Принаймні про це стверджують правозахисники. Вони переконують: тяжко хворих арештантів не відправляють до профільних лікарень, усупереч закону. Як результат — у СІЗО українці гинуть через недостатню медичну допомогу.

Чергова смерть у цій установі трапилася декілька тижнів тому. Денис Зайцев перебував в ізоляторі близько 1,5 року. Правоохоронці затримали його 17 лютого 2010 року в одному зі столичних магазинів. У матеріалах справи йдеться про крадіжку ним куртки загальною вартістю 447 гривень. Потім слідство встановило ще чотири подібні злочини. 6 червня 2010 року суд визнав його винним у вчиненні злочинів за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 та призначив покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1,6 місяця. Чому чоловік весь цей час перебував у СІЗО, невідомо. Правозахисники кажуть: «Стан здоров’я в нього постійно погіршувався. Адже в Дениса тяжка форма СНІДу та цироз печінки. Однак у слідчому ізоляторі його практично не лікували».

— СНІД прогресував і вражав нервову систему. Поступово чоловік втрачав здатність ходити, говорити, писати. В такому стані Денис перебував більше двох місяців, — розповідає «Голосу України» координатор Харківської правозахисної групи Андрій Діденко. — Однак, чому його не перевели у спеціалізовану лікарню для лікування СНІДу,  невідомо. Людина по суті повільно помирала. Він навіть не міг написати заяву чи клопотання керівництву СІЗО. Адвоката в нього не було. В дуже тяжкому стані його врешті-решт перевели в п’яту Київську лікарню, де лікують ВІЛ-інфікованих. Прикували наручником до ліжка. Біля палати постійно знаходилося троє охоронців. 5 вересня цього року йому стало зовсім зле. Він впав у кому. На наступний день Денис помер.

Родичі померлого вважають, що Дениса можна було б урятувати, якби його вчасно перевели на лікування.

На жаль, такі випадки в країні не поодинокі. А. Діденко вважає порушення права на лікування глобальною проблемою української системи виконання покарань. «Причина в тому, що ця система є закритою, до людей не мають доступу родичі та правозахисники. В цій сфері панує звичайне беззаконня», — підсумував правозахисник.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова в рамках свого моніторингу дотримання прав ув’язнених осіб нещодавно відвідала Лук’янівський СІЗО. Вона перевірила умови перебування арештантів. На жаль, результати виявилися невтішними. За висновком омбудсмана, катастрофічне переповнення слідчого ізолятора є головною проблемою. Основна причина — зловживання правоохоронцями та суддями правом на арешт, судова тяганина з розглядом справ та відсутність належного правового поля.

Прес-служба Уповноваженої з прав людини:

«Під час перевірки виявлені проблеми в наданні медичної допомоги ув’язненим в умовах СІЗО. Переповнення установи призводить до неможливості розмістити всіх хворих у медичній частині і примушує надавати медичну допомогу безпосередньо у камерах. У медчастині СІЗО на даний час утримується 47 хворих на активну форму туберкульозу. Це — загроза життю і здоров’ю як ув’язнених, так і персоналу СІЗО, слідчих, адвокатів і зрештою — усього суспільства. Багато хто з суддів, на жаль, не враховує звернення тяжкохворих, навіть коли хвороба загрожує самому життю...»

P. S. Коли верстався номер із достовірних джерел стало відомо, що в Кіровоградському слідчому ізоляторі помирають люди. Арештантам не надають своєчасну медичну допомогу. Наприклад, Олександр Г., 1984 року народження, хворіє на відкриту форму туберкульозу з 2005 року. Стан здоров’я його постійно погіршується. Нині чоловік залишається без лікування, втрачаючи залишки свого й без того слабкого здоров’я. В камері, де він перебуває, 18 осіб. При цьому вона розрахована на 8 людей.

Фотоетюд Андрія НЕСТЕРЕНКА.