Приватне підприємство «Імпак», що на Житомирщині, успішно розвивається завдяки картоплі. З трьох з половиною тисяч гектарів під другим хлібом тут 750 гектарів.
Ніде правди діти: цей факт поки що нетиповий. Бо картоплярство в Україні останніми десятиліттями перетворилося на аматорську галузь: переважна кількість бульб вирощується на городах. Про які сівозміни, сортооновлення, дотримання агротехніки за цих умов можна казати! Більшість селян просто кидає навесні в землю те, що залишилося від минулого врожаю. Картопля роками росте на одному й тому самому місці, вироджується, накопичуючи хвороби та хімікати, якими її обприскують за допомогою віника, щоб потруїти жуків.
За часів планової економіки колгоспи садили картоплю, бо їм доводили завдання, яке треба було виконувати. Керівники господарств тоді стогнали й просили: давайте ми посадимо менше, але краще доглянемо, щоб був вищий урожай. А як настала свобода дій, картоплю просто перестали вирощувати.
1990 року під цю культуру на Житомирщині було відведено понад 90 тисяч гектарів, а валове виробництво становило більш як півтора мільйона тонн. Цього року площа на третину менша. Статистика свідчить, що на 55,5 тисячі гектарів її посаджено в особистих селянських господарствах, а в сільгосппідприємствах — 4,8 тисячі гектарів, або 8 відсотків. Це ще надто мало, особливо коли згадати, що колгоспи колись висаджували її на 50 тисячах гектарів, однак тенденція обнадійлива: за три роки площа під картоплею в сільгосппідприємствах зросла втричі.
На перший погляд, хвилюватися нічого. У 2010 році в області вирощено один мільйон 166 тисяч тонн картоплі. Населення споживає 230 тисяч, витрати на корм для сільськогосподарських тварин — 278 тисяч тонн, витрати насіннєвого матеріалу на посадку — 208 тисяч тонн, тож близько півмільйона тонн залишається для реалізації іншим регіонам. Основними споживачами є Донецька, Луганська та Запорізька області, які закуповують її як від великотоварних підприємств, так і від господарств селян. Але ж сільське населення, по-перше, скорочується, а по-друге — старіє. Уже помітна тенденція до зменшення площ під картоплею. Тож нарощування її виробництва у великих агроформуваннях — завдання актуальне.
На прикладі ПП «Імпак» можна побачити, як треба вести цю непросту справу. Тут активно займаються селекційною і дослідницькою роботою. Гордість підприємства — власні виробничі активи: сучасні овочесховища, високопродуктивна техніка, новітні імпортні лінії з миття, сушіння, фасування свіжих овочів (а крім картоплі, тут вирощують моркву, столові буряки, цибулю тощо). Побувавши тут, краще розумієш, чому картоплярство в колгоспах було такою непопулярною галуззю: без високопродуктивної техніки успіху не досягти. А вона коштує дорого. Керівник підприємства Сергій Малиновський стверджує: сто гектарів картоплі — то мінімальна площа, за якої можна говорити про окупність галузі. До речі, якби в ПП «Імпак» картопля родила так, як торік загалом по Україні (139 центнерів з гектара), була б вона збитковою. Тут і по 500 центнерів збирали. Звідси й віддача.
У колективі близько 90 висококваліфікованих працівників, в сезон ця цифра збільшується утричі. Заробітна плата — 2,5—3 тисячі гривень. Підприємство підтримує ділові зв’язки з Німеччиною, Голландією, Чехією, тому його працівники мають можливість стажуватись на провідних підприємствах Європи.
Є чого повчитися і в фермерському господарстві «Аделаїда», яке вирощує картоплю в Херсонській та Житомирській областях. На Житомирщині підприємство орендує землю на території чотирьох сільрад. 250 гектарів відведено під насіннєву і 200 — під продовольчу картоплю. 10 мільйонів гривень витрачено на спорудження сховища, яке відповідає сучасним вимогам. Постійною роботою забезпечено 80 місцевих жителів, на період сезонних робіт залучають ще 45.
До речі, на полях, де тепер господарює «Аделаїда», давно нічого не вирощували. На Житомирщині ще дуже багато таких «нічиїх» земель: власники паїв самі обробляти їх не можуть, й кому здати в оренду — не знають.
Житомирська область.
