Про роботу над помилками

Президент країни підписав ухвалений закон про початок пенсійної реформи з 1 жовтня цього року після деяких законодавчих коректив. По-перше, скасована поправка Арсенія Яценюка передбачала підвищення пенсій приблизно на 300 гривень завдяки врахуванню показника середнього розміру заробітної плати за 2009 рік. По-друге, держслужбовцям подовжили термін обов’язкового виходу на пенсію до 65 років, знявши розбіжності з іншими законами, але так і не уникнувши очевидного законодавчого рімейку. Решта норм, які стосувалися підвищення віку для жінок, вислуги для військовослужбовців, залишилися без змін. Усе це свідчить про те, що директиви, сформовані урядом під тиском МВФ, заважили набагато більше за неформальний підхід до пенсійних перетворень. Зрештою, хтозна, чи можливий взагалі неформальний підхід до будь-якої реформи, якщо на кону стоять мільярди доларів кредиту МВФ чи мільярди гривень, котрі бюджет витратив би на перерахунок пенсій, поглибивши свій дефіцит. Але біда в тому, що реформи гальмують саме хиби формальних підходів. 

Про шкоду формальних кавалерійських підходів мимоволі вів Прем’єр-міністр Микола Азаров. Мовляв, розробили й прийняли закон «Про регулювання містобудівної діяльності», але не зважили на те, що чимало міст країни не має генпланів. Мовляв, на носі початок опалювального сезону, а 30 відсотків котелень ще не відремонтовано, 20 відсотків житлового фонду комплексно не підготовлено тощо. Ну то й що, — скаже чиновник і віднайде сто одну поважну причину своєї нерозпорядливості. Не пройде, то одержить прочухана, рушивши виконувати не нові, а старі директиви, навіть якщо вони пусті, примарні чи геть хибні. «Пиляйте, Шуро, — казав Паніковський, — вони золоті!» Тому самі директиви часто стимулюють споживацтво і пристосуванство, паперотворчість і бюрократизацію. До слова, непоганою ілюстрацією цих міркувань може бути зареєстрований у парламенті законопроект «Про фонди банківського управління», який, на думку його творців, має стимулювати розвиток житлового будівництва, а, на мій погляд, не містить жодної новації або гарантії, що тебе не ошукають.

Тим часом і Віктор Янукович, і Микола Азаров покладають головну провину за гальмування економічних реформ на виконавців. Микола Янович Азаров влаштував на засіданні уряду свого роду «розбір польотів», породивши у спостерігачів серйозний сумнів у тому, що чимало хто з його підлеглих взагалі ладен «літати». Понад сказане важко щось додати. Про закиди на адресу керівників комунального сектору я вже згадав. Це важливо, але не менш цікаво, коли ж нарешті «Київенерго» усуне перебої з постачанням гарячої води, тепла і світла.

Прем’єр краще за інших знає, що підприємства легкої промисловості не платять податок з прибутку, тому він ніяк не збагне, чому на деяких підприємствах галузі заробітна плата влітку «замерзла». Як багато крові попсував європейський вишкіл законодавства про державні закупівлі, але з якогось дива жоден вітчизняний виробник не виграв офіційно влаштований тендер...

Про головне сказано між іншим: «Час, коли доля України залежала від того, чи дасть МВФ новий кредит, чи зростатимуть світові ціни на нафту і газ, чи буде стабільний попит на металургійну продукцію і продукцію хімічної промисловості, має відійти в минуле. Ми повинні створити набагато більш самодостатню економіку». Власне, це виклад президентської директиви, яка пролунає серед тижня в різних місцях не раз, бо є індикатором поточного моменту. На жаль, ані попередня, ані теперішня влада не спромоглися позбутися цупкої залежності економіки від усіх вказаних чинників. Тому, скажімо, директива про нормалізацію бюджетного процесу без російської ціни на природний газ залишається палким побажанням. А директиви Прем’єр-міністра щодо енергоефективності й енергозбереження без демонополізації ринків — партійним дорученням. Так само осінь показує на те, що на світових ринках знизиться попит на метал. Це, звісно, посилює потребу в кредиті від МВФ, до чого з розумінням поставилися законодавці в роботі над помилками пенсійного законопроекту.

Усе, що, між іншим, ставить під сумнів будь-які оптимістичні обіцянки членів уряду. Міністр енергетики та вугільної промисловості Юрій Бойко обіцяє скоротити імпорт газу за рахунок нарощування його видобутку до 25 мільярдів кубометрів у найближчі чотири роки. Каже про залучення 5 іноземних компаній, замовчуючи при цьому, що інвестиційний цикл триває щонайменше 7—10 років. Веде мову про заміщення газу вугіллям, усвідомлюючи, що в мегаполісах такі схеми не пройдуть через неприйнятну екологічність. Тому киянам ще довго ремствувати через періодичну відсутність гарячої води.

За такого перебігу економічних реформ можна очікувати на позитив лише теоретично і для громадян зі стабільними статками. Приміром, стало відомо про намір Нацбанку запустити в обіг сертифікати під заставу золотовалютних резервів. Теоретично така програма могла б знизити попит на іноземну валюту, зв’язати грошову масу і, як результат, запобігти перетіканню заощаджень населення на споживчий ринок, що позитивно вплинуло б на інфляційні процеси. Але на практиці — навряд, оскільки, по-перше, середньомісячний попит на іноземну валюту вимірюється мільярдами доларів США, а обсяг залучень від розміщення таких сертифікатів — десятками мільйонів. По-друге, успіх такої програми можливий лише за продуктивної діяльності на вторинному ринку і прийнятної доходності таких паперів для покупців. А було б доречно. Адже у такий спосіб можна виручати кошти для розрахунків з «Газпромом» і не записувати в патріоти громадян, у яких не дме з вікон і дверей.