Цей рік почався з постанови Верховної Ради про святкування 120-річчя з дня народження Павла Тичини. Постановою передбачено урочисто відзначити цю дату (вона припадає на січень) на державному рівні. Тим же документом рекомендовано Київській міській державній адміністрації запровадити мораторій на відселення Літературно-меморіального музею-квартири П. Тичини з будинку, де жив поет. Рекомендація дуже слушна, адже унікальний музей поета (було й таке!) дехто пропонував переселити «в якусь іншу» київську квартиру, не таку престижну.

Власне, весь 2011 рік було присвячено святкуванню ювілею поета. Що ж було зроблено за цей рік і ким? Однією із цілей прес-конференції, що відбулася в Укрінформі позавчора, і було відповісти на ці запитання, а також поінформувати про ту діяльність, що її вів музей поета протягом цього року та й не тільки.

У заході взяли участь представники творчої інтелігенції та владних структур. Першому на прес-конференції, яку зібрала Тетяна Сосновська (директор музею-квартири П. Г. Тичини), слово надали Віктору Баранову (голові Київської організації Національної спілки письменників України). Віктор Федорович зазначив, що, на жаль, у наших навчальних закладах усіх рівнів не мають повного уявлення про творчість Тичини, і саме тому ми маємо зробити зрозумілим його для кожного українця, а також вивести його на світову арену. Підтримуючи цю думку, Іван Драч сказав, що нині, коли всі музеї готуються разом із країною до Євро-2012, треба робити все для того, щоб музеї працювали активніше на збагачення культурного світу українців.

Отож дуже важливою в цьому контексті є підготовка музеєм матеріалів про Тичину, а також переклади його збірок європейськими мовами. Дещо вже зроблено — приміром, вірші Павла Григоровича можна прочитати французькою. Та цього замало. Як розповіла пані Сосновська, у книзі відгуків музею є записи 37 мовами світу, отже, інтерес іноземців до нашого поета незаперечний.

Серйозною проблемою залишається й майбутнє музею-квартири поета. Олександр Бригинець, голова постійної комісії Київської міської ради з питань культури і туризму, нагадав, що нині державна підтримка подібних установ зведена до мінімуму. Пан Бригинець назвав помилковою «гру у пінг-понг», коли Міністерство культури та київська влада змагались між собою за право власності на музей-квартиру Тичини. Якщо музей передадуть місту, то можуть знову повторитися спроби «відселення» цього культурного осередку в центрі столиці («Голос України» свого часу писав про цю тривожну тенденцію). Проблеми із музеєм є не тільки у столиці, а й на батьківщині Павла Григоровича, у селі Піски на Чернігівщині. Там нема музею Тичини, є лише історико-краєзнавчий музей його імені та школа, названа на честь поета. Саме вона і виконує функції музею й у співпраці зі столичним музеєм-квартирою робить усе можливе для збереження пам’яті про визначного земляка. Як зазначила Тетяна Літошко (виконавчий директор Чернігівського земляцтва), влада Чернігівщини нічого не робить задля створення великого музею на батьківщині поета.

Нагадуємо, що завтра — чергова річниця з дня смерті Тичини (його не стало 16 вересня 1967 року). Вранці у квартирі-музеї відбудеться урочисте погашення іменних конвертів (на знімку), випущених до 120-річчя поета «Укрпоштою». Цього ж дня на батьківщині П. Тичини біля Пісківської школи посадять трояндову алею.