Жодних особливих кліматичних умов у маленькому селі Розсохи, що у Деражнянському районі, немає. Та й землі — звичайні. Але варто підійти до обійстя тамтешньої мешканки Світлани Макаренко, наче опиняєшся серед пишної природи джунглів — все тут цвіте, буяє, плодоносить. І складається враження, що ніякі примхи погоди не можуть вплинути на цей процес.
Сотні сортів і культур
Хоча Світлана Антонівна і народилась у цьому селі, але справжньою його мешканкою стала не так вже й давно — після виходу на пенсію. А до того майже чотири десятки літ пропрацювала у райцентрі. Навіть у невеличкому містечку життя істотно відрізняється від сільського. І насамперед тим, що широкій аграрній душі там ніде розвернутись. Невеличкі городики, заставлені вазонами підвіконня, скопані клаптики землі біля під’їзду — ось і все, на що можна розраховувати. Зовсім інше — батьківське обійстя. Не гектари — навіть менше тридцяти соток, але вирощує таке...
Помідори, приміром, господиня збиратиме аж до перших морозів. А що дивуватись, коли висаджено понад 120 сортів. От де різноманіття форм, кольорів, смаків, а строки плодоношення від ранніх до пізніх розтягуються на кілька місяців.
Кожному сорту жінка не тільки дасть вичерпну характеристику, а ще й пригостить — пробуй, насолоджуйся. Та й не тільки помідорами. На сусідніх грядках сорок сортів солодкого перцю. За ними дивує око баклажанова територія із двома десятками сортів. Усім цим, начебто, і не вразиш особливо — традиційні для наших городників культури. Але далеко не в кожного визрівають плоди по півкілограма і більші. А хочеш — знайдеш зовсім мініатюрні. Одне слово, усе це різноманіття для господині давно не дивина. Хочеш чогось незвичного — ось тобі мангольд чи інакше листовий буряк, а ось — скорцонера або чорна морква. Мало того, на подільських грядках навіть земляний горіх росте.
Що це, і з чим його їдять?
Зважаючи на офіційно затверджений вміст споживчого кошика, а ще — не надто високі статки переважної частини населення, прийнято думати, що раціон середньостатистичного українця не надто багатий і поживний. А про його вишуканість чи корисність годі й казати. Та усе це перекреслює своїм досвідом Світлана Антонівна:
— Природа подарувала нам сім унікальних рослин. Це — пастернак, морква, селера, скорцонера і цибуля-порей, а ще кріп та часник. Вони обов’язково повинні бути в щоденному харчуванні. Насамперед тому, що можуть забезпечити наш організм усіма необхідними мінералами, вітамінами, мікроелементами та іншими корисними складовими. А ще тому, що все це — дуже смачно.
На жаль, урізноманітнювати свій стіл стравами навіть із звичних овочів ми не дуже звикли. Як правило, господині обмежуються традиційними салатами та закрутками. А спробувати якусь заморську дивовижу наважується аж ніяк не кожна. Хоча прилавки супермаркетів і вражають різною овочево-фруктовою екзотикою, втім, вартість її така, що не у кожному гаманцеві назбирається необхідна сума. А ще й наша споживацька необізнаність стримує: що це, і з чим його їдять?
Тому городниця із Розсох переконана, що до насіння нової культури варто додавати ще й кілька рецептів. Бо ж як частенько буває: купили дачники пакетик із екзотичним насінням, посадили, а незвичні плоди, дивись, і виросли. Зате подати їх до столу вдається не кожному — не вистачає знань і кулінарних умінь. А через це вже на другу весну на рослину просто махнуть рукою.
І ще дві грядочки під бурячки
Щоб якомога більше людей не просто знали про різні рослини — від овочів до лікарських трав, квітів, приправ, а й з користю могли їх використовувати, з ініціативи Світлани Макаренко любителі садово-городницької справи району об’єднались у громадську організацію «Крокус». З ранньої весни до пізньої осені особливо масштабних засідань об’єднання не проводить — всі зайняті на своїх городах. Як же інакше: щоб похвалитись новою квіткою чи диво-овочем, треба добряче наробитись. Зате взимку розпочинається сезон «теорії». Ось тоді можна і про невдачі розповісти, на жаль, буває й таке, і перемогами похвалитись — а чому б і ні, коли засіки тріщать від зібраного врожаю? Та головне — можна поповнити свої колекції новим насінням, саджанцями, розсадою...
Для справжніх любителів цієї справи не буває ні відстаней, ні кордонів — усі агрономічні новинки з різних країн світу швидко опиняються на подільських грядках. І хоч, може, не для кожної культури наш клімат завжди підходить, зате таких роботящих рук, котрі доглянуть кожну рослинку, ще треба пошукати.
Знаєте старий анекдот про те, як, відміряючи собі поле, знесилений українець впав, але ще кинув шапку: «Там, де вона впала, ще бурячки посію». З неприхованою любов’ю, жартуючи, Світлана Антонівна розповідає про те, що майже подібна історія сталась і з її сестрою. Так склалось, що заміж вона вийшла за норвежця, то й опинилась у далекій країні. Спочатку була вражена чистотою та акуратністю тамтешніх будиночків та двориків. Але ж, як добра українська господиня, хіба могла спокійно дивитись, як біля дому росте зелений газон?
Спочатку і чоловік, і сусіди були просто ошелешені тим, що робить нова хазяйка. А вона перекопала весь двір і ... посадила бурячки. Та й не тільки. Дуже скоро за будинком зазеленіла грядка з овочами, а перед будівлею з’явились перші квіти.
Спочатку, поки засіяні грядки лише чорніли землею замість звичного зеленого килима, багато хто лише скептично поглядав. Зате тепер від квітучої та плодоносячої оази очей не відривають. У містечку двір цієї української городниці став своєрідною місцевою родзинкою, на яку багато хто приходить помилуватись. Так що одвічна наука про те, як, що і де садити, щоб усе проізростало, не пропадає даремно.
Хмельницька область.
