У Херсоні майбутніх моряків ще до першого виходу в море вчать боротися з піратами. Утім, результат навчання — під сумнівом: «іспити» у рейсі прийматимуть не добрі викладачі, а злі флібустьєри.

Короткий «антикорсарський» курс

За останні кілька років сотні українських моряків і десятки херсонців у тому числі в різних кінцях світу побували в заручниках у піратів, були поранені під час захоплення суден чи важко занедужали в полоні. А оскільки кінця-краю цим нападам не передбачається, наші профільні вузи терміново доповнюють навчальні дисципліни курсами з боротьби з корсарами XXІ століття. Херсонський державний морський інститут, якому нещодавно надано статус державної морської академії, — один з перших в Україні, де на факультеті з кермування судном уведено десятигодинний курс на цю тему, розроблений на основі практичних рекомендацій капітанів далекого плавання, які ходили на кораблях у «гарячі точки», фотодокументів і відеосюжетів від фірм-судновласників та рекомендацій комітету безпеки Міжнародної морської організації, що працює під егідою ООН.

Декан факультету — кандидат наук Василь Чернявський — каже: вуз разом з Одеською морською академією розробляє окремий «антипіратський» курс, що вже найближчими роками читатимуть у всіх спеціалізованих альма-матер нашої країни. Однак досвідчені морські вовки зауважують, що рекомендації міжнародних організацій вочевидь суперечать практичному досвіду професіоналів, що починали флотську кар’єру ще при СРСР.

Небезпека — повсюди

— По телебаченню запевняють, що найчастіше з піратами зіштовхуються команди суден, які курсують у районі Аденської затоки (Нігерія) і Малаккської протоки (Індонезія). Але моряки-початківці повинні усвідомити: небезпека — повсюди. Корсари прориваються в Ормузьку протоку й до Мальдівських островів, і напади можуть скоїти на великих рейдових стоянках, у багатьох портах Азії та Африки. Навіть на рейді такого, здавалося б, безпечного міста, як Сінгапур, де в кризу стоять незафрахтовані судна з усього світу, ночами на їхні палуби проникають грабіжники. Індонезійці й малайці нічим не гребують: можуть обрізати швартові, нишпорити в каютах. «Дерибанять усе, що під руку потрапить, — розповідає херсонець, капітан далекого плавання Володимир Нестеренко. — Протиставити їм нічого,  адже зброї немає. У небезпечній зоні рекомендують посилити візуальне та слухове спостереження, уночі затемнювати ілюмінатори, щоб світло не проникало на палубу. Якщо піратський корабель-«матка» (найчастіше це — захоплений раніше рибацький сейнер з локаторами) засіче корабель і випустить навперейми швидкісні катери із командою з 4—5 озброєних бандитів, можна зманеврувати і не дати їм зайти з підвітряного боку. З противітряного вони на високий борт не потраплять. Але як бути, якщо пірати все-таки проникнули на палубу? Експерти міжнародних організацій, рекомендацій яких жорстко вимагають дотримуватися іноземні фірми-судновласники, дають установку на те, щоб відправити сигнал небезпеки через електронну систему Shіp securіty alert system, усім дружно зібратися на містку й підняти руки. Зажадають змінити курс корабля й вести його на свою базу, відкрити сейф у капітанській каюті й віддати гроші — без жодних заперечень! Пірати, мовляв, зловживають наркотиками, психіка в них — нестійка. Заперечення діють на них так, що ті ще більше лютують, тож вб’ють без розмов. Але практика показує, що ефективніше працює інша тактика.

Сила проти сили

Піратство на морях-океанах Землі існує, мабуть, стільки, скільки плавають кораблі. Здавна відомо: найнадійніше «страхування» від корсарів — аж ніяк не перспектива стати перед судом, а страх негайної й жорстокої відплати. Хрестоматійна історія про Юлія Цезаря оповідає, що в Середземному морі полководець потрапив у полон до піратів. Він погодився виплатити за себе викуп, а тільки-но визволився, одразу організував військову експедицію проти «джентльменів удачі», усіх було схоплено й повішено на щоглах. Після розправи напади на римські кораблі в цьому районі надовго припинилися. У недавньому минулому кровожерливі індонезійські пірати практично не скоювали нападів на торговельні судна під прапором СРСР, і зовсім не тому, що вони щиро співчували носіям найпередовішої у світі комуністичної ідеології. Просто флібустьєрські зграї були добре поінформовані, що до місця нападу одразу прибудуть найближчі від нього судна ВМС Союзу, які жодних переговорів про викуп не вестимуть і панькатися з піратами не будуть. А висадять десант і одразу почнуть стріляти. Та й «цивільні» моряки в ті роки не боялися обстоювати державне майно: могли якого-небудь корсара й пожежним багром по спині «почастувати». Сцени з першого радянського бойовика «Пірати ХХ століття» мають цілком реальне підґрунтя. Зате українські штурмани, механіки, капітани, які починали ще в радянському торговельному флоті, пам’ятають, що для їхніх кораблів не страшні були навіть найнебезпечніші води. Підсвітив уночі прожектором трубу із червоною символікою — серпом-молотом — і жодних проблем. Розумному, як то кажуть, -достатньо, а нерозумного швидко напоумлять кулею. Тож поблизу «піратських» берегів для «радянських» «найстрашнішими» флібустьєрами були дрібні злодюжки. Проректорові Херсонської державної морської академії Валентинові Синьку, котрий упродовж десяти років служив першим помічником капітана легендарного навчального барка «Товарищ» і здійснив чимало подорожей навколо світу, приміром, зазнати прямих атак корсарів не довелося жодного разу, а от спроби вкрасти щось під шумок — цього було скільки завгодно.

— Біля африканських берегів, перед входом у Суецький канал, налітають на човнах, закидають залізні кішки й... тягнуть на борт усяку всячину: продавати. Єгиптяни примудрялися з десяток шкіряних пальто затягти. Спровадимо їх, а боцман потім матюкається: якусь мідну деталь поцупили, — згадує, сміючись, Валентин Андрійович.

А от нинішнім випускникам і ХДМА, й інших морських вузів України вочевидь не до сміху. Пірати азартно ганяються за кораблями на відстані в сотні тисяч морських миль ледве не по всьому Індійському океану, і ніякі конвої й системи тривожного оповіщення їм не перешкода. Тож, виходить, що в першому далекому рейсі тебе можуть узяти в заручники, і замість того, щоб заробляти гроші й допомогти рідним, рік стирчатимеш під дулом автомата, поки судновласник не погодиться своє добро викупити. Флібустьєрська братія за всіх часів розуміла лише мову сили, але український флот зараз цієї сили, на жаль, не має і захистити співгромадян від скоєного біля берегів Африки свавілля не може. От і доводиться майбутнім водіям кораблів з Херсона старанно опановувати тактику самооборони. А вона проти грабіжників з автоматами, кулеметами і гранатометами стовідсоткової гарантії не дає.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.