Ця зустріч відбулася зненацька. Єдиною метою тієї моєї поїздки до США був виступ на щорічних зборах Американської Психіатричної асоціації. Професор Лорен Рос, мій давній знайомий, один із найвпливовіших, найавторитетніших психіатрів США, запропонував мені як мовчазному гостю взяти участь у незвичайній дискусії. Я опинився в компанії декількох «зірок» американської психіатрії, котрі зібралися на прохання члена Верховного Суду США для написання рекомендації з конкретної кримінальної справи. Якийсь парубок протягом десяти років надокучав жителям невеликого містечка на півдні США. Він не вбивав, не грабував, не бив перехожих, але виражена стійка антисоціальна поведінка підлітка (потім — юнака) постійно потребувала поліцейського втручання. Черговий епізод завершився арештом.
Дискусія тривала кілька годин. Проглядалися документи, зачитувалися вголос резюме судових психологів. Я уважно слухав аргументи всіх цих блискучих ерудитів, які спеціалізуються в судовій психіатрії і психіатрії дитячого віку. Вони вирішували єдине завдання: що робити з юним пересічним американцем — лікувати, реабілітувати, кидати до в’язниці...
Так працює система ювенальної юстиції в цивілізованих державах. Система, де суддя — лише один із членів команди, що приймає конкретне рішення. Український законодавець також готується ввійти в цей клуб. Сподіваюся, створення інституту ювенальної юстиції насправді стане частиною майбутньої судової реформи в Україні.
Але... Деякі аспекти очікуваного мене насторожують. Дуже важливі, на мій погляд, аспекти. Чи зможе український суддя, грамотний, чесний, об’єктивний, прийняти правильне рішення, запобігши подальшій криміналізації підлітка, якщо в Україні немає жодного судового психіатра, кваліфікованого у сфері дитячої психіатрії? Чи зможе служитель Феміди запропонувати підліткові, його батькам або опікунам добровільне лікування від наркологічної залежності як альтернативу тюремному покаранню, якщо в нашій країні немає жодного наркологічного лікарняного відділення чи реабілітаційного центру, що має право і кваліфікацію для надання відповідної допомоги підліткам? Чи зможе представник третьої влади впевнено і кваліфіковано врахувати під час свого рішення психологічні особливості конкретної дитини, якщо в Україні немає жодного судового психолога, кваліфікованого у проблемах психології дитячого віку?
Торік мені довелося відвідати черговий «круглий стіл», присвячений підготовці ювенальної юстиції в Україні. Обговорювали результат одного з міжнародних проектів. Присутні були дуже задоволені одне одним. Та й своїми результатами. Про «дріб’язки», які хвилюють мене й озвучені в цьому тексті там не говорили. Я хотів виступити, розповісти про ту дискусію в США... Не вдалося. Час «круглого столу» був обмежений. Боюся, у нас попереду ще одне мертвонароджене дитя. Але ж нам так потрібна ювенальна юстиція, справді потрібна.
Семен ГЛУЗМАН, правозахисник, виконавчий секретар Асоціації психіатрів України.
