Чому запровадження системи масового обліку тепла та води спричиняє спротив на місцях
Вже до кінця серпня всі підприємства комунальної теплоенергетики мали бути оснащені засобами обліку виробленої теплоенергії — таке завдання поставлено урядом. Часу на роздуми ніхто не давав та особливої згоди на місцях не питав. Перший віце-прем’єр-міністр Андрій Клюєв попередив, якщо це доручення не буде виконано, Національна комісія регулювання електроенергетики анулюватиме відповідні ліцензії. При цьому кожне підприємство повинно самостійно відшукати кошти на нові лічильники. Зате на придбання домових теплових лічильників із бюджету виділено півмільярда гривень лише на нинішній рік. Вже наступного ця сума повинна зрости до трьох — чотирьох мільярдів. «Кошти вже є. Але до кінця наступного року потрібно, щоб лічильники були встановлені по всій території в усіх будинках», — поставив завдання урядовець.
Та особливого ентузіазму до його виконання на місцях не видно.
Хто компенсуватиме втрати?
Здавалось, нарешті зроблено те, про що в комунальній галузі повторювали не одне десятиліття: буде наведено чіткий облік використання енергоресурсів та вироблених тепла і води. Без цього говорити про раціональну роботу галузі немає сенсу. На урядовій нараді з цього приводу представники області не висловили жодних істотних зауважень з приводу новацій. Однак на останній колегії ОДА, де обговорювалось це питання, голова обласної ради Микола Дерикот, назвавши її неперспективною і навіть шкідливою, запитав у комунальників, чому не відстоювали свої позиції перед урядовцями, мовчали про нездоланні бар’єри, які стоять на цьому шляху. Його підтримали й окремі голови міських рад, для котрих комунальні послуги і тарифи є чи не найголовнішими в щоденній роботі.
Чому такою гострою була реакція господарників, розібратись неважко. Треба тільки уявити ситуацію, коли один лічильник тепла стоїть на виході з котельні, а інший — в будинку споживача. В ідеалі кількість виробленого тепла повинна збігатися з кількістю одержаного, і саме це мають підтвердити засоби обліку, у такий спосіб запобігаючи розкраданням та будь-яким іншим зловживанням, котрі впливають на підвищення тарифів. Але навіть початківець в комунальній науці розуміє, що тепло по кишенях не розтягнеш, а найбільші проблеми починаються не через відсутність обліку, а під час транспортування. Кому невідомо, що десятки кілометрів тепломереж гріють землю та повітря. Їх неефективність та ще й велика зношеність — один із важливих чинників підвищення тарифів та збитковості галузі. Тому на місцях найбільше стривожені тим, хто і за який кошт компенсуватиме ці втрати? Адже ні в обласному, ні в міських бюджетах кошти на це не передбачено.
У тому, що суми ці можуть бути колосальними, може переконати невеликий приклад. Свого часу декому із власників квартир вдалось встановити індивідуальне опалення.
Тепловики при цьому давали дозвіл на відключення від мережі, але обов’язковою ставили одну умову — власник індивідуального опалення мусить сплачувати за загальні витрати, пов’язані з опаленням будинку. Мовляв, за тепло в під’їздах та підвалах хтось все одно мусить платити.
Все було б логічно, якби це тепло насправді надавалось. Але в під’їзді немає жодної батареї. І кожному зрозуміло, що саме такими додатковими нарахуваннями тепловики намагаються компенсувати свої технологічні втрати.
З огляду на все це стає зрозумілим, на які фінансові проблеми наразяться котельні, якщо споживач платитиме тільки за одержане у своїй квартирі тепло. Подібні проблеми загрожують і водопостачальникам. Тим паче, що поцупити їх «продукцію» значно простіше. І вже тепер в окремих будинках обласного центру, де встановлений як загальнобудинковий лічильник, так і в кожній квартирі, виникають розбіжності між їхніми показниками. Добре, коли вдається виявити злодюжку чи компенсувати цю різницю за згодою власників. А якщо ні?
Без обліку не обійтись
Міський голова Хмельницького Сергій Мельник із противниками чіткої системи обліку не погоджується:
— Не встановивши її, ми ніколи не знатимемо, скільки ж того тепла та води виробляється в країні, місті, кожній окремій котельні чи насосній станції, і скільки їх насправді потрібно. Ми задумались над цим значно раніше, але знадобилось кілька років, щоб в обласному центрі був налагоджений такий облік. Тепер видно, що втрачається через технологічні прорахунки, а що просто розкрадається. При цьому вже кілька років поспіль комунальні служби обласного центру не включають технологічні втрати до тарифів. Їх намагаємось компенсувати із міського бюджету.
Навіть не знаючи про це, хмельничани могли відчути ефективність таких дій за одними з найнижчих в країні тарифами, які діють в місті. Але сказати, що такий підхід вирішив комунальні проблеми, було б великим перебільшенням.
На думку багатьох міських голів, розпочинати варто не так із обліку, як із впровадження нових технологій та енергозберігаючих програм. Міський голова Славути Василь Сидор підраховує:
— На запровадження схеми облікованого водопостачання та встановлення лічильників води у місті знадобиться понад півмільйона гривень. Ще стільки ж коштуватимуть необхідні проекти та вся документація. Витратити нині близько мільйона тільки для обліку — недозволена розкіш. Адже комунальники не завжди мають, чим заплатити за використаний газ. У цій галузі одні з найнижчих зарплат. Постійно зростають тарифи на енергоносії, і дедалі більшим стає розрив між реальними затратами на комунальні послуги і тарифами. Ось на що вкрай потрібні кошти. Не кажучи вже про те, що насамперед варто утеплити будинки, провести елементарні ремонти. Без цього взагалі не можна говорити про ощадливість.
Справді, в такій ситуації не кожному господарнику видається правильним витратити щонайменше сто тисяч гривень, а саме стільки коштує найдешевший лічильник, котрий може бути встановлений на котельні. А проте, як засвідчує інформація обласного управління ЖКГ, на початок липня технологічний облік тепла здійснювався лише на дев’яти котельнях, а забезпеченість лічильниками становила лише п’ять відсотків.
У водопровідно-каналізаційному господарстві ситуація краща: майже на двох третинах підприємств обліковується вода і на половині — стічні води. Але й тут далеко до виконання урядових настанов. Адже загальнобудинковими лічильниками оснащено менш як вісім відсотків домів.
Із 2 109 п’ятиповерхових та вищих житлових будинків лічильниками холодної води оснащено всього 164 будинки в області.
Причому значна кількість припадає на Хмельницький та Кам’янець-Подільський. Зате у десяти містах та районах такі лічильники взагалі відсутні. Із будинковими лічильниками гарячої води статистика ще гірша. На всю область таких назбирається менше шістдесяти.
Може видатись дивним, але подекуди вже встановлені лічильники приносять не стільки користі, як проблем. Зустрічаються факти, коли змонтовані за бюджетні кошти лічильники або взагалі не використовуються, або через певний час розрахунки за ними припиняються. Чому?
Та, буває, просто нічим і нікому заплатити за його ремонт чи чергову метрологічну перевірку. А буває, він починає «накручувати» не економію, а збитки. Такі приклади назвав і Сергій Мельник, коли після встановлення загальнобудинкових лічильників мешканці двох домів почали платити за послуги теплопостачання більше. Швидше за все, у цих випадках просто завелись злодюжки, котрі цуплять тепло, воду, електроенергію, газ. Але поки їх не знайдено, ці витрати компенсуються із гаманців решти добросовісних платників.
Гроші — в мережі
Господар, який хоче зекономити на комунальних послугах, вже подбав про те, щоб у його квартирі були лічильники. Нині більш як у дев’яноста відсотків квартир мешканців області вже встановлені лічильники води. Часто і прилади обліку, і утеплення квартир власники осель проводять за свої кошти, не очікуючи жодної компенсації. Але все це так і не вплинуло ні на якість надання комунальних послуг, ні на зменшення тарифів.
— У нашому місті у кожних дев’яти з десяти квартир теж встановлені лічильники холодної води. А при цьому місто має 27 відсотків втрат води в мережах. Бюджет не може ні їх компенсувати, ні виділити кошти для заміни старої мережі трубопроводів. То для чого тішити себе ілюзією, що ще один технологічний лічильник може вплинути на ситуацію? — запитує міський голова Старокостянтинова Микола Мельничук. — Кошти, особливо коли їх і без того не так багато, треба використовувати ефективніше. Насамперед — на заміну старих мереж та устаткування.
Із цим погоджуються практично всі. Хоч як банально це звучить, а не вклавши гроші в трубу, не отримаєш жодного ефекту економії.
— Був час, коли обласний центр щорічно одержував на вирішення своєї давньої і болючої проблеми із реконструкцією чернелівського водогону, через який в місто постачається вода, близько трьох — чотирьох мільйонів гривень, — розповів Сергій Мельник. — А нинішнього року в державному бюджеті знайшли тридцять мільйонів гривень. Обов’язковою умовою отримання цих коштів була участь міського бюджету, і ми таки знайшли необхідних десять мільйонів. Не думаю, що такі витрати стали для будь-кого непомірним тягарем. Але ще пару років такої роботи, і обласний центр на довгі роки зміг би забути про негаразди із водопостачанням. І саме це є дуже раціональним використанням бюджетних грошей.
То й справді, чи не варто розпочинати саме із програм реконструкції, а не обліку? Важко дати однозначну відповідь. Особливо тоді, коли бюджетні кошти у дефіциті, а самим підприємствам не осилити такі грандіозні плани.
Цікаво, що нинішній «обліковий» початок комунальної реформи на місцях вже встигли назвати непоганим бізнесовим проектом для тих, хто продаватиме обов’язкові для встановлення лічильники. Очевидно, вони матимуть непоганий зиск, і обіцяні із бюджету мільярдні кошти — яскраве тому підтвердження. Зате ті, кого зобов’язали купити це устаткування, поки що не тільки не ведуть мову про потенційні прибутки, а нажахані новими збитками.
Хмельницький.
