«Врагу не сдается наш гордый «Варяг»...»

Цей корабель заклали ще наприкінці 1985 року. До речі, називався він тоді не «Варяг», а... «Рига». У складі ВМФ Радянського Союзу уже були авіанесучі крейсери, названі іменами міст-героїв — «Київ», «Мінськ», «Новоросійськ» (усі вони теж збудовані в Миколаєві), тож надалі вирішено було давати таким кораблям і назви столиць союзних республік. Так, слідом за авіанесучим крейсером «Баку» в Миколаєві заклали і кораблі принципово нової серії — «Тбілісі» та «Рига». Однак після відомих подій у Прибалтиці «Ригу» 19 червня 1990 року якраз і перейменували на «Варяг». Та до розпаду Союзу добудувати його так і не змогли, а 1992 року за майже 70-відсоткової готовності будівництво корабля призупинили. Довгий час тривали переговори з Росією, зрештою, та теж відмовилася від подальшого фінансування проекту і 1998 року «Варяг», з якого було знято все установлене на той час обладнання, продали китайській компанії Chong Lot Travel Agency Ltd за 20 млн. дол. — фактично за ціною металобрухту.

Унікальною операцією стало затим буксирування корабля з Миколаєва до китайського міста Далян, яке тривало 627 днів — майже два роки! Спочатку китайці, нібито, планували переобладнати корпус корабля під плавуче казино. Однак зрештою — після ретельних обстежень корпусу — вирішили використати судно за призначенням. І ось авіаносець уже проходить ходові випробування. За повідомленнями зарубіжних ЗМІ, на колишньому «Варязі» встановлено найсучасніше радіолокаційне оснащення, озброєння та обчислювальні системи. Уже 2012 року авіаносець має надійти на озброєння ВМС Китаю. Як бачимо, китайці й тут слів на вітер не кидають.

А яка ж доля інших миколаївських авіаносців? «Київ» і «Мінськ», які після розпаду СРСР залишилися у складі Північного флоту ВМФ Російської Федерації, згодом теж були продані Китаю, де «служать» і нині. Щоправда, як... плавучі казино. Схожа доля і у авіанесучого крейсера «Новоросійськ», який у складі Тихоокеанського флоту востаннє виходив у море 1991 року, а через три роки на кораблі ще й трапилася велика пожежа. «Новоросійськ» виключили зі складу ВМФ і продали одній південнокорейській компанії. Відтоді сліди його «загубилися».

Крейсер «Баку», як і «Ригу» того ж таки 1990 року перейменували на «Адмірал Горшков», а 2004 року Росія продала його Індії. Однак корабель досі стоїть на заводі у Сєверодвінську, де триває його реконструкція.

Отож у складі ВМФ Росії нині залишається тільки один важкий авіанесучий крейсер — «Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнєцов». Це і є той самий «Тбілісі», про який ми уже згадували — перший і останній із кораблів принципово нової серії, який ще встигли добудувати у Миколаєві за часів СРСР. Однак і його доля не менш драматична.

Так, одразу після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва недобудований корабель 22 листопада 1982 року перейменовано на «Леонід Брежнєв». Наприкінці 1985 року його спущено на воду, а ще через два роки авіаносець вийшов на ходові випробування знову... під старою назвою «Тбілісі». 20 січня 1991 року його офіційно занесено до складу Північного флоту, однак аж до грудня корабель дислокувався у Севастополі. А далі найцікавіше: вночі 1 грудня — за тиждень до підписання Біловезької угоди — крейсер, на який мала цілковите право претендувати Україна, було екстрено і таємно виведено із Севастополя. Здійснивши перехід навколо Європи, він напередодні Нового року прибув на російську військово-морську базу в Сєвероморську.

Був, щоправда, у Миколаєві ще один авіаносець — «Ульяновск», але йому не судилося навіть зійти на воду. Після розпаду СРСР будівництво припинилось одразу і зрештою «Ульяновськ» просто розібрали на одному зі стапелів Чорноморського суднобудівного 1992 року.

Як відомо, крейсер «Варяг» прославився під час російсько-японської війни, коли разом з канонеркою «Кореєць» 9 лютого 1904 року вступив у нерівний бій з японською ескадрою в районі острова Йодолмі. Після того як «Варяг» отримав серйозні пошкодження, значні втрати серед екіпажу і не міг більше продовжувати бій, моряки, відкривши кінгстони, затопили корабель, аби той не дістався ворогові. А «Корейця» підірвали. Однак мало хто знає, що було потім.

1905 року японці підняли «Варяг», відремонтували і під назвою «Сойя» він упродовж майже десяти років використовувався як навчальне судно для офіцерського складу. Під час Першої світової війни, коли Росія і Японія стали союзниками, росіяни викупили легендарний крейсер. Під колишньою назвою «Варяг» він увійшов до складу флотилії Північного Льодовитого океану, здійснивши легендарний перехід на чолі кораблів загону особливого призначення під командуванням контр-адмірала Бестужева-Рюміна з Владивостока до Мурманська. 

У лютому 1917 року «Варяг» вирушив на ремонт в Англію, де й був згодом конфіскований, оскільки вже радянський уряд відмовився платити за його ремонт.

У 1920 році англійці перепродали крейсер Німеччині, але під час буксирування той потрапив у шторм і затонув неподалік берега в Ірландському морі. Частина металічних конструкцій була розграбована місцевими жителями, а пізніше корабель просто підірвали, оскільки він завадив судноплавству.

Однією з найзнаменитіших «морських» пісень ось уже більше 100 років була і залишається саме ця: 

Однак, як і доля самих «Варягів», історія пісні теж доволі цікава. На загал вважається, що її слова ледь не народні. Та насправді написав їх... австрійський поет Рудольф Грейнц. Дізнавшись про історію «Варяга», він тоді ж опублікував у журналі «Югенд» вірш «Der Warjag», присвячений цій події. Цікаво, що Грейнц був пацифістом і аж ніяк не намагався прославити російських моряків, а в гротескно-героїчному тоні намагався лише показати абсурдність самої війни та «оспівування прикритого лаврами убивства».

Однак російська поетеса і перекладачка Євгенія Студенська, а також поет Микола Мельников по-своєму, без будь-якої іронії сприйняли цей вірш і вже у квітні 1904 року опублікували власні варіанти «Варяга». У Мельникова, до речі, текст починався так:

Переклад Студенської видався вдалішим (власне, це швидше був її власний вірш), і незабаром музикант 12-го гренадерського Астраханского полку Олексій Турищев, який брав участь в урочистостях з нагоди зустрічі героїв «Варяга» і «Корейця», поклав ці слова на музику. А вперше пісня пролунала на урочистому прийомі, влаштованому царем Миколою ІІ на честь моряків.

Відтоді й стала вона своєрідним морським гімном.