На сумні думки про рівень інтелектуального розвитку та освіти можновладців наштовхнули херсонську інтелігенцію нещодавні події в міській раді. Її депутати довго обговорювали і зважували, хто гідний звання почесного громадянина Херсона. І зрештою... відмовилися присвоїти його своєму землякові — поету і художнику Анатолію Кичинському — єдиному з нині живих городян, що є лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка з літератури. Водночас набагато більш гідною почесного громадянства визнали місцеву бізнес-леді Світлану Корнілову, що є керівником аудиторської фірми й депутатом тієї-таки міськради
Степові пейзажі пензля Анатолія Кичинського «розлетілися» по зібраннях усього світу. Він автор 14 блискучих поетичних збірок, на його вірші написано пісні, що поповнили репертуар таких популярних виконавців, як Павло Дворський, Марія Бурмака, багатьох інших співаків і цілих музичних колективів від Росії до далекої Австралії. Піснями стало й багато творів із його книжок «Пролетая над листопадом» і «Танец огня», за які Анатолію Івановичу й було в 2006 році присуджено Шевченківську премію.
Однак їхній автор не вимагає для себе якихось виняткових умов — для роботи йому цілком достатньо скромної майстерні в підвалі звичайної багатоповерхівки на вулиці Фрунзе. Не страждає Анатолій Кичинський і на гіпертрофовану зарозумілість — йому цілком вистачає любові й поваги справжніх цінителів поезії, щоб не страждати через відсутність депутатського визнання. Однак приводів для радості в тому, що сталося, він теж не бачить.
— Я абсолютно спокійно ставлюся до того, що міськрада не удостоїла мене званням по-чесного громадянина Херсона. Якщо депутати мене не знають, то це проблема самих народних обранців і тих, хто їх оточує. Але найцікавіше, що вони мене й висували, — розповідає член Національного союзу письменників України Анатолій Кичинський. — Перед цим до мене прийшов депутат Віктор Іванушкін і запитав, як я поставлюся, якщо мою кандидатуру висунуть на присвоєння цього звання. Розпитавши Віктора, кому і за що його зазвичай присуджують, я відповів так: «Якщо вважаєте, що моя творчість на те заслуговує, не буду проти». На тому все й закінчилося: на сесію, де обговорювали питання, я не ходив, бо мене туди ніхто й не запрошував.
— Серед почесних громадян Херсона є лікарі, спортсмени, будівельники, воїни-визволителі. Нічого поганого немає в тому, що тепер ним стала також підприємець і депутат Світлана Корнілова, котра є автором бага-тьох соціально значущих проектів. Але якщо чесно, то мені соромно, що почесним громадянином не став поет Анатолій Кичинський. Соромно за колег, які перед голосуванням на сесії зізнавалися: «Ми його не знаємо». Особисто я дуже поважаю Анатолія Івановича і люблю його творчість, тому таке ставлення депутатів, не приховую, здивувало. Ми обов’язково заповнимо прогалину в освіті народних обранців — проведемо творчий вечір за участю поета-лауреата і наступного року знову висунемо його кандидатуру на звання почесного громадянина, — обіцяє секретар Херсонської міськради Зоя Бережна.
Звичайно, досить сумно, що більшість власників депутатських мандатів не дуже знаються на сучасній поезії і не цінують «пророков в своем отечестве». Але ще гірше, що звання почесного громадянина в Херсоні залишається, швидше, віртуальним, аніж реальним свідченням громадського визнання.
До цього звання для більшого його вагомості непогано б «додати» і якесь матеріальне заохочення. В інших обласних центрах України почесні громадяни в разі виходу на пенсію отримують десять місячних окладів із бюджету, мають право безплатного проїзду у громадському транспорті, їх удостоюють щомісячних стипендій. А от почесні громадяни Херсона разом зі званням отримують лише 50-відсоткову знижку на оплату комунальних послуг. Ну хіба ще «право переходити вулицю на червоне світло», як жартують міськкомівські чиновники. Інакше кажучи, перш ніж улаштовувати галас навколо присудження звань і ділити кандидатів на «гідних» і «негідних», ображаючи почуття місцевої інтелігенції, депутатам міської ради варто було б спочатку подбати про те, щоб звання мало вагу, а його власники гідно могли ним пишатися.
