«Я, оперуповноважений Шосткинського міськвідділу НКДБ, розглянувши матеріали на Щербиніна Валентина Пилиповича, 1908 року народження, уродженця м. Середина-Буда..., постановив: Щербиніна Валентина Пилиповича, як рідного брата зрадника батьківщини..., арештувати та притягнути до кримінальної відповідальності за ст. 54-1 г ч. 2 КК УРСР».
Ця постанова на арешт, підписана 22 червня 1941 року, вражає безглуздістю: невже можливо, щоб людину, чийого брата названо «зрадник батьківщини», притягли до кримінальної відповідальності? А робітнику шосткинського заводу №9 Валентину Щербиніну, «провина» якого полягала в тім, що брат свого часу виїхав до Бельгії, було не до сміху. За Кримінальним кодексом того часу йому світила стаття «Недонесення про зраду, яка готується, або про зраду, яка вчинена».
І завзяті сержанти НКДБ взялись перетворювати 33-річного слюсаря на антирадянського монстра.
Портрет ворога народу Валентина Щербиніна, за наявними у справі документами, мав такий вигляд: «будучи особливо незадоволений партією ВКП(б), Урядом та їх заходами, Щербинін висловлював серед робітників незадоволення податковою політикою Радянської влади... Одночасно Щербинін вихваляв життя при царському уряді і наклепницьки перекручував в помсту за репресію його родичів Радянську дійсність...» Про родичів у справі сказано, що мати Щербиніна у 1928 році позбавлена виборчих прав «як торговка» (!), а дядько — колишній непман, «крупний торговець», власник маслозаводу, млина, крамниць (до речі, все те майно було націоналізоване радянською владою). Ну, а брат Валентина — Олексій «як зрадник батьківщини» у 1930 році виїхав до Норвегії, а потім оселився у Бельгії.
У липні 1941 року в закритому судовому засіданні Валентина Щербиніна визнали винним за ст. 54-10, ч. 1 ( контрреволюційна пропаганда) КК УРСР. Згідно з рішенням виїзної сесії Сумського облсуду в Конотопі його засудили до позбавлення волі «в далеких місцях СРСР строком на десять років, з поразкою в правах на п’ять років». Як зазначено у вироку: «Судових витрат та речових доказів у справі немає».
Отак швидко, фактично без жодного матеріального доказу протиправної діяльності, Валентина Щербиніна було суворо покарано.
За клопотанням засудженого, 12 серпня 1941 року справу передали до Верховного суду УРСР із касаційною скаргою. А далі — найцікавіше. Чи то війна винна, чи то чиясь недбалість, але справа Щербиніна зникла з Верховного суду... І з’ясувалося це лише за двадцять років.
Відсидівши десять років у місті Куйбишев від дзвінка до дзвінка, Валентин переїхав до Сталінської області (нинішня Донецька), звідки в 1961 році пише листа до Верховного суду УРСР (Київ, вулиця Чекістів): «Я ніякого злочину не скоював і був засуджений незаконно. У теперішній час я маю переходити на пенсію за станом здоров’я, тому прошу Верховний суд переглянути мою справу та надіслати мені рішення про мою реабілітацію... Окрім того, у мене четверо синів, троє з яких дорослі, які змушені вказувати в анкетах, що батько судимий. Моє незаконне засудження лежить чорною плямою на всій моїй родині».
З листа, надісланого з Верховного суду УРСР до прокуратури Сумської області: «Повідомляю, що кримінальної справи за обвинуваченням Щербиніна Валентина Пилиповича у Верховному суді УРСР на зберіганні немає». З листів прокуратури СРСР до правоохоронних органів Харківщини, Чернігівщини, Полтавщини та Сумщини: «Прокуратурою Сумської області розшукується архівно-кримінальна справа на засудженого у 1941 році Щербиніна Валентина Пилиповича...»
Усі розшуки виявилися марними. З листа прокуратури Сумської області до КДБ при Раді Міністрів УРСР по Сумській області: «Прошу доручити слідчий групі відновити справу на Щербиніна, оскільки без справи не можна правильно розглянути скаргу».
І слідчі УКДБ розпочали роботу. Вони допитали кількох свідків — мешканців Шосткинського району (колишніх сусідів, колег по роботі, знайомих Валентина Щербиніна). Жоден із допитаних не підтвердив звинувачень проти Валентина: «Мешкаючи по сусідству зі Щербиніним, мені часто доводилося з ним спілкуватися, але я від нього ніколи ніяких антирадянських висловлювань, якихось невдоволень заходами, які здійснювалися партією та радянським урядом, не чув... Від людей я чув, що у Щербиніна є брат, який живе за кордоном, однак чи відповідає це дійсності, я не знаю», «У тресті сантехмонтаж... я працював зав. механічною майстернею, а він (Щербинін. — Авт.) у цій же майстерні слюсарем-інструментальником. По роботі Щербинін характеризувався лише з позитивного боку, був дуже хорошим слюсарем, усі доручені йому роботи виконував відповідально і якісно. До того ж під час роботи вносив багато цінних раціоналізаторських пропозицій, які упроваджувалися у виробництво і давали велику економію... Щербинін активно брав участь у громадському житті нашого колективу, був агітатором, постійно серед робочих проводив читання газет». Цікаво, що двох чоловіків, свідчення яких відіграли трагічну роль у долі Валентина, бо містили дані про його начебто антирадянську діяльність, так і не знайшли ані серед сусідів, ані серед робітників заводу. Свідки про них майже нічого не змогли сказати. Отже, що це були за люди і куди вони поділися, напевно, було відомо лише сержантам з НКДБ...
Одним з останніх документів у справі є довідка, адресована Щербиніну В. П., мешканцю Донецької області, в якій зазначено, що справа стосовно нього закрита за відсутністю складу злочину. Датована вона 23 грудня 1961 року. Напевно, для 53-річного Валентина Щербиніна це був найкращий новорічний подарунок за двадцять років...
Олеся Рапута, Владислав Жмурков (за матеріалами УСБУ в Сумській області).
