Традиційно в українській культурі червону стрічку пов’язували з обрядом одруження — її вплітали в коси нареченій на знак того, що вона вже засватана. Та нині червона стрічка вже незмінно асоціюється з урочистим відкриттям якогось об’єкта. Але, що цікаво, тут також не обходиться без участі «весільних генералів», які до спорудження цих об’єктів мають дуже віддалений стосунок, та під час урочистостей посідають найпочесніше місце.
Не подумайте, що я взагалі проти проведення урочистостей — зовсім ні, але вважаю, що вони не повинні виходити за межі здорового глузду. Бо, що маємо сьогодні? Наприклад, увімкнувши телевізор, майже гарантовано натрапимо на чергову церемонію перерізання червоної стрічки за участі прем’єра Миколи Азарова. А якщо врахувати, що деякі об’єкти у нас «відкриваються» по декілька разів, то може скластися враження, що глава уряду не інакше, як затятий колекціонер червоних стрічок. Між іншим, він уже може сформувати окрему їх колекцію лише з багаторазового «відкриття» Дарницького залізнично-автомобільного мостового переходу у Києві. З того часу, як у 2004 році на цій будові було закладено перший камінь, червону стрічку на ньому перерізали незліченну кількість разів. Пригадується, що перша така передвиборна «урочистість» відбулася у 2007 році під орудою тодішнього міністра транспорту Миколи Рудьковського. Щоправда, завершилася вона цілковитим конфузом, бо поміж усього святкового розгардіяшу якось не вгледіли, що до залізничної частини мосту припасували його автомобільний фрагмент. Тож після того, як «генерали» роз’їхалися, а телеканали показали «урочисте з’єднання берегів Дніпра», будівельники мусили спішно демонтувати цей «урочистий фрагмент». Далі на цьому мосту засвітився наступник Рудьковського на посаді міністра — Йосип Вінський — у грудні 2008 року він перерізав червону стрічку з нагоди «відкриття робочого руху по одній з колій мосту».
А далі розпочалася і досі триває «мостобудівна ера» нинішнього прем’єра М. Азарова. Відмотавши кадри телехроніки назад, побачимо, як 27 вересня 2010 він урочисто запускає через Дарницький міст залізничний рух, 28 жовтня 2010 року — відкриває пересадочний вузол на лівому березі, 17 грудня 2010 року — автомобільний рух з лівого берега на правий, а 31 березня 2011 року — з правого на лівий. Зрозуміло, що всі ці «перерізання стрічок» супроводжуються урочистою музикою, вивішуванням транспарантів, кольорових кульок та прапорців і проходили за участі не лише прем’єра, але й безлічі інших, відірваних від виконання своїх безпосередніх обов’язків, чиновників різних рівнів і, як водиться, «масовки з народу». Саме 31 березня 2011 року журналісти поцікавилися у М. Азарова, чи не варто було б проводити подібні врочистості один раз — після завершення всіх робіт. У відповідь прем’єр висловив відверте здивування таким запитанням — мовляв, за двадцять років в Україні вперше збудували такий об’єкт, а ви не хочете порадіти разом зі мною?
- ДО РЕЧІ
Лідери інших країн іноді також беруть участь в урочистостях з нагоди відкриття важливих об’єктів. Для прикладу, якщо вже почали говорити про мости, то свого часу президент Франції Жак Ширак на півдні країни відкривав віадук Мийо. Це найвищий автомобільний міст у Європі, бо його дорожнє полотно проходить на висоті 270 метрів, а одна з колон піднімається на 340 метрів, що на 19 метрів вище від Ейфелевої вежі. Довжина цього мосту — 2,5 км. Тож і не дивно, що на відкриття такої величної споруди прибув президент Французької Республіки. Проте зазначимо, що відкриття Ж. Шираком у честь цієї події меморіальної дошки означало, що міст повністю готовий до експлуатації. Зауважимо, що спорудження цього, вдвічі довшого і незрівнянно вищого від Дарницького, мосту обійшлося у 394 мільйони євро.
Та зовсім швидко з’ясувалося, що збудували, та не все. Бо для чергового «порадіння» ті самі дійові особи зібралися біля цього само мосту вже 27 травня 2011 року — щоб перерізати чергову червону стрічку з нагоди чергового відкриття автомобільного заїзду з правого берега на лівий. Щоправда, відразу ж після цих урочистостей будівельники знову закрили рух на цій ділянці — щоб доробити недороблене. А це означає, що, готуючись до «перерізання стрічки», будівельники були змушені прибрати обладнання та матеріали, щоб з від’їздом високого начальства повернути їх назад. Для поки що останнього перерізання червоної стрічки прем’єр навідався до цього мосту 23 серпня 2011 року — відкривав автомобільний рух з лівого берега Дніпра на правий. Не здивуюсь, якщо це було не останнє перерізання червоної стрічки на Дарницькому мосту. Та якби ж то прем’єр відкривав лише цей міст...
А скільки ж коштує Дарницький міст? Спочатку, коли розробляли кошторисну документацію, ішлося про 1,5 мільярда гривень, згодом вартість будівництва збільшили до чотирьох мільярдів гривень, а нещодавно екс-міністр транспорту Й. Вінський взагалі висловлював нерозуміння, чому Дарницький міст коштуватиме два мільярди доларів. Тож якби після чергового «урочистого відкриття» мосту М. Азаров доручив нарешті розібратися, скільки ж він насправді коштує та хто і скільки на ньому заробив, то це хоч якось пояснювало б такі часті візити прем’єра на цей об’єкт.
- Факт
30 червня 2011 року в Китаї відбулися урочистості з нагоди відкриття найдовшого у світі надводного, через морську бухту, мосту. Його довжина — 42 кілометри, а зведення, що тривало чотири роки, обійшлося в 1,5 мільярда доларів. Чи варто тут говорити, що за довжиною та за складністю будівництва цей міст набагато перевершує Дарницький перехід. Але чому ж тоді, схоже, ми випереджаємо китайців за витратами?
Факт таких колосальних витрат хоча б когось у нашій країні турбує? То, може, щоб замислитись над цим, треба хоч на мить зупинитись? Бо, наприклад, того ж таки 23 серпня 2011 року, коли прем’єр М. Азаров вкотре перерізав червону стрічку на Дарницькому мосту, він разом зі почтом чиновників урочисто відкривав «першу частину» транспортної розв’язки на перетині проспекту Науки і Столичного шосе у Києві та транспортну розв’язку біля станції метро «Дніпро». До слова, на останньому будівництві він мав перерізати червону стрічку ще 22 серпня, проте, незважаючи на авральність робіт, будівельники цього дня ще продовжували класти асфальт та наносити розмітку. Отож це дійство останньої миті було перенесено на наступний день. А коли б це було зроблено не в останній момент, то прем’єр таки міг би 22 серпня гайнути до Житомира, де його чекали на «церемонії перерізання червоної стрічки з нагоди початку курсування між Києвом і Житомиром електрички підвищеного комфорту». На житомирському вокзалі навіть провели генеральне прибирання, пофарбували металеві конструкції перону та встановили лавочки, але прем’єр не приїхав, за що йому подякували місцеві водії...
Бо коли 2 вересня цього року прем’єр відвідував Вінницьку область, то водії, що змушені були стояти у чотирикілометровій пробці, поки прем’єр оглядав чи то сади, чи то бурякові поля, йому точно не дякували. Саме на Вінниччині під час чергового перерізання червоної стрічки М. Азаров поділився деякими сокровенними думками. Зокрема, під час урочистого відкриття холодильного комплексу для фруктів і овочів у селі Василівка Тиврівського району, між прем’єром і журналістами відбувся такий діалог:
— У мене таких ось стрічок уже зберігається дома величезна кількість.
— А ви їх розрізняєте?
— Звичайно, поки що немає часу для систематизування, а так написати б — у Вінниці...
— І в архів?
— Ну, в архів поки рано, архівом поки що рано займатися, поки просто складати...
Саме тоді мені подумалося, що, може Миколі Яновичу справді час зайнятися системним впорядкуванням архіву. А надто після того, як прем’єр під час тієї само поїздки сказав: «Тут, на полі, у мене виникла ідея провести спеціальне засідання Кабінету Міністрів, де проаналізувати — наскільки ефективно працює наша Академія аграрних наук». Тоді так ніхто й не зрозумів, чи ця ідея полягала у проведенні зібрання академіків і міністрів прямо на полі, чи це ідея такого засідання стрільнула саме на тому полі. Утім, судячи з того, що уряд на польове засідання не виїжджав, то, певно, має місце останній варіант. Дякувати Богу й на цьому, бо тим таки водіям було б дуже складно пережити приїзд до якогось регіону не просто одного керманича, а цілий кабінет укупі з академіками.
- ДУМКА МИСЛИТЕЛЯ
Видатний мислитель епохи Відродження Еразм Роттердамський у своєму трактаті «Похвала глупоті» писав: «Можновладці переконані, що чесно виконують обов’язки, якщо бавлять час на полюванні, розводять породистих коней, продають заради власного збагачення посади й чини та вишукують щодня нові способи, як відняти гроші у громадян і покласти їх до власної кишені. Це робиться, звичайно, не інакше, як під доброчинним виглядом, так щоб навіть найнесправедливіше діло здавалося справедливим. Для того ж, щоб прихилити душу «рідного» народу до себе, не шкодують вони улесливих слів».
Повернімося ж знову до Києва та проїдьмо, наприклад, швидкісним трамваєм, лінії якого реконструюються з 2007 року. Оскільки я цим видом транспорту не користуюся, то довго вважав, що швидкісний трамвай уже давно курсує за давнім маршрутом, бо в пам’яті засів телесюжет про те, як восени 2010 року М. Азаров не тільки урочисто перерізав червону стрічку, а й особисто проїхався трамваєм. Аж ось у вересні цього року знову втрапила на очі телекартинка про чергове відкриття швидкісного трамваю, щоправда, цього разу без участі прем’єра. З’ясувалося, що у 2010 році М. Азаров відкрив лише невеличку ділянку цього трамвайного маршруту.
Тож логічно запитати: чи й справді високопосадовці мають брати участь у численних, часто «потьомкінських», урочистостях з нагоди різноманітних відкриттів якихось об’єктів, котрі дуже часто працюють лише в момент відкриття? Як от свого часу помпезно відкриті в Києві ліфти для спуску-виїзду колясочників до підземних переходів. Чи бачили ви, щоб вони насправді працювали?
А загалом, чому б вітчизняним високопосадовцям не перейняти практику європейських країн, де перші особи держави вшановують своєю присутністю лише загальнонаціональні, міжнародні чи благодійні проекти? А решту часу присвятити безпосередньому виконанню своїх посадових обов’язків. Зокрема, відповідно до ст. 114 Конституції України, Прем’єр-міністр має керувати роботою Кабінету Міністрів та спрямовувати його на виконання схваленої Верховною Радою Програми діяльності уряду. Регламент Кабміну дублює це положення та аж ніяк не передбачає, що прем’єр має брати участь у численних урочистих церемоніях «відкриття всього». Але Програми діяльності Кабміну на 2011 рік просто не існує. Принаймні на урядовому сайті годі шукати документ, яким Кабінет Міністрів мав би керуватися у своїй діяльності.
