Цього літа політична еліта Донеччини не мала повноцінного відпочинку. Причин для того, щоб продовжувати роботу навіть у мертвий сезон, було дві. Перша — зміна розстановки сил у владних кабінетах, пов’язана із призначенням екс-голови обласної держадміністрації Анатолія Близнюка на посаду міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства. Друга — гаряче дихання передвиборчої кампанії, яку потенційні кандидати до парламенту розпочали рано, як ніколи.
Зникли з інформаційного простору
Політична карта Донеччини, як і раніше, залишається одноколірною. В області відсутні сили, які можуть реально опонувати провладній Партії регіонів. У той час, як у Києві відбувалися політичні баталії, пов’язані з арештом лідера БЮТ Юлії Тимошенко, донецькі соратники екс-прем’єра зберігали повне мовчання. За весь час процесу обласний штаб не зробив жодної публічної заяви для преси, не провів жодної акції протесту. Виглядає так, що лідери місцевої організації особисто не зацікавлені у своєму політичному майбутньому. Або не зацікавлені саме з цією партією. Із яких причин — можна лише здогадуватися. Політична сила, яка посіла в області третє місце на виборах президента-2010, фактично існує лише віртуально. Про реальну діяльність осередку БЮТ навряд чи знають навіть палкі симпатики Юлії Тимошенко.
Майже рік нічого не чути про діяльність в області ще однієї не те щоб опозиційної, але альтернативної сили, — «Єдиного центру», яка активно виявляла себе як критик дій місцевої влади. Останні повідомлення були пов’язані із арештом лідера партії, кандидата на посаду міського голови Донецька на виборах 2010 року, Андрія Амбросьонка. Цього політика звинуватили у фінансових махінаціях. Після виходу зі слідчого ізолятора і Амбросьонок, і партійна організація зникли із інформаційного простору.
Заморозив свою публічну діяльність і донецький осередок «Сильної України»: ця сила, схоже, розгубила весь електоральний потенціал, який у 2010-му визначався другим місцем кандидата у Президенти Сергія Тігіпка серед виборців області. Фактично робота припинилася навесні цього року після арешту лідера донецьких «сильноукраїнців» Владислава Дрегера, якого прокуратура підозрює у незаконній приватизації одного із підприємств. Лідер партії, коментуючи арешт, заявив: «Не думаю, що там можуть бути якісь політичні причини». Утім, така позиція не врятувала рейтинг політичної сили Тігіпка, прізвище якого виборці пов’язують із непопулярною пенсійною реформою та намірами обмежити пільги. А розмови про приєднання «Сильної України» до Партії регіонів мають остаточно розчарувати тих прихильників, які бачили в «Сильній Україні» альтернативу панівній політичній силі.
Закриттям шкіл влада налаштувала проти себе батьків учнів
Найбільшим опонентом донецької влади цього року виявився «Фронт змін». Ця політична сила підтримала протести проти закриття шкіл та лікарень в області. Представники партії відвідали практично всі збори в навчальних закладах, приречених на ліквідацію, допомогли батькам подати судові позови, надали і продовжують надавати юридичну підтримку в судах. Але головний результат цієї роботи — той факт, що батьки учнів уже не приховують свого розчарування в Партії регіонів. Сфера освіти завжди була дуже консервативною і, не секрет, часто використовувалася як адміністративний ресурс. Але влада та її представники — регіонали програли в очах виборців: ще в жовтні минулого року кандидати від Партії регіонів проводили зустрічі у школах та обіцяли всіляку підтримку, а в січні заходилися «оптимізувати» систему. Такі рішення громадяни сприйняли як невиконання передвиборних обіцянок, чим і скористалася політична сила Арсенія Яценюка.
До речі, лідеру і цього осередку Олександру Ярошенку випало побувати за гратами: керівник обласної організації дві доби провів в ізоляторі тимчасового тримання, куди його доставили слідчі податкової міліції. І в цьому випадку затримання партійця формально не пов’язане із його політичною діяльністю: Ярошенком зацікавилися начебто у зв’язку із роботою на посаді головного лікаря шкірно-венеричного диспансеру в Маріуполі. А от у партії це називають «репресіями».
Якщо вже говорити про арешти політичних і громадських лідерів, варто згадати арешт колишнього активіста «Пори», координатора обласної громадської організації «Громадянська сила» Костянтина Лаврова. Його звинувачують у вимаганні грошей від компанії-забудовника, яка споруджує висотну будівлю в центрі Донецька. Проти забудови виступили мешканці сусідніх будинків, інтереси яких узявся представляти Лавров. У будівельній фірмі стверджують, нібито громадський активіст запропонував бізнесменам «залагодити» питання із протестами мешканців за певну суму грошей. Після арешту Лаврова протести проти будівництва припинилися.
Незважаючи на причини, які були у правоохоронних органів для арештів донецьких політиків, тенденція виглядає такою: у протестного електорату чи поміркованих громадян, які хотіли би проголосувати за альтернативну силу, вибір у Донецькій області невеликий. Чи не єдиною дієвою партійною структурою, крім регіоналів, в області залишається Компартія. Але що ближче вибори, то гостріша боротьба за голоси. Причому і комуністи, і регіони ведуть боротьбу за одні й ті самі прошарки виборців. Зокрема, відчувається увага до акцій, приурочених Дню Перемоги та Дню визволення Донбасу. І це зрозуміло: кожна політична сила прагне здобути прихильність найсумлінніших виборців — людей похилого віку.
Регіонали ведуть суперечку за сфери впливу
Чутки про зміну системи виборів та повернення «мажоритарки» потенційні кандидати в депутати сприйняли як керівництво до дії. За рік до ймовірних парламентських виборів розгорнулася боротьба за округи, подекуди — між представниками однієї партії. Місцева преса пише про те, що регіонали, які програли торік місцеві вибори в деяких містах Донеччини, намагаються не повторити помилок і виставлятимуть по кілька кандидатур в одному окрузі — для надійності. Адже «мажоритарникам» доведеться тримати відповідь за всі промахи теперішнього уряду. З іншого боку, розстановка сил усередині донецької влади останніми місяцями змінилася. Після переходу на роботу до уряду Анатолія Близнюка, який керував областю з 2002 року з невеликою перервою, посаду голови обласної держадміністрації обійняв голова облради Андрій Шишацький, а голови облради — Андрій Федорук.
Обох керівників об’єднує невеликий досвід роботи у владі: у першого — півтора року, у другого — рік. Голова обласної держадміністрації вважається людиною, близькою до Ріната Ахметова, у структурах якого Шишацький працював на низці посад. Голова облради прийшов до влади також із бізнесу — обіймав посаду топ-менеджера компанії «МАКО», пов’язаною із родиною Януковича. Звільнення Анатолія Близнюка означає усунення із влади попереднього покоління чиновників і прихід до «білого дому» менеджерів із досвідом бізнес-управління, але без досвіду державної служби. Чи на краще будуть ці зміни, покаже час.
За відсутності гідних «зовнішніх» супротивників, впливові регіонали ведуть боротьбу всередині партії. Прикладів таких конфліктів можна чимало зустріти в донецькій пресі.
Журналісти назвали це проявом конфлікту між Президентом Януковичем та віце-прем’єр-міністром Борисом Колесніковим, який особисто опікується реконструкцією аеропорту.
Якщо після минулорічних місцевих виборів було зрозуміло, до чиєї сфери впливу входять те чи інше місто, чи район в області, то вже восени на Донеччині заговорили про «перерозподіл територій». Зокрема, йдеться про третє за величиною місто — Макіївку, — яка залишилася без «куратора» після смерті регіонала Василя Джарти. Не секрет, що саме цей політик забезпечував стабільно високий відсоток голосів за «регіони» протягом кількох виборчих кампаній у Макіївці. Серед осіб, які могли би мати бізнес-інтереси в цьому місті, преса називає Олександра Януковича та народного депутата України Юрія Іванющенка. Потенційних інвесторів приваблюють насамперед вільні території для забудови зовсім поруч із Донецьком та перспектива приватизації державного підприємства «Макіїввугілля». Крім того, цікавим із точки зору «освоєння території» міг би стати Красноармійськ, «обезголовлений» після арешту міського голови Андрія Ляшенка, обраного другий термін поспіль.
Як і раніше, стимулом для політичної боротьби в Донецькій області залишаються переважно бізнес-інтереси, а не ідеологія. Таку «малоідейність», схоже, поділяють виборці, які голосують або за господарські якості кандидата в депутати, або за його приналежність до провідної політичної сили. З іншого боку, відчувається розчарування електорату, який повірив передвиборним обіцянкам. Але говорити про зростання суспільної свідомості та розвиток громадянського суспільства — передчасно. Швидше за все, майбутня виборча кампанія пройде за традиційним сценарієм, а її результати залежатимуть від домовленостей представників донецької еліти, яка вже не виглядає такою монолітно-однорідною, як колись.
Донецька область.
