Чую, як крекче вісімдесятилітній сусід по дачі, і серце крається від співчуття. Річ не лише у тім, що сили покидають. Він ніяк не може заспокоїтись після того, що застав на своїй ділянці. Два роки не навідувався на дачу, бо доглядав за хворою дружиною. Переписав її внучці. Молоді довго голову не морочили, засіяли все травою. Новий господар деякі дерева нещадно пообрізав, деякі взагалі викорчував. Не стало винограду, полуниць, квітника... У будиночку також навели «лад»: повикидали все, що було дорогим для дідуся й бабусі. А самі гайнули за кордон.

Хто оброблятиме землю завтра

Таких прикладів багато. Ще добре, коли біля садового будиночка акуратно підстрижений газон. Здебільшого на запущених ділянках буяють бур’яни. Старші люди не в силі обробляти землю, молоді або не мають часу, або не хочуть. Якщо й приїжджають на дачу, то на шашлики чи рибу ловити, але аж ніяк не на землі попрацювати. Не смію засуджувати їх за це. Час нині такий спресований, робота у приватних структурах потогінна, що часто не до землі. Стоять покинуті ділянки заробітчан. Їх поки що не продають, очікуючи, що ціна на землю знову зросте. Та чи дочекаються!

Торік в області не обробляли 12 відсотків дачних ділянок, цього року — 17. У Козівському, Підволочиському, Теребовлянському районах таких від 30 до 50 відсотків. Що казати, коли вже й під Тернополем земля заростає бур’янами.

Є запущені ділянки і в одному з найкращих садівницьких товариств «Золота осінь». Його голова Тимофій Чернявський каже, що відчужувати землю у недбалих господарів — собі дорожче. Адже після всіх процедур її треба приватизувати, потім виставити на аукціон... Тому людей намагаються всовістити. Землі в «Золотої осені» 36 гектарів, 8 кілометрів доріг, є вода, електрика, газ... Чимало людей, у тому числі й голова, живуть тут постійно. Причина здебільшого одна: міські квартири залишили дорослим дітям, а самі стали дачними мешканцями. Живуть тут, але прописатися не можуть. Коли у вісімдесяті роздавали заповітні шість соток, то передбачалося, що люди тут працюватимуть для свого задоволення, відпочиватимуть. Тоді ніхто не міг подумати, що для декого тимчасове житло може стати постійним, а земля — засобом виживання. Щоправда, дехто з часом спорудив цілком пристойні будинки, має всі зручності, проте прописатися не може. Не хоче приймати виклики з дач «швидка»: дороги жахливі та й куди їхати? Де та Черешнева чи Вишнева вулиця, як розшукати будинок без номера? Наболіли й інші питання.

— Хоч і живемо у селі, — каже Тимофій Володимирович, — але тарифи на електроенергію у нас набагато вищі. Районні електромережі не бажають брати електрогосподарство дач на свій баланс, тож платимо не 28 копійок за кіловат, як сільські мешканці, а 40.

На плечах голови лежить турбота про те, щоб все чітко функціонувало. Мережі водопостачання зношені, то в одному місці прорве, то в іншому. Добре, що він майстер на всі руки, бере інструмент та йде усувати неполадки. Доброго сантехніка нині вдень з вогнем не знайдеш у місті, не те, що в селі. По суті, кооператив тримається на трьох «китах»: Тимофієві Чернявському та сімейству Бутковських. Пані Ганна — бухгалтер, а пан Петро офіційно числиться сторожем, хоч виконує багато інших обов’язків. Нещодавно з онуком розкидали кілька машин щебеню. Дорога до «Золотої осені», мабуть, найбільша проблема. 

— 95 відсотків членів кооперативу — пенсіонери, — каже Тимофій Володимирович. — Чимало ділянок не обробляють, деякі вже продають. Правління про це ніхто не сповіщає, а нові власники інколи навіть обурюються, що раз у рік треба заплатити членські внески. Ніби подача води, електроенергії, вивезення сміття, охорона грошей не потребують. Є такі, що передають землю в оренду. В результаті не платить ні той, хто віддав її, ні той, хто взяв. Деякі власники — за кордоном. Одне слово, приблизно п’ята частина дачників не платить членських внесків. А це для нас чималі кошти.

Вісім місяців місце голови кооперативу «Золотої осені» було вакантним з однієї причини: ніхто не хотів цим займатися. Коли Володимир Чернявський таки дав згоду, справи пішли на лад. Але якою ціною це дається, знає тільки він. 

Не так відпочинок, як спосіб виживання

— Не можу зрозуміти, чому така неувага до колективного садівництва з боку держави, місцевої влади, — обурюється голова Тернопільської обласної спілки садівницьких товариств, заслужений працівник сільського господарства Роман Гевко. — Воно давно стало вагомою складовою АПК. У загальному обсягу валової плодово-ягідної продукції на колективне садівництво припадає майже 60 відсотків, а 20 відсотків населення України повністю забезпечує себе овочами, ягодами, фруктами. Слід врахувати, що це екологічно чиста продукція. Окрім того, праця на землі багатьом приносить задоволення, дає змогу переключитися з одного виду діяльності на інший, а це також відпочинок. Та й для дітей, онуків добрий урок працелюбства, любові до рідної землі. У нинішніх непростих економічних умовах для багатьох, особливо пенсіонерів, безробітних, садово-городня ділянка — порятунок. Вона допомагає вижити.

Проте проблеми садівничих товариств наростають. На першому місці — транспортна. Більшість під’їзних доріг у жахливому стані: яма на ямі. Не дивно, що перевізники відмовляються їздити ними. Чим добратися людям? Окрім того, голови товариств мають гарантувати перевізникам, що маршрут буде рентабельним. Дотацій на перевезення дачників ні держава, ні місцева влада не дали, пільг вони не мають. Якщо торік водії маршруток брали шість пільговиків, то цього року — жодного. Дехто, ретельно все обмізкувавши, робить висновок, що обробляти ділянку — собі на збиток, і закидає її.

Дачники поза законом

На думку Романа Гевка та його колег з інших областей (подекуди обласні спілки вже розпалися), слід негайно приймати закон про колективне садівництво і городництво. Проект закону, у розробці якого він також брав участь, вже кілька років блукає парламентськими коридорами, але у народних депутатів чомусь руки до нього не дійшли. У вересні 1999-го вийшов указ Президента «Про заходи щодо подальшого розвитку колективного садівництва і городництва», в якому, зокрема, йшлося про те, що при підготовці проектів державного бюджету України та місцевих бюджетів, загальнодержавних і регіональних програм економічного і соціального розвитку потрібно передбачити заходи щодо державної підтримки колективного садівництва та городництва, джерела їх фінансування. На жаль, усе так і залишилось на папері.

Від імені учасників обласної конференції членів садівницьких товариств Тернопільщини (у ній також взяли участь представники восьми областей України) Роман Гевко звернувся до керівників держави. У листі, зокрема, йдеться про те, що необхідно прийняти відповідний закон, чітко визначити правовий статус садівницьких та городницьких товариств, на рівні Кабінету Міністрів затвердити типовий статут. Серед пропозицій — зобов’язати енергетичні підприємства взяти на баланс і обслуговування високовольтні лінії електропередач, трансформаторні підстанції, збудовані коштом садівницьких товариств, і відповідно зменшити тарифи на електроенергію. Визнати під’їзні дороги до садівничих товариств сільськими і передати їх на обслуговування спеціалізованим дорожнім організаціям.

Звернення надіслано ще на початку травня. Відповідь отримали лише з облдержадміністрації, куди, мабуть, переслали листа, адресованого Президенту. Йдеться у ній про те, що листа передано для вжиття заходів відповідним управлінням. Так і не зрозуміли державні мужі, що йдеться про проблему загальноукраїнського значення, що вона наболіла людям...

Попереду в дачників — трудовий день.

Фото автора.