В Івано-Франківську відбулася чергова зустріч експертів, які працюють над, мабуть, найамбіційнішим проектом Варшавського та Прикарпатського університетів. Йдеться про відновлення астрономічної обсерваторії, розташованої на таємничій і важкодоступній Чорній Горі, ще відомій, як гора Піп Іван.

Кілька років тому реалізація цієї ідеї здавалася настільки ж недосяжною, як і вершина найзагадковішої і найвіддаленішої від автодоріг гори українських Карпат. Однак нині практично не залишилося тих, хто сумнівається в успіху грандіозного задуму. Президенти України і Польщі включили його до «Дорожньої карти українсько-польського співробітництва на 2011—2012 роки».

Виїхати на самий верх можна тільки на...ГАЗ-66

Відкриваючи нинішнє засідання експертів, ректор Прикарпатського університету Богдан Остафійчук зазначив, що завдяки патронажу президентів проект вийшов з навчально-наукового рівня двох університетів на політичний рівень: «У зв’язку із цим лідери двох країн і політичні еліти України та Польщі розглядають його як основу для поглиблення двосторонніх відносин наших країн у гуманітарній сфері».

«Голос України» не раз писав про цей унікальний проект, однак хочу нагадати, що ціль однодумців із двох сусідніх держав перебуває не більше не менше на висоті 2028 метрів над рівнем моря. Піп Іван поступається лише Говерлі — 2061 м і горі Бребенескул — 2036 м. Виїхати на самий верх можна тільки на... ГАЗ-66. Та й то за сприятливої погоди у період з травня по жовтень ... А в основному всі бажаючі побачити на вершині унікальну будову початку минулого століття дістаються сюди пішки.

Перша третина сходження від прикордонної застави до полонини Веснарка — справжнє випробування на міцність. Навіть у людини тренованої збивається подих, ноги наливаються свинцем, і, здається, ти не в змозі зробити ще навіть півкроку вгору. Один важкий підйом змінюється іншим — ще важчим, а в голові постійно крутиться зрадницьке: може, ще не пізно повернутися?.. Однак «подвиг» винагороджується сповна прекрасним пейзажем полонини. А наступна за нею приємна, можна навіть сказати, прогулянкова, друга частина підйому, здається, послана тобі самим духом гори в нагороду за те, що не злякався. Кульмінація цієї  ділянки шляху — надзвичайної краси гірське озеро Марічейка. Фото на згадку. І далі штурм останньої, третьої частини гори.

Схожий на лабіринт кам’янистий серпантин веде до руїн, що, як магніт, притягують сюди туристів. Зазвичай вітер (найчастіше з дощем, що тонким шаром інею вкриває одяг) дме тут з такою силою, що доводиться напружувати всі сили, щоб втриматися... Але сходження на вершину варте того, щоб перебороти всі сюрпризи гірських богів. Погляду відкривається нескінченне пасмо Карпатських гір і вражаюча фортеця із очницями вибитих вікон і пласким дахом. Це і є «Білий слон» — астрономічна обсерваторія, котра дістала таку назву через те, що кожної зими вона обростає снігом і кригою, стаючи здалеку схожою на величезну білосніжну тварину.

«Білий слон» усе ще стоїть на вершині,але час бере своє

Будівництво обсерваторії розпочалося 1936 року, а вже через два роки (!) в 1938-му, 29 липня, відбулося її урочисте відкриття.

Будівля ця, за письмовими розповідями очевидців тих років, мала форму дзеркального відображення латинської букви «L». Товщина стін будівлі становила 1,5 м! Над верхнім поверхом була вежа з мідною банею діаметром 10 метрів, що відкривалася автоматично. Тут розташовувався астрограф. У будівлі було 43 кімнати. На першому поверсі містилися конференц-зал, квартира керівника та житлові кімнати. На другому — їдальня, кабінети, готель і приміщення для зв’язку. На верхньому поверсі — зал для метеорологічних інструментів. У підвалі розміщувалися акумуляторна, звідки подавали електричний струм, котельня та інші господарські приміщення. Обсерваторія мала власне центральне опалення, електропроводку. Зоряна година закінчилася з початком Другої світової війни. Сюди прийшли угорські війська, що влаштували на вершині спостережний пункт. Як ви здогадуєтеся, спостерігали не за зірками. Після відходу угорців обсерваторія так і не продовжила роботу.

Завдяки унікальній технології будівлі початку минулого століття «Білий слон» усе ще стоїть на вершині. Однак час бере своє. І колись колосальний дорогий об’єкт із кожним днем руйнується дедалі більше й більше. Тому тепер, коли двома університетами ухвалено рішення про відновлення обсерваторії, а Україна і Польща підтримали починання вчених повною мірою, одним із перших етапів роботи є консервація руїн.

«Ми повинні зробити дах, закрити вікна. Щоб зрозуміти, як ми це здійснюватимемо, і відбулася зустріч із польськими архітекторами, поради й побажання яких ми враховуємо у нашій спільній роботі. І до кінця вересня ми закінчимо опрацювання всієї проектно-кошторисної документації першого етапу», — пояснив «Голосу України» мету нещодавнього засідання експертів в Івано-Франківську начальник відділу архітектури управління містобудування міськради Микола Капак.

«Дорожня карта двох президентів працює!»

До речі, у той час, коли фахівці двох країн емоційно й зацікавлено обговорювали процес майбутньої консервації об’єкта, на горі Піп Іван продовжували працювати п’ять українських архітекторів, які робили останні заміри й уточнювали деякі деталі майбутньої складної роботи.

На думку пана Капака, після того, як цю частину документації буде затверджено («з конструктивами, вузлами, кріпленнями»), головним проблемним питанням залишиться підвезення матеріалів до обсерваторії: «Ми маємо представити в проекті такі матеріали, які легко було б доставити. Можливо, збірні. Можливо, такі, які виготовлятимуться внизу, у селі Шибене».

«Засідання експертів, що відбулося у Прикарпатському університеті, свідчить про те, що наш проект знаходить реальні контури», — у свою чергу, заявив в інтерв’ю «Голосу України» проректор з міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника Ігор Цепенда. Він додав, що польська сторона залишилася задоволеною тією документацією, що представили українські архітектори.

Ігор Цепенда також розповів, що цього року завдяки підтримці облдержадміністрації та облради вдалося дістати фінансові кошти для підготовки проектно-кошторисної документації ще однієї українсько-польської ініціативи — «Міжнародного центру зустрічей студентської молоді України та Польщі», що його побудують у Микуличині. «Голос України» писав, що на конкурсі архітектурних проектів майбутнього центру перемогу здобула унікальна робота магістра Варшавської політехніки Павла Новицького. За основу він взяв концепцію гуцульської гражди, що вписується у гірський ландшафт, і вміло поєднав зразки нашої традиційної архітектури із сучасними тенденціями в європейському будівництві.

На думку співрозмовника газети, наступного року від Європейського Союзу будуть отримані чергові гранти для реалізації цих двох проектів. Це дасть змогу розпочати консервацію обсерваторії, а також перший етап будівництва міжнародного студентського центру в Микуличині.

У свою чергу, проректор з міжнародних відносин Варшавського університету Влодзімеж Ленгауер, який брав участь у зустрічі експертів, підкреслив, що спільна робота — «хороший приклад взаємодії двох братніх народів». А голова Центру східноєвропейських досліджень у Варшавському Університеті Ян Маліцький зазначив, що, крім класичного елемента співробітництва двох університетів, що є європейською нормою, проекти мають і політичний елемент, і ще одну третю, складову — «бажання змінити світ»: «Воно обов’язково з’явиться у студентів і молодих учених України та Польщі, яким буде надано можливість зустрічатися, працювати й разом робити нові наукові відкриття».

Точку зору польських партнерів поділяє заступник голови облдержадміністрації Роман Іваницький: «Дорожня карта двох президентів працює! І у процесі цієї роботи зміцнюються зв’язки і дружні відносини поляків і українців».

Ну, а якщо оцінювати те, який шлях подолано вже від первісної ідеї до остаточної реалізації, то можна сказати, що буквально ще один підйом й ініціатори проекту опиняться на рівні полонини Веснарка... А там і до вершини рукою подати.