Щоб знайти відповідь на це запитання, до Вінниці не раз приїжджали експерти міжнародних організацій та журналісти відомих зарубіжних засобів масової інформації.

З’ясувати, чим саме Вінниця так манить до себе біженців із цієї африканської країни, до міста над Південним Бугом приїжджали представники таких організацій, як «Міжнародна Амністія», Данська рада у справах біженців «Хьюман Райтс Вотч». Цей загадковий феномен вивчали журналісти з американського журналу «Тайм», британської телерадіомовної компанії Бі-бі-сі і навіть японської газети «Іоуміурі».

— У нашому місті розташовується осередок тих, хто забезпечує біженцям нелегальну міграцію через Україну в Європу, — ось головна причина популярності Вінниці серед сомалійців, — каже керівник Вінницької правозахисної групи Дмитро Гройсман. — Чому її досі не викрили правоохоронці, неважко здогадатися.

Дмитро Гройсман був перший, хто надав допомогу затриманим міліцією десять років тому біженцям. «Тоді їх затримали випадково, — згадує правозахисник. — У Літинському районі міліція зупинила для перевірки мікроавтобус. А в ньому виявилися шукачі притулку без жодних документів. Їх помістили до приймальника-розподільника для волоцюг. Звідти ми визволили їх. Забезпечили доступ до процедури надання статусу біженця в Україні. Пізніше декого з них із допомогою Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ) переселили до інших країн, а решта залишилися у Вінниці. Саме навколо тих перших біженців згодом сформувалася громада сомалійців».

«Слушать Гройсман»

Місцем проживання у місті над Південним Бугом нелегали облюбували мікрорайон Вишенька. Саме там більшість із них винаймають помешкання. Оселяються в однокімнатні квартири по п’ятеро-шестеро. Час від часу їх перевіряють працівники відділу громадянства та реєстрації фізичних осіб обласної міліції. Міліціонери кажуть, що буває в кімнаті навіть по десятеро осіб. Про умови говорити не доводиться. Живуть у квартирах без ремонту. Медичне обстеження не проходять. З яким «букетом» хвороб вони приїздять до нас, нікому не відомо.

Мови теж не знають. Зате кожному з них відоме прізвище нашого правозахисника. Тільки-но міліція з’являється на порозі квартири, хтось із нелегалів одразу набирає на мобільному номер телефону правозахисника і дає слухавку, супроводжуючи це словами: «Слушать Гройсман».

Трапляються серед біженців навіть сановні особи. У відділі міграції та громадянства згадували випадок, коли у 2006 році у Вінниці перебувала донька вождя одного із сомалійських племен. Дівчина мала велике бажання здобути освіту і працювати в лікарні медичною сестрою. На жаль, їй це не вдалося. У державі не організована справа залучення мігрантів до трудової діяльності.

Дітей із Африки не беруть в школи

— Це велика проблема, що дітей біженців у нас не приймають у школи, — продовжує Дмитро Гройсман. — А є ще й діти, які опинилися без супроводу дорослих. Таких щороку нараховуємо не менше десяти осіб. Вони пояснюють, що батьки відправили їх рятуватися в Європу.

— Це ганьба, що ми не хочемо помічати такої проблеми маленьких громадян, — продовжує наш співрозмовник. — Тим самим порушуємо вимоги Конвенції ООН «Про права дитини». Не раз вели мову з представниками міської влади, що діти, незалежно від того, з якої вони країни, повинні навчатися у школі. Чиновники знаходять різні причини, щоб не розв’язувати цю проблему. Через це Вінниця може потрапити до переліку тих населених пунктів, де порушуються права дитини. Тому будемо оскаржувати таку бездіяльність влади зверненням до прокуратури, суду. Якщо не знайдемо підтримки в нашій державі, до Страсбурга дійдемо.

На нелегалів «полюють» міліція і смаглери

— Тільки окремі сомалійці отримали статус біженця, — наголошує Дмитро Гройсман. — Хоча із заявами зверталися понад сотня. Офіційне невизнання біженців є для них найбільшою проблемою. Вона тягне за собою відсутність будь-яких соціальних гарантій, державної підтримки та допомоги, соціального забезпечення. Людина опиняється у повній незахищеності та безвиході. Але ж нашу державу ніхто не змушував підписувати та ратифікувати міжнародні угоди в галузі прав людини, зокрема і Конвенцію ООН 1951 року «Про статус біженців». Але це наша хронічна хвороба: спочатку взяти на себе добровільно зобов’язання, прагнути нічим не відставати від цивілізованого світу, а потім нехтувати даним словом, не виконувати цих зобов’язань.

Хочу наголосити, що Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців — агенція, яка від імені світової спільноти надає допомогу біженцям, визнає практично всіх наших клієнтів мандатними біженцями. А держава — ні. Після відмови у статусі біженців одна дорога — перехід на нелегальне становище і щоденне очікування випадку, коли надійде сигнал збиратися в дорогу. Куди вона веде, неважко здогадатися — до кордону. Так само просто вирахувати, хто подає нелегалам такі сигнали, — мафіозі. Відмова в наданні статусу їм дуже на руку. Бо такі біженці одразу стають їхніми потенційними клієнтами. Нелегали змушені шукати гроші і платити за те, щоб їх вивезли за кордон. Бо в Європі зовсім інші умови і ставлення до біженців.

— Треба сказати, що ця мафія дуже жорстока та небезпечна, — продовжує правозахисник. — Проте у сомалійців немає вибору. Вони перетворюються на слухняних ягнят, потрапляючи в тенета мафіозі-смаглерів. Ті найчастіше виконують обіцяне. Рано чи пізно, але транспортують сомалійців до омріяної Європи.

Серед чинників, що спонукають сомалійських біженців добиратися до Вінниці, є наявність у місті правозахисної групи. Вона безкоштовно надає допомогу кожному біженцю. Захищає їх від сваволі, в тому числі і з боку правоохоронців.

— Біженці вже декілька разів звинувачували публічно вінницьку міліцію в незаконних діях, — наголошує Дмитро Гройсман. — Прокуратура щоразу в таких випадках влаштовувала класичну тяганину із розглядом скарг, а з часом виносила відмовні постанови. Мовляв, ніхто сомалійців не чіпав, усе це брехня. Проте ми віримо своїм клієнтам. У нас є документальні підтвердження того, що справедливих, прозорих перевірок повідомлень про злочини прокуратура ніколи не проводила.

Біженцям подарували добру новину

Характерною ознакою для біженців, які прийшли на зустріч із представниками Управління Верховного Комісара ООН, був смуток в очах. Тільки дітки, граючись, бігали по залу, але і в глибині їхніх очей ховався смуток. Дорослі ловили кожне слово з надією почути для себе, що завтрашній день стане кращим для них.

— Цого разу представники міжнародної агенції справді подарували біженцям гарну новину, — уточнив Д. Гройсман. — Президент України підписав Закон «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Отже, закон 2003 року втрачає чинність. Прийнятий новий документ передбачає надання додатково захисту тим, кому на батьківщині загрожують форми неприпустимого поводження з людьми. Біженці також дізналися про нові форми надання безкоштовної правової допомоги, їх вони будуть отримувати від УВКБ ООН.

КОМЕНТАР

Ігор БЕРЕЗЕНСЬКИЙ, начальник відділу міграції у Вінницькій області:

— Четвертого серпня набрав чинності новий Закон «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Цей документ спрощує можливість набуття статусу біженця та додаткового захисту. Принаймні за новим законом всі ті 123 мігранти, які зверталися до нас у минулому році, отримали б статус біженця або набули право додаткового захисту. Насправді статус біженця торік отримала лише одна особа. До речі, із названої кількості мігрантів — 123 особи — приблизно 95 відсотків становлять вихідці із Сомалі. Загалом у нас в області налічується 37 іноземців, які отримали статус біженця.

Новий закон також спрощує саму процедуру документування. Якщо раніше потрібно було чотири види довідок, то тепер достатньо тільки однієї. Вона дійсна на весь період набуття статусу, навіть на час оскарження в суді. Зате скоротився термін оскарження відмови у наданні статусу. Тепер на це надається п’ять днів, раніше мігрант мав право звертатися до суду протягом року з часу відмови у задоволенні заяви.

За нашими даними, всіх тих мігрантів, яким відмовили в наданні статусу біженців, не було депортовано. Значить, вони залишаються у нас і шукають можливості перебратися до країн Європейського Союзу. Одні кажуть, що за це мігранти платять дві тисячі доларів, інші називають цифру у два, два з половиною разу більшу. Ситуація непроста. Для її розв’язання потрібна насамперед координація зусиль усіх структур, причетних до проблеми біженців.