Після монголо-татарської навали більшість населених пунктів центральної частини Чернігово-Сіверської землі запустіли. Сіверяни або були забрані у полон, або розбіглися по лісах, оселившись у малодоступних болотистих місцях. Археологічні розкопки підтверджують факт припинення життєдіяльності значної кількості літописних міст на Придесенні.
Відродження краю відбувалося поступово. Значну роль у цьому процесі почало відігравати Велике князівство Литовське, у складі якого опинилися землі Чернігово-Сіверщини. На вільні землі йшли незаможні литовські шляхтичі, які засновували хутори, сільця. Водночас на півдні Чернігово-Сіверщини виникла буферно-прикордонна зона поселень, які заселили зі згоди литовської влади представники орди Мамая. У родовідних записах князів Глинських, віднайдених істориком Олександром Шенніковим, зафіксовано: «И после Донскаго побоища Мамаев сын Мансур-Кият (Маркисуат) Князь зарубил три городы Глинеск, [да] Полдову (Полтаву), [да] Глеченицу (Глиницу)». Хоча з того часу пройшло понад 600 років, ми вирішили все ж таки пошукати сліди мамаївців. Наша експедиція була присвячена виявленню людей, обличчя яких зберегли риси тих поселенців-прибульців, з яких потім пішли славнозвісні козаки Мамаї.
У колишньому опорному пункті мамайських зверхників Глинську є місце, де стояла їхня фортеця. Вона розташовувалася на високому пагорбі, відокремлена від іншої землі глибоким яром.
— Цю гору називають Замком, — розповіла місцева жителька Людмила Крутінь. — Від неї до церкви, кажуть, ішов підземний хід. Поряд зі давнім городищем — «кургани-могили». Їх розкопували наші хлопці. Шукали шаблі, кольчуги. Вони здавали їх кудись. Ми тільки не знаємо куди.
Секретар глинської сільради Антоніна Савченко допомогла нам скласти список осіб, прізвища яких тюркського походження. Він виявився досить значним. На території сільради, як з’ясувалося, проживають Шеїни, Яндоли, Сахани, Бутки, Озмителі, Цигури, Савели, Хижки, Котки, Цеми, Гайдари, Анцибори, Бакаї, Баляби, Беньки, Бердники, Больши, Буглаки, Галаї, Галяни, Гапічі, Карабети, Карнаухи, Кохни, Мільки, Момоти, Татару, Худолії, Яхно.
У Глинську, в якому нині налічується 1 377 жителів (разом із Сурмачівкою та Чеберяками 1596 осіб), особливо відчувається дух колишньої мамаївщини. Це підтвердили зустрічі із трактористом і шофером Петром Миколайовичем Кібцем (нар.1947 р.), вчителькою Глинського аграрного ліцею Валентиною Олександрівною Петрюк (нар.1964 р.), господарями селянських господарств Сергієм Миколайовичем Рябеньким (нар. 1961 р. у Чеберяках), Миколою Івановичем Гайдарем (нар. 1952 р.) та іншими, у жилах яких тече кров мамаїв-прикордонників Великого князівства Литовського.
Дорогою до Чеберяків побачили киянку Людмилу Василівну Тягнибіду (Трофименко) (нар.1965 р.), яка родом з цього села. Адміністратор готелю та її син Павло ( нар.1996 р.) теж мають характерні «мамаївські» риси.
Побувавши у Глинську, ми переконалися, що, незважаючи на минулі сторіччя, тут збереглися кільканадцять мамаївських родів, та й більшість мешканців мають явний східний тип обличчя. Зазначимо, що князі Глинські-Мамаї (а їх так прозивали за місцем головного поселення) заселили своїми людьми багато місцин на Чернігово-Сіверщині (колонізація охопила чи не півобласті!). Сліди мамаївців проявляються у зовнішніх рисах людей, котрі проживають навіть у Менському, Борзнянському районах, що розміщені у центрі Придеснянського регіону.
Чернігів—Глинськ.
Валентина Петрюк.
На місці фортеці Глинських-Мамаїв.
Фото автора.
