Вишукано,вишколено й інтригуюче

Минулий тиждень був означений приємною несподіванкою для київських шанувальників класичної музики в найперфектнішому її варіанті. Великий зал Національної музичної академії України приймав Симфонічний оркестр Польської Балтійської Філармонії у Ґданську, з яким працювали колись Кшиштоф Пендерецький, Невіл Марінер і наш Роман Кофман. Концерт став частиною культурної програми «І, Culture» і проходив під патетичним гаслом «Кароль Шимановський. Музика через кордони».

Колектив, очолюваний німецьким диригентом Каєм Буманом, привіз до України хвилини рафінованого звучання, наповненого емоційною виразністю, красою тембрів, злагодженістю гри і вишколеністю. Додати до цього класичний контраст блискучих чорних фраків та яскраво-білих сорочок, імпозантні рукостискання і цілування дамських ручок просто на сцені — і можна зрозуміти те відчуття вишуканої європейської мистецької події, що оволоділо переповненим залом.

Програма концерту складалася із творів видатних польських композиторів ХХ століття, рідко виконуваних на київській сцені, — К. Шимановського, В. Лютославського та В. Кілара. Вона була вибудована дещо незвично: на початку простіша для сприйняття музика, потім — складніша. Якщо у нас колективи зазвичай намагаються напружити слухачів чимось «серйозним» і тільки потім розслабити чимось «популярним», то оркестр Бумана спершу розігрів увагу — для того, щоб презентувати складні твори.

Розпочався вечір зі шляхетного «Полонезу» (танець-емблема Польщі) 79-річного Войцеха Кілара, написаного до кінофільму «Пан Тадеуш» А. Вайди. Далі прозвучав монументально-експресивний Перший концерт для скрипки з оркестром «батька» польської музики ХХ століття Кароля Шимановського, написаний, до речі, в Україні. Патетичний і пристрасний твір було зіграно динамічно і злагоджено. А вродлива 25-річна солістка Аґата Шимчевська зуміла поєднати чоловічу ясність та жіночу наспівність і витонченість інтонування.

Після перерви на слухачів чекав іще один малознаний твір — яскравий та енергійний «Концерт для оркестру» Вітольда Лютославського — класика другої половини ХХ століття. Однак, на жаль, його виконання було затьмарене недоречними дзвониками мобілок (а вони за якимось чарівним законом дзвонять в найбільш тихі моменти звучання), оплесками між частинами та навіть вигуками «браво» посеред (!) частин... Тож хоч як намагався диригент створити із шедевру Лютославського єдине концептуальне ціле, йому це не вдалося. Може, варто проводити перед концертами просвітницькі міні-лекції для полегшення розуміння музичних закономірностей?

Уже на біс (Бумана викликали загалом разів десять) оркестр виконав польську танцювальну музику — душевно, ностальгійно, досконало.

Наостанок слід відзначити величезний ажіотаж, що його спричинив загалом слабко анонсований концерт із творів маловідомих в Україні композиторів. Це може бути ознакою важливої тенденції: слухачам цікаво чути нове, екзотичне і тим інтригуюче.