На Волині, 34 відсотки території якої займають ліси, працювати лісівником так само почесно, як на Донбасі шахтарем. Як і в кожній галузі, тут є свої лідери. Серед них чільне місце посідає лісничий Замшанського лісництва Ковельського держлісгоспу Михайло МихалевиЧ (на знімку).
На посаду призначав колектив
Тепер, коли за спиною вже півстоліття, замшанський лісничий Михайло Андрійович Михалевич добре знає, що в житті нічого не трапляється випадково. Усе має свою передісторію, свої шляхи і легенди. Від батьківської хати в Замшанах до лісу було зовсім близько. Під його зеленими шатами проходило дитинство Михайла. Як поїде в місто, то на відміну від інших дітей, почувався там незатишно, чогось ніби не вистачало. Тож, приїхавши додому, чимдуж біг до лісу. І так там комфортно було хлопцеві. Можливо тому, що дід працював лісником. Запам’ятав його таким собі вусатим красенем. Два Михайлові дядьки теж були лісниками. Добрі такі, голосисті, здаля було чути, коли їдуть селом коником. «Ти приходь хвойну лапку ламати, — заказували ранком людей на роботу, — ти сокиру чи пилку прихопи, дрова будемо заготовляти...». І в народі такий поголос ходив, що лісівники мудрі, виважені люди, хороші господарники. Тай сам помічав, буваючи в інших селах, що в лісника і будинок ошатний, і двір доглянутий, і коник гарний. Батько теж говорив: якщо чоловік нічого путнього не зробить удома, то і на роботі нічим себе не покаже.
Тож коли настав час вибирати професію, Михайло, недовго вагаючись, здав документи до Шацького лісного технікуму. Провчився рік і пішов до арміїї. Після строкової — назад у технікум. У 1982 році молодим спеціалістом повернувся до батьків у село. Тоді вакансій працівника лісу важко було знайти. Півроку пропрацював пожежним сторожем, а потім влаштувався працювати від дому десь за вісім кілометрів в обхід. У селі Велимче чотири роки був лісником. Люди там дуже хороші: роботящі, добрі, щирі. Потім працював майстром лісу, об’їждчиком. Якраз тоді розпочалися демократичні процеси, трудові колективи стали вибирати на зборах керівників. З-поміж трьох кандидатур на посаду лісничого Замшанського лісництва обрали Михайла Михалевича. Сталося це 12 листопада 1991 року.
— Мені подобалися щирі стосунки між людьми, взаємовиручка, — пригадує лісничий ті вже віддалені десятиріччями часи. — Не дай Боже лісова пожежа, все село прибігало гасити. Сьогодні ситуація вже не така: немає відчуття того плеча, тієї єдності, такого загального духу сільської громади.
Супермени не з власної волі
Турбують лісничого і кадрові проблеми. Якщо інженерних спеціалістів ще більш-менш вистачає, то працівників робітничих професій, таких, як бензопильник, тракторист, водій вже відчувається дефіцит.
— Якщо людина професійна, — вважає Михалевич, — то вона якісно і швидко виконує свою роботу. Тобто потрібна спеціалізація. А у нас один усе робить: він і зварник, і тракторист, і водій, і бензопильник. Такий собі супермен. А робота у нас нелегка. Все просто неба. Багато є нюансів, які потрібно знати. Ми дуже серйозно до цього ставимося. Навчаємо їх, просимо бути обачними на роботі, дотримуватися правил безпеки. Хочемо, щоб людина прийшла додому здоровою.
Хто бував у Замшанському лісництві, той, мабуть, звернув увагу на його ошатне приміщення, благоустроєну територію довкола, мальовничий став з містком і альтанкою посередині. Не випадково сюди у день одруження залюбки приїздять фотографуватися молодята. Це вже стало в Ратнівському районі доброю традицією. Тішать також око зразковий стан лісових культур, зручні для мандрівників рекреаційні пункти, порядок довкола доріг.
— Шкода, що державне фінансування зараз дуже мізерне, — ділиться наболілим Михайло Андрійович. — Тож із кожної заробленої гривні мусимо виділити якусь частку і на ведення лісівничої справи, і на будівництво доріг, і на благоустрій, і на рекреаційні пункти, і на житло, і на матеріальну допомогу...
Хотілося б мати державну програму, як у сільгоспвиробників, щоб компенсувати частину цих коштів. Та, попри все, прогрес у галузі помітний: і продуктивність праці зросла, і технічне оснащення змінилося на краще.
Повірте, все це державне і перебуває у надійних руках. Хай би що казали, а лісівники — патріоти своєї справи. Ми ще не вийшли на той дикий ринковий шлях, коли гривня засліплює очі, де все обраховується і оцінюється лише через матеріальну вигоду. Про нас різне кажуть, що ми такі-сякі, ріжемо, рубаємо ліс без розбору. Лісівнику, який пропрацював би у лісі хоча б п’ять років, повірте, навіть гілку зламати шкода. Я по собі суджу і по інших це бачу. Ліс потрібно розуміти, допомагати йому. Нелегка ця робота. Якби було так добре, то черга стояла, аби сюди влаштуватися. А в нас конкурсу на вакансії нема. Хто контактував, дружив з ними, знає, які лісівники люди. Ще коли молодшим був, мені подобалося на нарадах слухати виступи ветеранів-лісівників. Не з книжок знали погодні прикмети, поведінку звірів, будь-яку ситуацію могли спрогнозувати. Вони були на ти з природою, а ми сьогодні вже все заганяємо в комп’ютери, все віртуально бачимо. А природу відчувати треба...
Без надійного тилу на успіх не розраховуй
Завершуючи цю розповідь, хочу сказати, що, окрім Шацького лісного технікуму, Михайло Андрійович заочно закінчив факультет лісового господарства Брянського технологічного інституту. Має двох синів-студентів Михайла і Романа, а ще донечку другокласницю розумничку Софійку. Надійною опорою в житті, берегинею сімейного вогнища є дружина Михайла Андрійовича Марія Никифорівна. Прикладом у всіх справах, як завжди, служить для нього мама Анастасія Карпівна, якій на День Незалежності присвоїли звання матері-героїні.
Високу оцінку праці замшанському лісничому дав начальник обласного управління лісового та мисливського господарства Богдан Колісник:
— Михайло Андрійович уже багато років вкладає серце і душу у вирощування волинських лісів. Я вважаю, що такі лісничі, як Михалевич, це одне з головних надбань для лісової галузі. Він усе життя працює в Замшанському лісництві. Неодноразово йому пропонували вищі посади. І в певний період у мене було здивування, що йому пропонують значне кар’єрне зростання, а він відмовляється. А потім зрозуміли, що це лісничий від Бога, що він найкращий в області.
Волинська область.
На знімку (внизу): біля цієї альтанки на ставку охоче фотографуються в день весілля.
Фото автора.
