Змінювалися цивілізації, епохи, суспільні устрої. З ними правителі — князі, царі, гетьмани, генсеки і президенти. Зводилися, руйнувалися і знову піднімалися міста і споруди. А земля наша віковічно стоїть основою життєдіяльності людини.

Варто особливо зважити на те, що Україна має не просто земельний ресурс, а унікальний потенціал. Більше половини орних земель, які характеризуються високим різноманіттям (650 видів), мають неперевершені параметри — це унікальні масиви чорноземів. За розрахунками вчених, за умов ефективного землекористування та відповідного рівня культури землеробства Україна своїми землями здатна прогодувати 300—320 мільйонів осіб.

Споконвіку в Україні земля асоціюється з ім’ям матері, неньки — із даним Богом, началом, від якого йде все суще на ній, і тому наповнене святістю.

Виконуючи державотворчу функцію, земля наша уособлює в собі культурні, ментальні та світоглядні вікові традиції народу.

Не випадково Основним Законом українського суспільства визначено: земля належить не державі чи найвищій посадовій особі, а всьому народові. А отже, нинішнім і прийдешнім його поколінням.

Із цього контексту виходить, що будь-які рішення, котрі стосуються зміни відносин у земельних питаннях, без чітко висловленої волі народу прийматися не можуть.

Що з того, що ми маємо 37 законів, 64 постанови Верховної Ради України, 178 указів Президента, 84 урядові постанови та понад 750 відомчих актів. Що вони вирішили для села, землі, народу загалом? Щороку з карти України зникають десятки сіл, рівень життя та його тривалість на селі нижчі за відповідні показники в місті, а рівень безробіття вищий. Поряд із цим спостерігається зниження інтегрального показника родючості ґрунту — вмісту в ньому гумусу, що свідчить про втрати національного багатства.

Спостерігаючи сьогодні потужний потік пропагування земельної реформи, хочеться поставити питання щодо її сенсу і мети. Особливо хвилює, коли усвідомлюємо, що реформа практично зводиться до купівлі-продажу. Відповідний законопроект «Про ринок землі» вже опрацьовується у Верховній Раді України. За аналогією з пенсійною реформою, яка звелася до простого рішення — підвищення пенсійного віку.

Якщо купівля і продаж, то постає запитання, а кому це вигідно і до чого це призведе, який буде кінцевий результат такого загальнодержавного заходу?

Влада сьогодні запевняє населення, що ринок землі дасть змогу забезпечити продовольчу безпеку.

Однак ми маємо гіркий досвід купівлі-продажу нерухомого державного майна — заводів, фабрик, науково-виробничих об’єднань, в тому числі стратегічного значення. Як бачимо, процес приватизації, проведений у нашій державі, не тільки не забезпечив економічну безпеку, а й посилив загрози національним інтересам:

— тінізацію економіки;

— загострення трудових відносин на виробництві;

— безробіття;

— істотні втрати інтелектуальних ресурсів;

— посилення поляризації в суспільстві за рівнем доходів.

Розуміючи, що жодна реформа не матиме успіху без довіри народу, за таких умов і такого досвіду можна стверджувати, що ні влада, ні суспільство до реформування земельної сфери — найбільш вразливої — не готові.

Багаторічне нехтування інтересами селянина вже нині загнало його у глухий кут. Отримавши пай, він змушений був об’єднатися в жалюгідну подобу колгоспу — сільськогосподарські підприємства, основним завданням яких було здати землю в оренду. І тепер він повністю залежить від милості орендарів, які в умовах короткострокової оренди за два-три роки виснажують ділянки землі і в гонитві за наживою переходять на інші.

За нинішньої системи делегування народом влади всім чотирьом гілкам управління державою — від парламенту і до судової системи — можна не сумніватися, що головного питання «земля — селянам» вирішено не буде. А буде так, як хочуть олігархи, які мають реальний лобістський вплив через так звану систему «приватизованої держави» на прийняття рішень. А в селян немає жодної можливості вплинути на суть і хід змін у земельній сфері.

Уже нинішнім орендарям у декілька сотень гектарів потрібні просто умови для скуповування наділів і подальшого збагачення. І так, як сталося із приватизованими підприємствами, основні фонди яких зношені на 70 відсотків і не модернізуються, так і земля піддається тотальному інтенсивному виснаженню. Процес буде безжалісним, оскільки станеться реальне відсторонення селянина від землі.

Для цього у проект закону України «Про ринок землі» вноситься зміна про те, що покупцем земельної ділянки сільськогосподарського призначення може бути просто громадянин. Вилучається вимога, що покупцями мають бути громадяни із сільськогосподарською освітою або досвідом роботи в сільському господарстві.

Нові господарі життя вже порахували, що за цін за гектар землі на 1000 євро дешевше, ніж у країнах ЄС, уже в найближчій перспективі можна буде отримати понад 40 мільярдів доларів. Після скасування мораторію на продаж сільськогосподарських земель на реалізацію виставлять майже три мільйони розпайованих гектарів. А де будуть інші жителі України?

А що матимуть селяни? Свободу від землі та можливість одноразово розв’язати якусь життєву проблему за отримані від продажу наділів кошти.

Відсутність у проекті вказаного закону (ст. 130) вимоги щодо національної природи юридичних осіб—покупців землі відкриває доступ до наших чорноземів іноземцям. І це істотно зачіпає національні інтереси.

Адже відомо, що сьогодні розвиненими країнами активно застосовуються нові форми колонізації країн через земельні ресурси. Уряди цих країн запроваджують для своїх компаній програми підтримки купівлі чи оренди землі в інших країнах, що розвиваються. Серед країн, на які спрямовано такі програми, є й Україна.

Повертаючись до початку своїх роздумів про землю, хочеться акцентувати увагу ось ще на чому. А чи не захопилися ми реформами настільки, що переступаємо певну межу. Захоплені суто економічними аргументами, забуваємо, що земля — це живий організм, який справді як мати спостерігає за своїми дітьми: як ми вчинимо. Чи поведемо матір, накинувши налигача, на торги, чи збережемо для себе і нащадків. Питання землі — ключове, і байдужих тут не буде, лишень розпочнеться переділ.

Валентина СЕМЕНЮК-САМСОНЕНКО,народний депутат другого—п’ятого cкликань.