Живучи в Запоріжжі, я давно вже забув смак справжнього молока. Те, що продається в пакетах, навіть язик не повертається назвати молоком. Іноді, правда, махнувши рукою на застереження санепідемслужби, купую кілька літрів цього багатого на кальцій продукту в дядька, який майже щоранку привозить його під під’їзд нашої багатоповерхівки в бідонах на своїй старенькій «дев’ятці». Але й у нього погане молоко.
Ні смаку, ні жиру, ні аромату. Півтори години постоїть — і скисає.
Я не звинувачую дядька, то, мабуть, селяни, в яких він оптом скуповує молокопродукцію, додають воду, щоб вийшло більше. Однак і їх не хочу називати безсовісними, бо закупівельні ціни на молоко такі низькі, що господарі, які з ранку до вечора пораються біля своїх «Берізок» та «Зірочок», майже не мають з них зиску. Хоч сядь та плач: і під ніж пускати годувальницю шкода, і тримати невигідно! Було ж он, навесні в Пологівському, а за ним і в Гуляйпільському районах люди вчинили мало не молочний заколот через зниження закупівельних цін. Перестали пускати в свої села заготівельників, а надоєне виливали в корита свиням. Правду кажучи, не розумію, чому, власне, теплої пори року закупівельні ціни «падають»? Адже будь-який фахівець скаже, що «літнє» молоко і корисніше, і смачніше, бо ж худоба випасається, а не харчується сухими кормами, як узимку...
На жаль, дедалі невигідніше стає бути власником корови. І все ж чимало запорізьких селян, дай Боже їм здоров’я, таки тримають корівок у своїх господарствах. Дехто за звичкою, а дехто для того, аби мати хоч якісь копійки, адже й хліба треба купити, і дітей до школи зібрати. За даними обласного управління статистики, понад 84 відсотки всіх корів, які є нині на Запоріжжі, утримуються в особистих господарствах. І частка «приватного» поголів’я дедалі зростає — торік на цю дату вона становила 82,4 відсотка.
Дійні череди мають зовсім небагато фермерів та агрофірм. Вже з’явилися цілі райони, де практично взагалі перестали займатися молочарством. Наприклад, Якимівський. Сьогодні корів тримають здебільшого у великих сільгосппідприємствах — відкритому акціонерному товаристві «Племзавод «Степний» Кам’янсько-Дніпровського району, приватному підприємстві «Агрофірма «Росія», товаристві з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Нива» Бердянського району та деяких інших. Але й тут уже не знають, що з ними робити — невигідне молочне скотарство. Навіть для «Росії», якій переробники платять значно більше, ніж іншим, бо якість її продукції вища. Якість, між іншим, висока тому, що тут впродовж кількох років вкладали в справу чималі кошти — доїння корів комп’ютеризоване, триває під музику, здоров’я тварин контролюють датчики, на фермі є навіть апарат ультразвукового обстеження худоби. Добре молоко, до речі, і в «Степному». Тут, аби не віддавати його за безцінь, не так давно відкрили сучасний переробний цех й почали реалізовувати молокопродукти вже пакетованими. Ще цієї весни представники господарства привозили його до Запоріжжя й продавали на ринку мікрорайону «Південний». Але ось уже кілька місяців їх щось не видно. Кажуть, знайшлися зацікавлені особи, які «попросили» продавців більше не приїжджати...
Нині в області лише 61,2 тисячі корів. Приблизно стільки з двадцять років тому було у двох невеликих районах. За січень-серпень вироблено 175,8 тисячі тонн молока (на 8,5 відсотка менше, ніж за цей період торік). Чисельність дійної череди, як і обсяги виробництва молока, весь час знижуються. І чим це закінчиться, сьогодні на Запоріжжі не скаже ніхто.
Низькі закупівельні ціни, недосконалі механізми нарахування дотацій за вироблену продукцію, відсутність повноцінного кредитування на розвиток галузі — все це врешті-решт може призвести до того, що вітчизняне молоко зовсім зникне. Споживатимемо продукцію, виготовлену з сухого імпортного молока й приправлену пальмовою олією. Але, за словами керівників-аграріїв Чернігівського та Бердянського районів, з якими днями довелося поспілкуватися, найбільша біда — попереду. Мова — про можливе зняття мораторію на продаж землі. Сьогодні власники паїв здають їх в оренду. А завтра, якщо з’явиться така можливість, наділи почнуть продавати. Певна частина селян на це піде. І в господарствах одразу порушиться структура орних земель. А в деяких, де розвинуте тваринництво, як, скажімо, в бердянській «Росії», можуть зіткнутися ще й з браком землі для вирощування кормових культур. Адже ні фермери, ні навіть великі агрооб’єднання сьогодні не мають коштів для викупу селянських ділянок. Їх придбає хтось інший, у кого в кишенях, як кажуть, не гуляє вітер. Однак цей «інший» навряд чи займатиметься виробництвом молока, з якого зиску, як з оси — меду. Швидше за все, він «витискатиме» із землиці всі соки, щоб не тільки повернути свої кревні, а й побільше заробити. І ні про культуру землеробства, ні про дотримання сівозмін мова вже не йтиме — сипатиме лантухами хімію і вирощуватиме те, що дає прибутки. Ось така думка побутує серед аграріїв Запоріжжя.
Запорізька область.
Фото Галини КВІТКИ.
