Тему нинішньої конференції вибрано не випадково. Запровадження інституту конституційної скарги безпосередньо пов’язане з проблемою світового масштабу захисту прав і свобод людини і громадянина. Питання це непросте і його вирішення потребує ретельного вивчення теоретичних засад та історичного досвіду функціонування цього правового інституту в інших країнах.
Мені приємно відзначити, що нинішній форум є найбільш представницьким за весь час функціонування Конституційного Суду України. І, на наш погляд, є ознакою поваги до Конституційного Суду України та його рішень.
Проведення цієї конференції за часом збігається з ювілейною датою в житті Конституційного Суду України — у жовтні цього року виповнюється 15 років з початку його діяльності.
З цього приводу слід зазначити, що розуміння необхідності створення органу конституційної юрисдикції виникло у 1991 році одразу після набуття Україною незалежності. Однак повністю ідею запровадження в Україні конституційного правосуддя було реалізовано тільки з прийняттям Конституції України 1996 року й ухваленням Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року.
Згідно з цими правовими актами конституційне судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України — єдиним органом конституційної юрисдикції в країні, головним завданням якого є гарантування верховенства Основного Закону держави на всій території України, у тому числі шляхом судового конституційного контролю.
Протягом своєї діяльності Конституційним Судом України опрацьовано майже 60 тисяч документів, проведено близько п’яти тисяч засідань, пленарних засідань та засідань колегій Конституційного Суду України, прийнято 252 рішення щодо відповідності законів та інших правових актів Конституції України та щодо офіційного тлумачення положень Конституції і законів України, надано 21 висновок щодо законопроектів про внесення змін до Конституції України та щодо міжнародного договору, який вносився до Верховної Ради України для надання згоди на його обов’язковість, а також прийнято більше 1200 ухвал.
Варто зазначити, що характер звернень до Конституційного Суду України значною мірою залежить від суспільно-політичної ситуації в державі. Нинішня певна політична збалансованість у відносинах між органами державної влади та у країні загалом дала можливість органу конституційної юрисдикції спрямувати основні зусилля на розгляд звернень громадян з питань захисту їх прав і свобод. Зокрема, за останні півтора року кількість рішень у таких справах зросла в чотири рази.
Як зазначив з цього приводу Президент України Віктор Янукович, «єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні справедливо набуває статусу суспільного арбітра, здійснюючи незалежне правосуддя і закріплюючи моральні засади функціонування усіх гілок влади. Сьогодні від мудрості й виваженості судових рішень залежать не тільки віра людей у справедливість, а й великою мірою стабільність у державі та суспільстві».
Водночас, як відомо, до Європейського суду з прав людини надходить чимало заяв від громадян України, що є свідченням наявності проблем у діяльності вітчизняного механізму захисту прав і свобод людини, у тому числі у функціонуванні судової системи. Саме тому судова реформа визначена політичним керівництвом України одним із пріоритетів державної політики у сфері захисту прав людини. Важливим кроком у цьому напрямі стало прийняття парламентом нового Закону про судоустрій та статус суддів, а також внесення змін до Закону про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини. Такі кроки держави відповідають положенням Інтерлакенської Декларації 2010 року та сприяють інтеграції нашої країни в європейську правову систему.
Як зазначалося, метою нашої конференції є дослідження міжнародного досвіду органів конституційного правосуддя щодо забезпечення індивідуального доступу громадян до органів конституційною юрисдикції, у тому числі шляхом подання конституційної скарги.
Чинне вітчизняне законодавство не передбачає можливості звернення фізичних осіб до Конституційного Суду України щодо конституційності законів та інших правових актів.
Однак це не означає, що Конституційний Суд України взагалі не може розглядати питання конституційності правових актів за зверненнями громадян. Навпаки, згідно із Законом України «Про Конституційний Суд України» Суд зобов’язаний у разі, якщо при тлумаченні закону встановлена наявність ознак його невідповідності Конституції України, у цьому ж провадженні вирішити питання щодо неконституційності цього закону.
До того ж громадянин, чиї конституційні права порушені правовими актами чи діями з боку державної влади, окремих посадових осіб, має можливість реалізувати своє конституційне право на захист цих прав у Конституційному Суді України за посередництвом Президента України, народних депутатів, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав такі справи і визнавав неконституційними положення законів та інших правових актів, якими порушувалися гарантовані Конституцією України права і свободи людини і громадянина.
Тому не можна погодитися з думкою окремих учених-конституціоналістів, що вітчизняне законодавство не передбачає механізму звернення громадян до єдиного органу конституційної юрисдикції.
Інша річ, що цей механізм потребує суттєвого удосконалення, зокрема у напрямі розширення можливостей індивідуального доступу шляхом подання конституційної скарги.
Проблеми, пов’язані із запровадженням в Україні інституту конституційної скарги, досліджували знані науковці. Це питання не раз було предметом дискусій на міжнародних конференціях, «круглих столах» та інших представницьких зібраннях. Однак слід констатувати, що воно ще лишається далеким від його остаточного вирішення.
Насамперед це обумовлено тим, що запровадження цього правового інституту потребує внесення змін до Конституції, а також відповідних положень кодексів та законів України.
Успішна реалізація цієї, без перебільшення, реформи конституційного правосуддя неможлива без проведення комплексного наукового дослідження провідними юридичними науково-дослідними установами, які мають надати рекомендації щодо доцільності таких змін та правових наслідків їх прийняття. Для цього, на наш погляд, необхідно ретельно вивчити практичний досвід інших країн, законодавство яких передбачає можливість безпосереднього індивідуального доступу до органів конституційної юрисдикції, а також теоретичні набутки їх учених-конституціоналістів, адже форми і методи реалізації цього права багатогранні та суттєво вирізняються.
У цьому аспекті особливої ваги набувають зустрічі з зарубіжними колегами, як двосторонні, так і багатосторонні, у формі міжнародних конференцій. Вкрай важливе значення для нас має й ця конференція, яку ми підготували та проводимо разом з вами.
Хочу висловити подяку всім, хто висловив бажання виступити на цій конференції, а також запевнити, що інформацію, яку ми отримаємо, буде ретельно вивчено, що, безумовно, сприятиме подальшому вдосконаленню діяльності державного механізму захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні.
Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.
