Жнива в умовах протистояння

 

З приводу кукурудзи. Врожай цієї культури справді очікують непоганий. Хоча торік, за офіційними даними, вал качанистої мали на 5,4 мільйона тонн вищий навіть за нинішні оптимістичні прогнози. Тоді було зібрано 30,9 мільйона тонн. Кукурудзи недоберемо не лише через події на сході, а, здебільшого, через посушливу погоду в серпні. Нині в середньому ця стратегічна для аграріїв та експортерів культура дає 52 центнери з гектара, тоді як торік мали 56,7 центнера. Те, що нижча врожайність — одна справа. Для південно-східних регіонів кукурудза взагалі може стати розчаруванням сезону. Збирання там ще триває, а  рятівні для грунтів дощі дещо підмочили врожай. Тож сушіння зерна спричинить додаткові витрати. А затрати на доведення качанистої до кондицій можуть з’їсти увесь зиск від її вирощування, а для частини господарств й поготів обернутися збитками. Хоча, звісно, головною перепоною на шляху до прогнозованих у кабінетах зернових перспектив стали події на українському «близькому сході». Механізаторам у зоні конфлікту навряд чи хтось дає гарантії, що поле не заміноване, та й під кулями — яке врожаювання. Що ж до посівної у східних областях, то стримуючим фактором на додачу до вибухів та мін виступає й такий психологічний чинник: хлібороби не впевнені, що вони збиратимуть закладений з осені врожай. Тож з великою ймовірністю можна припустити: озимий клин у цих областях значно скоротиться.

Навіть якщо нинішні офіційні прогнози щодо врожаю-2014 у понад 60 мільйонів тонн зерна не справдяться, можна з упевненістю казати, що його для внутрішнього споживання у будь-якому разі вистачить. Річну потребу країни оцінюють у 27,4 мільйона тонн збіжжя. Це і на продовольчі цілі, і на насіння, й на корм худобі. А ось майбутній сезон під сумнівом. І не лише через вже згадані проблеми для сільгоспвиробництва, які несе протистояння на сході. Стрімка девальвація гривні на користь експортерам, але не аграріям. У зв’язку з падінням курсу гривні ціни на зернові в доларах істотно знизилися.

Така арифметика: для господарств тонна пшениці третього класу, приміром, за 2400 гривень, коли долар в обмінниках був по 8 гривень — це одне. Бо виходило вторгувати 300 доларів. Коли американська валюта почала коштувати 12 гривень — це дещо інше. Адже й пшениця у такому разі вартує уже 200 доларів. А, приміром, за курсу в 15 гривень — можна виручити лише 160 доларів. Водночас високий курс іноземної валюти веде за собою збільшення цін на пальне, насіння та інші складові, необхідні для сільгоспвиробництва. Якщо нині продати тонну зерна за 2400 гривень, тонну добрив (а вони за рік подорожчали на 70—80 відсотків) за виручені гроші вже не купити. Хоча кілька сезонів тому це було реально. Адже 2000 гривень за тонну пшениці третього класу позаторік, хоч як дивно, то більше за нинішні 2400. Бо тоді це становило 250 доларів, а тепер — лише 180. Психологічно в національній валюті ціна зернових начебто й прийнятна, та як доходить до придбання ресурсів — грошей катастрофічно бракує. Тож ситуація, коли гривневі ціни на зерно не встигають за курсом долара, може обернутися великими негараздами для агровиробництва країни.

 

 

Важлива особливість нинішнього року: ще до завершення збирання колосових гривневі ціни на пшеницю почали зростати, а не стрімко падати, як зазвичай. Хоча у минулі роки жнива обвалювали ціни на пшеницю і у доларах, і в національній валюті. А ось хліб у крамницях навпаки дорожчає.

Тим часом експорт зернових йде небаченими темпами. Наше збіжжя конкурентоспроможне (якщо брати у валюті) у багатьох державах. Відомо, що вирощене на українських ланах зерно суттєво впливає на світові ціни через те, що ми можемо пропонувати його дешевше. Цей факт, а також оптимістичні врожайні прогнози, здається, роблять поле діяльності для трейдерів безмежним. Якщо, за даними Мінагрополітики, на 10 жовтня з держави було вивезено 9 мільйонів 539 тисяч тонн зернових, у тому числі пшениці — 5 мільйонів 688 тисяч, то на 16 жовтня обсяги експорту вже становили понад 10 мільйонів тонн, зокрема пшениці — 5 мільйонів 949 тисяч. Не складно підрахувати, що за ці кілька днів у середньому за кордон щодоби переправлялося по 85 тисяч тонн українського зерна, зокрема —  по 43 тисячі тонн пшениці. Очевидно, взявши такий розгін, трейдери досить швидко розпродадуть експортний потенціал пшениці й перейдуть на кукурудзу. Тут головне не перестаратися: для кожної держави важливо розуміти ту межу, який обсяг хлібних культур можна поставити за кордон, аби не довелося шукати пшеницю для продовольчих потреб на зовнішніх ринках. У цьому контексті експортери виглядають перед аграріями привабливіше, ніж переробники, що працюють на вітчизняного споживача і котрим для своєї діяльності необхідно створити стратегічні обсяги збіжжя. Трейдери, зважаючи на високий курс долара та євро, мають більше фінансових можливостей підвищувати закупівельні ціни на збіжжя, ніж ті самі пекарі чи борошномели, котрі зі своєю продукцією орієнтуються на внутрішній ринок. Простіше кажучи, переробники мають підтягувати свої закупівельні ціни на зерно до тих, які тримають експортери. Така конкуренція, на перший погляд, вигідна аграріям, адже змушує виробників хліба платити за зерно дедалі більше, що позначатиметься й на ціні паляниць на полицях магазинів. Але для господарств цей зиск не такий вже й очевидний. Адже зернових пропозицій на внутрішньому ринку поки що не бракує, збіжжя вистачає усім гравцям. Експортери не відчувають конкуренції ні з боку більш обмежених у фінансах внутрішніх споживачів, ні з боку своїх колег, тож і самі не поспішають підвищувати ціни на хлібні культури. Але очевидно, що за такої ситуації зерно дорожчатиме разом з посиленням конкуренції. Бо що більше його експортуватимуть, то менше залишатиметься на внутрішньому ринку. А у державних кабінетах процес вивезення зерна, схоже, пригальмовувати не збираються. Нині валюта країні потрібна як ніколи...