Спеціалісту, котрий все свідоме життя присвятив лісівництву, займався роботами по лісовпорядкуванню в багатьох областях України та за її межами (Республіка Куба), важко залишатися байдужим, коли чуєш байки про лісистість, про «землі лісового фонду», біорізноманіття тощо. Тим паче, що питання стосуються використання земель лісогосподарського призначення (ЗЛГП), площа яких по Україні перевищує 10 млн. га. Саме з цього погляду маю обов’язок викласти свої думки з окремих питань.

Куди поділися ресурси?

Зразу звернемо увагу на те, що керівник Державного агентства лісових ресурсів зайнявся описом не лісових ресурсів, тобто деревини, реалізація якої мала б приносити українській державі і народу реальний прибуток. І яка приносить той прибуток, правда, у тіньовий спосіб кмітливим підприємцям різного рівня. Прикро, але жодних економічних показників діяльності галузі з приросту деревини та його використання для заготівлі лісових матеріалів (загальновизначений термін — лісові ресурси) високопоставлений чиновник не наводить. І даремно, бо ефективність господарювання — це не кількість школярів і студентів, котрі взяли участь в акції «Майбутнє лісу в твоїх руках». Кількість лісових ресурсів, а це деревина у стані росту, вимірюється кубічними метрами (див. мал.).

Уважний читач, певно, помітить, що нами додатково введена облікова категорія, «у т. ч. ЛР шляхом РПК» (рубки проміжного користування), бо вилучення у такий спосіб деревини для виробництва лісових матеріалів здійснюється без плати державі так званого «збору за спеціальне використання лісових ресурсів» (евфемізм). Хоча деревина у стані росту — це фонд державного майна, незалежно, в який спосіб вона вилучена. До того ж виконання виробничих операцій заготівлі й транспортування лісових матеріалів здійснюється при цьому за рахунок держбюджету, що не відповідає елементарним засадам формування ринкового середовища з їх продажу: обчислення показників собівартості продукції, розміру доходів (виручки), прибутку, економічний результат, рентабельність та ін. До того ж та «частка» по Україні становить понад 55%, що, в принципі, є проблемою кримінального змісту. Із 3,7 м3/га щорічного приросту по Україні використовується 1,6 м3/га, у т. ч. без попенної плати — 0,9 м3/га. Куди подівається решта приросту деревини десятиліттями — органи державної влади, у т. ч. податкові й правоохоронні, не цікавляться.

Показники фінансування Держлісагентства України

У ЗУ «Про Державний бюджет України на 2011 рік» видатки державного бюджету на «ведення лісового і мисливського господарства» Держлісагентству встановлено в обсязі 650635,2 тис. грн. Водночас надходження збору за так зване «спеціальне використання лісових ресурсів» тим же законом передбачено в сумі 86946,9 тис. грн. Окупність видатків за господарювання на землі становитиме, неважко підрахувати, 13,4%. З урахуванням додатково виділених 100 млн. грн. окупність становитиме 11,6%. Такого становища нема в жодній країні. А голова Держлісагентства веде мову про лісистість...

Про терміни

Термін «лісистість» більше має відношення до опису екологічного середовища. До того ж йдеться про оптимальний рівень лісистості. Хто і як ту «оптимальність» встановлює? Якщо це має належне наукове обґрунтування, то його, можливо, слід запатентувати і продавати. Адже є чимало країн, в яких частка лісів та інших лісовкритих площ (ЛІЛВП) набагато менша від оптимальної: Данія — 12,7%, Ісландія — 1,4, Ірландія — 8,6, Ізраїль — 7,9, Нідерланди — 10,0, Великобританія — 10,3%. Є ще й інші «неоптимальні» країни, колишні наші Союзні сестри: Молдова — 10,7%, Казахстан — 4,0, Узбекистан — 5,1% і т. д. Може, й вони спробують довести лісистість у своїх країнах до «оптимальної»?

Правда, в європейському досвіді показник «лісистість» не передбачається. Тим паче, європейські та інші держави не мають державних програм та визначень оптимальної лісистості. В матеріалах обліку земельних ресурсів ЄЕК ООН є термін: FOWL, «Forest and other wooded land: Per cent of land area», тобто «Ліси та інші лісовкриті площі: процент від території» — у перекладі українською.

Ніхто, тим паче вищі керівники центрального органу виконавчої влади (ЦОВВ), не має права вживати вільну «класифікацію». Так, в обліку земельних ресурсів від підприємства (землекористувача) і до держави загалом є показники «загальна площа» (англ. — Total area) і «площа території» (англ. — Land area). Бо територія — то твердь, на відміну від водних просторів — акваторії.

Ліси та інші лісовкриті площі (ЛІЛВП) — загальновизнана облікова категорія земельних ресурсів. Вона є і в Державному земельному кадастрі України. Станом на 1.01.2011 р. її площа становить 10601,1 тис. га, у т. ч. вкриті лісовою рослинністю — 8238,7 тис. га. Зазначена частка становить 18,3%. Цікаво було б керівнику Держлісагентства дати відповідь урядовим органам, а заразом і громадськості, чому площа земель, що вкриті лісовою рослинністю, на 1.01.2011 р. (8238,7 тис. га) зменшилась порівняно з Державним лісовим кадастром України на 1.01.1996 р. (9400,2 тис. га) на 1161,5 тис. га? Якщо ДЛК — 1996 р. не було узгоджено з ДЗК — 1996 р., то було достатньо часу внести до нього уточнення. Це — елементарний порядок ставлення до дорученої справи. Інакше потрібно поступатись посадою іншій особі, хто визнає повноваження Держкомзему України і не ігноруватиме виконавчу дисципліну з питань землекористування. Отже, не 15,7%, а 18,3% — частка ЛІЛВП у складі території. І ці показники мають бути не «за даними Держлісагентства України», а тільки за даними Держкомзему України.

Екологічний стан лісових екосистем мав би визначатись за розподілом лісонасаджень за класами віку, як і стану інших лісових земель, за показниками, узгодженими з Національною академією аграрних наук. Адже поділ лісонасаджень за групами віків мав завжди експлуатаційний зміст, тобто з погляду вилучення деревини для виробництва лісових матеріалів. Він давно втратив сенс, відповідав ХІХ і першій половині ХХ століття.

Голова Держлісагентства шукає шляхів передачі йому лісів (не веде мову про лісові землі!), підпорядкованих Міноборони та Мінагрополітики, що, до речі, суперечить «Заяві про ліси» Міжнародної Конференції на вищому рівні, що відбулась в Ріо-де-Жанейро 1992 року. Жодної в ній згадки нема про оптимальну лісистість. Він при цьому публічно заявляє, що «в цьому питанні маємо повну підтримку з боку Президента та уряду». Прикро, якщо це правда. При такому підході, тобто з намаганням відродження централізації управління господарською діяльністю в лісових господарствах, не будуть вирішені питання, які зазначені в заяві про ліси згаданого Міжнародного кворуму, а також задачі Земельної реформи в Україні.

Реформи для господарів чи «тіньовиків»

Не можна ще й не згадати про те, що лісівництво здійснює свою діяльність на землі. Тому лісгоспи, зрозуміло, є землекористувачами, отже й об’єктами здійснюваної Земельної реформи в Україні, що проголошена ще в 1990 році. Але шляхом різноманітних лобістських маніпуляцій до Лісового кодексу внесли запис, що лісгоспи визначені постійними лісокористувачами і в такий спосіб держава звільнила їх від рентної плати за використання земельних угідь, а також створила умови для тіньового привласнення земельної ренти. Адже деревини і виробів з неї за 2010 рік експортовано на суму 828203,99 тис. дол. США (або близько 6 626 млн. грн.!), із них лісових матеріалів необроблених — 2934,8 тис. м3 на суму 181692,9 тис. дол. США. Тих доходів було б достатньо, щоб здійснювати ведення лісового господарства на самоокупній і прибутковій основі. Важливо й інше. Чомусь ціни зовнішнього ринку на ті ж лісові матеріали необроблені, що реалізуються на експорт, майже вдвічі нижчі, ніж купуються по імпорту. За той же 2010 рік експорт — 61,91 дол. США/м3 і 110,49 дол. США/м3 по імпорту.

Виходить, що Земельна реформа, дехто розуміє, поширюється тільки на землі сільськогосподарського призначення (ЗСГП) і не торкається використання земель лісогосподарського призначення?

Під час Земельної реформи стосовно ЗСГП реформування найшли впровадження різні форми господарювання (відкриті акціонерні товариства, закриті акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, фермерські господарства, кооперативи і багато інших), що дає змогу шукати найдосконаліші форми та їх економічну віддачу і власнику земельних ресурсів, і суб’єкту сільськогосподарського виробництва. Дозволило створити облік і порівняння найважливіших економічних показників їхньої виробничої діяльності.

У чиїх руках масиви?

Можливо, кореспондент мав на увазі лісові землі в аспектах здійснення Земельної реформи? Але нічого схожого при використанні ЗЛГП за роки її здійснення у лісовому господарстві не досягнуто. Навпаки, проводяться багатоходові маніпуляційні заходи щодо одержавлення лісів. Саме в цьому, на думку п. В. Сівця, «актуальність проблеми полягає в тому, що в підпорядкуванні Держлісагентства перебуває лише 68% від загальної площі земель лісового фонду України (підкреслення. — А. Б.), 17% — то ліси Мінагрополітики, 2% — Міноборони, 13% — інших відомств». Для нього, на жаль, все ще існує облікова категорія «землі лісового фонду», яка з 2006 року уже відсутня в Земельному кодексі України. І як можна наполягати на передачі усіх земель лісового фонду (не лісових земель!) у підпорядкування Держлісагентству, якщо навіть у межах йому підпорядкованих лісгоспів нічого не зроблено? Більше того, не створено навіть системи статистичної звітності з кількісного обліку ЗЛГП, адаптованої до Стандартної статистичної класифікації землекористування ЄЕК ООН. Прикро, але не можна заперечити, що керівництво ЦОВВ з питань лісового господарства (під різними його назвами за роки незалежності) так і не спромоглось за роки незалежності розробити та впровадити належну інформацію про стан і використання ЗЛГП. Практично, ним ігнорується облік земельних ресурсів органами Держкомзему України.

Зрозуміло, що використання лісових ресурсів, то — похідне від використання землі. Його показники функціонерами уміло приховуються, хоча ЦОВВ має назву Державного агентства з лісових ресурсів. Саме лісові ресурси (ЛР), точніше — деревина, що підлягає продажу у стані росту, тобто на пні, є домінантною часткою формування валових доходів лісових господарств. І давно було і залишається доцільним дати йому належну назву — Державне агентство лісового господарства і лісорозведення, оскільки основним об’єктом праці для лісгоспів є земля — головний природний ресурс країни.

Про дороги...

Відомо, що з державного бюджету виділено 100 млн. грн. — з них 40 млн. грн. піде на будівництво лісових доріг, решта — на придбання техніки. Чудовий подарунок підприємцям із заготівлі та реалізації лісових матеріалів за рахунок платників податків! Хоча і будівництво доріг та інших об’єктів інфраструктури, і придбання техніки мають здійснювати підприємці за власні кошти. Не відомо, чим орієнтуються законодавці при додатковому виділенні коштів, але таке фінансування мало б бути ретельно обґрунтовано. Певно, аргумент «це дасть змогу управляти лісовими ресурсами і використовувати ліси та лісові землі таким чином, щоб постійно підтримувати їх біорізноманіття» не є достатнім. То — словоблуддя, непомірний обман уряду, сучасною термінологією — лохотрон.

Андрій БОБКО, інженер лісового господарства, кандидат с.-г. наук, СНС з спеціальності «Економіка природних ресурсів та природокористування», заслужений працівник сільського господарства України.