Кого сьогодні здивуєш смітником на узбіччі, вулиці, пляжі, у парку? Це частина нашого так званого народного відпочинку. Поїли шашликів, попили пива на природі (до речі, останнє заборонено законом, але хто його дотримується?) — пляшки, обгортки та кульки викинули у кущі. Після літа місця масових гулянь нагадують полігони твердих побутових відходів, а не мальовничі зелені куточки, якими вони були ще навесні. Однак історія, про яку йдеться, стосується не звичайного міського пляжу чи парку, а місця, про яке писав ще Нестор Літописець, яке є частиною історичного заповідника і розташоване не де-небудь, а практично у центрі Києва! Більше того, дехто з істориків (зокрема, академік Петро Толочко) твердить, що саме звідси почалося заселення міста, саме ця гора була першою, на якій оселився полянський князь Кий.

«Откуда есть пошла земля русская?»

Отож розмова йтиме про одну з найдревніших гір столиці — Замкову. Вона розташована між Подолом, урочищем Кожум’яків та Андріївським узвозом. Хоча камінь «Откуда есть пошла земля русская» сьогодні лежить на великій Старокиївській горі, але багато істориків твердять, що він має право лежати й на меншій — Замковій. Кий обрав саме це місце через те, що воно було дуже добре захищене з усіх боків: на місці Фролівського монастиря тік ручай, на місці урочища Кожум’яків — річка Києвиця. Крім того, висота гори — близько 80 метрів — та круті схили робили її неприступною. Недоліком була площа — надто мало тут було місця, щоб тримати великий двір, тому з часом князь переїхав.

Після татаро-монгольської навали на українські землі прийшли литовці. Вони тут збудували замок, у якому жив воєвода (звідси й назва гори). Зруйнували його війська Богдана Хмельницького після взяття Києва 1651 року. У дев’ятнадцятому сторіччі гору передали Фролівському монастирю під кладовище. Тут ховали не лише черниць, а й багатьох відомих діячів тієї доби. Усі ці факти говорять про те, що Замкова гора — це надзвичайно цікаве місце для екскурсій та відпочинку. Більше того, воно ще мало досліджене як істориками, так і археологами. Однак мова не про історію (адже це не справа журналістів), а про те, як ми бережемо своє минуле.

Пейзаж з кропивою

Не важливо, з якого боку ви зайдете на Замкову гору — чи з Андріївського узвозу, чи Фролівського монастиря — перше, що побачите — смітники. До речі, жодного покажчика, який міг би допомогти вам потрапити на Замкову, ви не знайдете. Позитив у цьому лише один — туристи не потраплять у це місце і не побачать, як ми бережемо свою історичну спадщину. 

На саму гору з боку Подолу ведуть сходи, які нині перебувають в аварійному стані. Місцями вони взагалі провалилися, і киянам ці «пробіли» доводиться перестрибувати.

Сміття на Замковій не лише на вході та виході, а всюди, бо молодь тут любить влаштовувати пікніки. На жаль, не любить прибирати за собою. Та й прибирати, чесно кажучи, складно — двічі побувавши на горі, я знайшла там лише один контейнер для непотребу.

Молодь не даремно облюбувала саме цю гору — з неї відкриваються надзвичайно мальовничі пейзажі на Поділ та Андріївську церкву. Якби за стежками та сходами хоч трохи дивилися, це місце перетворилося б на Мекку для фотографів, художників та просто любителів погуляти романтичними місцями, помилуватися красивими панорами міста. Зараз блукати горою може лише загартований турист, бо кропива, яка обступає стежки, вже досягла людського зросту, а кущі бузку розрослися настільки сильно, що часом створюється враження, ніби ти у джунглях, а не у центрі Києва. Крім того, немає жодних покажчиків, куди йти і як з гори спуститися. Неприємно вражає й те, що нині Замкова гора — це закинутий Фролівський цвинтар. Усюди валяються уламки пам’ятників, а входи у склепи закидані сміттям. 

Уцілілі склепи «творча» молодь використовує як полотна для графіті. Хіба це не наруга над нашими предками?

Замість висновку

Наприкінці хочу згадати, як уперше прийшла на гору з екскурсією. Ми стояли біля входу на Замкову з боку Фролівського монастиря, перед нами починалася стежка, яку перегороджував смітник. «Я прошу вас абстрагуватися від усього цього бруду і не звертати уваги, бо зараз ми побачимо місце, де, за версіями багатьох істориків, почало битися серце Києва», — сказала екскурсовод. Проходячи повз звалище, мені не вдалося абстрагуватися. Ну як серце столиці може битися у смітнику?

Вхід на гору з боку Фролівського монастиря.

Пляшки з-під пива — найпопулярніший непотріб на горі.

Навіть просто гуляючи, тут можна знайти незвичайні уламки горщиків. Археологи дослідили лише 2% гори й твердять, що справжні сенсації ще попереду.

З Замкової гори відкривається надзвичайно красива панорама на Андріївську церкву.

Фото Олександра КЛИМЕНКА.