Що потрібно для існування повноцінної, щасливої сім’ї? Відповідь на це запитання проста і складна водночас. Власне, її й намагалися знайти учасники парламентських слухань «Інститут сім’ї в Україні: стан, проблеми та шляхи їх вирішення».

Не секрет, що низькі стандарти оплати праці ускладнюють і без того скрутне матеріальне становище родин. Заробітної плати, як правило, не вистачає не тільки на утримання дітей, а і на потреби самого працюючого. Тож батьки часто вимушені поєднувати декілька робіт, почасти погоджуючись на шкідливу та небезпечну зайнятість, ненормований робочий день. Тож, на думку заступника міністра з питань сім’ї, молоді та спорту Юрія Сизенка, необхідно вжити заходів, які дадуть можливість істотно збільшити рівень оплати праці на підприємствах і установах. «Маємо вийти на той рівень, коли середня заробітна плата одного робітника має компенсувати витрати на утримання дво-тридітної сім’ї», — зауважив він.  Але не зрозуміло: чому досі не вжито таких заходів, чому переважна більшість родин так і продовжує ледь-ледь зводити кінці з кінцями?

До проблеми заробітної плати можна додати й інші — забезпечення молоді робочими місцями, житлом, врешті-решт, місцем для дитини у садочку та ще багато чим. Однак не лише матеріальні цінності впливають на руйнацію інституту сім’ї.

Духовна криза у нас глибша та жахливіша, ніж соціально-економічна, переконана голова підкомітету Комітету з питань сім’ї Катерина Лук’янова, яка є однією із співорганізаторів слухань. Ховається вона, за словами парламентарія, всередині нації, в думках і діях людей. «Молодь, як губка, вбирає модне, те, що показують по телебаченню — алкоголь, насилля, гомосексуальні відносини. Агресія в суспільстві, небажання адекватно реагувати та приймати іншу точку зору, віддаленість людей одне від одного — це все симптоми сьогодення», — зауважила вона.

Крім того, на думку К. Лук’янової, влада принижує наших людей, зводячи свою діяльність до корекції мінімальних виплат. «Звичайно, держава має підтримувати тих, у кого умови життя більш складні. Проте підтримувати та перетворювати наших людей на суспільство інвалідів — це різні речі», — наголосила вона.

На думку народного депутата Олени Бондаренко, ще одна нагальна проблема — насильство у сім’ї. «Ми дуже слушно говоримо про виховання щасливого, інтелектуального, здорового покоління. Скажіть мені, будь ласка, яке покоління виховується в сім’ях, де прикладом є регулярне, систематичне побиття одного із подружжя іншим?» — зауважила вона.

Своєрідним дороговказом у боротьбі з домашнім насильством, переконана депутат, могла би стати відповідна Конвенція Ради Європи, яка, на жаль, досі не ратифікована нашою країною. А також розробка та запровадження державної програми розвитку сім’ї. Однак без належного фінансування жодна програма не працюватиме, переконана вона. «На сьогодні проектом бюджету-2012 скорочено видатки стосовно сім’ї і дітей, виведено окремою програмою молодіжні питання, але із 20 мільйонів вийшло три», — наголосила О. Бондаренко.

Шокований проектом держбюджету і заступник Голови Верховної Ради Микола Томенко. «Я все перечитав, що нам уряд подав, і, мені здається, що немає розуміння пріоритетів соціально-гуманітарної сфери, немає розуміння пріоритетів інституту сім’ї», — зазначив він. 

«Якщо ми остаточно втратимо цінності, молоде покоління, повагу до української сім’ї, то ми тоді втратимо українську державу. Я не хотів би, щоб ми втрачали українську сім’ю і українську державу», — констатував Микола Томенко. 

Позиція

Народний депутат Катерина Лук’янова:

«Потрібно вимірювати результативність реформ. Для цього передусім необхідно переглянути наш споживчий кошик та мінімальний прожитковий рівень, під який прив’язані всі виплати та всі стандарти держави. Вибачте, але дві пляшки шампуню на рік — це не анекдот, а прописана норма у нашому споживчому кошику. Коли ми сформуємо повноцінний кошик, то побачимо всю абсурдність наших реформ. Досить жити у міфічних цифрах, потрібно прорахувати, скільки мінімально потрібно грошей людині для нормального життя і відштовхуватися від цієї цифри. Якщо це 7—8 тисяч, то ми маємо поставити мету і до неї йти, якщо 20 тисяч, то 20».