішній генеральний директор підприємства Віктор Андрійович Щеголь вважає прорив на світовий ринок космічних послуг. Мав рацію геніальний Янгель, котрий розробляв ідеї не тільки для оборонки, а й для мирного космосу. Це дало змогу Україні ввійти до почесної п’ятірки космічних держав світу. І тут своє особливе місце посіла ракета «Зеніт-3SL». З 1999 року в рамках програми «Морський старт» здійснено 28 успішних запусків із комерційними супутниками. Сьогодні завод продовжує працювати за цією програмою разом із Російською Федерацією. На найближчий період отримано замовлення на виготовлення ще 10 ракетоносіїв.
На «Південмаші» сподіваються, що ідея міжнародного співробітництва буде продовжена також у ході реалізації українсько-бразильського проекту «Алкантара — Циклон-4». На заводі триває відпрацьовування експериментальних вузлів нового виробу.
У портфелі замовлень заводу є й інші міжнародні проекти. Мабуть, особливе місце в цьому списку займає спільна робота з американською компанією «Орбітал» із виготовлення першого ступеня для ракетоносія «Таурус-2», що, можливо, братиме участь у проектах НАСА. З кінця минулого року підприємство відвантажило «Орбіталу» два вироби.
З 1997 року на заводі освоєно виробництво вітроенергетичних установок, але їхній випуск теж було припинено через відсутність державного замовлення. Щоправда, є сподівання, що й цей напрям запрацює. Цього року було підписано меморандум із компанією Vestas Towers A/S (Данія). «Південмаш» взяв на себе зобов’язання з підготовки технічної бази для виробництва веж вітрових установок. А Vestas Towers погодилася на передачу технологій і навчання виробничого персоналу заводу.
Державне космічне агентство України націлює колектив «Піденмашу» на збільшення обсягів випуску ракетоносіїв. Затверджено концепцію розвитку галузі на найближче десятиліття, розроблено стратегію. Крім того, вперше за останні 20 років за участі Державного космічного агентства, місцевої влади, депутатів усіх рівнів від Дніпропетровщини та керівництва «Південмашу» було розроблено і внесено на розгляд Верховної Ради проект закону «Про фінансове оздоровлення ДП «ВО ПМЗ імені О. М. Макарова». 19 травня цього року парламент його схвалив, а 8 червня підписав Президент України. В документі передбачається компенсація відсоткових ставок за кредитами, які завод змушений залучати для виконання своїх зобов’язань у рамках міжнародних договорів України. Такий крок, звісно, вселяє оптимізм.
— У зв’язку з пожвавленням вітчизняної ракетно-космічної галузі, наданням певних урядових пільг нам удалося вирішити й деякі соціальні питання, — розповідає генеральний директор «Південмашу» Віктор Щеголь.
Але одна з найгостріших проблем на сьогодні — це поповнення молодими, кваліфікованими фахівцями. Нам треба буде вирішувати масштабні завдання з випуску сучасних ракетоносіїв, реалізації космічних програм. Для цього необхідно сформувати нове покоління ракетників.
У «Південмашу» багата історія і сильні традиції. Він спроможний виконувати не тільки одномоментні завдання, а й диктувати моду як в освоєнні космічного простору, так і в розробці апаратів, що працюють на альтернативних джерелах енергії, — вітроустановок, сонячних батарей. Потрібно лише дати трохи повітря і крові цьому потужному залізному серцю.
Автор дякує прес-службі ДП «ВО ПМЗ імені О. М. Макарова» за допомогу в підготовці матеріалу та за надані фотографії.
