У селі Воля-Любитівська, що під Ковелем, урочисто відкрито пам’ятник на могилі 23 невідомих українців, розстріляних у вересні 1939 року. Його встановлено за кошти районного бюджету та бюджету Любитівської сільської ради.
На жаль, час уже забрав свідків тієї трагедії, яка сталася поблизу Волі-Любитівської 72 роки тому. Та пам’ять зберегла деякі обставини злочину, скоєного невідомими поки що катами.
— У другій половині вересня в село прийшла страшна звістка: неподалік у лісі знайдено тіла розстріляних, — переповідає розповідь своєї вже давно померлої свекрухи колишня вчителька місцевої школи Раїса Новосад. — І хоч жах охопив тоді людей, утім селяни швидко спорядили підводи і поїхали забирати убитих, щоб по-християнському похоронити їх. Від побаченого в лісі вони здригнулися. Убиті (а одяг свідчив, що це були арештанти) зазнали страшних тортур. Говорили, що це — в’язні відомого концтабору Береза Картузька, де Друга Річ Посполита утримувала за колючим дротом виключно політичних. Вочевидь, це були українські націоналісти або члени ліквідованої Сталіним Комуністичної партії Західної України, які теж боролися за визволення нашого краю від польської окупації. Про те, що це було саме так, свідчить реакція КДБ у повоєнні роки. Нам заборонили навіть згадувати це поховання. А в роки війни і відразу після неї за могилою доглядали вчителі і учні школи. Вона була огороджена штахетником, на ній цвіли жовті й сині іриси. Згодом усе це зникло. Та з людської пам’яті не вдалося викреслити згадку про цих невідомих мучеників за волю України.
Із хвилюванням про трагедію, яка сталася тут у перші тижні Другої світової війни, на відкритті пам’ятника говорив голова ОДА Борис Клімчук, чиє дитинство пройшло у Волі-Любитівській.
— Батьки скупо розповідали про цей розстріл, бо КДБ було скрізь і за необачно сказані слова можна було жорстоко поплатитися. Сьогодні ми повертаємо до пам’яті маленький шматочок нашої історії. Він вмонтований у контекст світової історії, бо йдеться про перші тижні страшної війни. Що у вересні 1939 року трапилося тут, нам невідомо. Напевно, причиною скоєного став страх катів. Бо вони завжди бояться відповідати за вчинені злочини, тому приховують їх: розстрілюють, закопують, спалюють. Тих, хто розстрілював, уже немає. Та Господь їх розсудить. Ми не знаємо імен цих 23 українців, але помолимося за спасіння їхніх душ. Були вони українськими націоналістами чи членами КПЗУ — неважливо. Це наші люди. Вони загинули, щоб була незалежна Україна. Ця могила стоїть обабіч міжнародної магістралі М-19. Щодня нею проїжджають тисячі автомобілів. Хтось зупиниться біля могили, хтось просто схилить голову, проїжджаючи повз неї. Найголовніше, що ми повертаємося до нашої історії. І спасибі сільській раді, що прийняла це рішення, щира подяка районній раді, яка допомогла фінансово.
На завершення благочинний Ковельського міського округу УПЦ, протоієрей Володимир Ровенський та настоятель церкви Петра Могили УПЦ у селі Воля-Любитівська отець Микола Ростун освятили пам’ятник та відслужили панахиду по загиблих.
На знімку: на відкритті пам’ятника виступає голова обладміністрації Борис Клімчук. Праворуч від нього — сільський голова Любитова Віктор Павлов.
Фото автора.
