Земля — гарантія незалежності України

Україна щойно відзначила 20 річницю своєї незалежності. Багато це чи мало для історії молодої країни? Деякі історики, політики, економісти дотримуються тієї точки зору, що проміжок часу в 20 років вкрай замалий для того, щоб новостворена держава випробувала та втілила в життя ефективну модель соціально-економічного розвитку та забезпечила її стале функціонування з метою забезпечення своєї реальної, а не декоративної незалежності. Втім особисто я твердо переконаний у тому, що сьогодні ми — всі ті, кому небайдужа майбутня доля Батьківщини, маємо виходити з того, що Україна, як незалежна держава, вже відбулась, а тому, виходячи з цього, можемо неупереджено оцінювати стан та перспективи реалізації державної політики на головних напрямках розбудови дійсно суверенної України. Саме до такого підходу нас спонукають наявні в нашій країни можливості, досвід провідних країн світу та стрімка динаміка процесів сучасного глобалізованого світу.

На мою думку, вістрям державної економічної політики сьогодні, як і 20 років тому, залишається формування сталих та розвинених, таких, що відповідають найвищим світовим стандартам та національним інтересам, земельних відносин. Адже саме українська земля з її унікальними родючими та відтворюючими властивостями, що належить тим, хто її обробляє, була, є і буде фундаментом нашої економічної та політичної незалежності, єдиною і надійною гарантією продовольчої безпеки країни. Про це, зокрема, свідчать такі цифри та факти.

За даними ООН, уже сьогодні 37 країн світу зіткнулися з гострою нестачею продовольства і потребують термінової допомоги. А вже в 2025 році, акцентують експерти світового співтовариства, 1,2 млрд. людей можуть опинитися в умовах хронічного голоду. Йдеться насамперед про найбідніші країни, у яких населення витрачає на продовольчі товари понад дві третини своїх доходів. Ці країни в XXІ сторіччі очікує довготривала смуга залежності від провідних держав світу — експортерів продовольства, які, спекулюючи на голоді, диктуватимуть своїм «союзникам» та «братнім народам» — яким політичним курсом, за якими моделями соціально-економічного розвитку, при яких статках і за яким рівнем боргових зобов’язань розвиватися надалі. До чого призводить така залежність, яскраво свідчать останні події в Афганістані, Іраку, Єгипті, Тунісі, Сирії, Ємені.

За цих обставин Україна залишається однією з небагатьох держав світу, яка в основному забезпечує потреби в продуктах харчування за рахунок власного виробництва. На нашу державу припадає майже третина запасів чорнозему та 27% орної землі в Європі. Експортна інфраструктура України вже сьогодні технологічно здатна відправити на експорт понад 25 млн. тонн зерна. Збільшення світового споживання зерна через нарощування виробництва біопалива протягом наступних років забезпечуватиме стабільний попит на українське зерно за високими світовими цінами.

Українське зерно в останні три роки користується великим попитом на світовому ринку. Сьогодні воно постачається у 80 країн світу, що переконливо засвідчує статус України як знаного та досвідченого експортера зерна, одного з провідних учасників світового зернового ринку. За умови нарощування експортного потенціалу до 25 млн. тонн, доходи від експорту українського зерна при поточному рівні цін становитимуть щонайменше 5 млрд. доларів США на рік. Для забезпечення внутрішніх та зовнішніх потреб держави у зерні необхідним є нарощування в Україні обсягів виробництва зерна належної якості до щонайменше 58 млн. тонн що, як вважають експерти, є цілком реальним завданням. Згідно з перспективним плановим балансом українського зернового ринку у 2015/2016 маркетинговому році такий обсяг виробництва здатний забезпечити зростаючі потреби внутрішніх споживачів, дозволить реалізувати нові експортні можливості країни, сприятиме розвитку всіх інших галузей аграрного сектору, розвитку сільської місцевості та її інфраструктури, а також буде гарантом продовольчої безпеки країни.

На жаль, сьогодні в Україні склалася ситуація, коли іноземні компанії, спекулюючи статусом інвестора, використовуючи різні «схеми», безперешкодно викуповують величезні площі земельних ділянок, залишають їх заростати бур’янами і в такий спосіб позбавляють нашу державу і громадян України наданого Конституцією права володіти, користуватися та розпоряджатися землями сільгосппризначення. А апетити іноземних фірм — орендарів постійно зростають.

Так, наприклад, під контролем латвійської зернової компанії Dobeles dzіrnavnіeks у Черкаській, Полтавській і Харківській областях нині знаходиться понад 60 тис. га землі. Датська компанія Trіgon Agrі завдяки скуповуванню земель у Кіровоградській області довела свій загальний земельний банк в Україні та Росії до 130 тис. га. Сербський аграрний концерн MK Grup сьогодні займається обробкою приблизно 40 тис. га в Київській області. Англійська зернова компанія Landkom Іnternatіonal на 30 тис. га орендованої землі в Україні на свій розсуд вирощує пшеницю, ячмінь та рапс. До 2015 року керівництво компанії планує довести площу підконтрольної землі до 600 тис. га.

Показово, що при цьому Landkom Іnternatіonal платить усього 35 дол. США за один гектар на рік. Це в 10 разів менше, ніж у Великобританії. Крім того, оплачуючи працю наших селян з розрахунку 400$ на місяць, компанія дуже непогано заощаджує на цій статті видатків. Адже в країнах Європейського Союзу мінімальний розмір оплати праці при звичайному графіку роботи в сільському господарстві становить 1,8 тис. $ на місяць, тобто в 4,4 разу вище, ніж в Україні.

Іноземці так полюбляють українські поля перш за все тому, що у переважній більшості країн Євросоюзу діють встановлені законодавством обмеження на розмір приватних земельних ділянок. Так, наприклад, у Німеччині площа приватного господарства не має перевищувати 100 га. При цьому за згоди місцевої влади землевласник може продати тільки 1 га із 100. В Болгарії дозволено купувати не більше 30 га, а в Румунії — до 100 га.

Крім того, у багатьох країнах світу (Литві, Угорщині, Туреччині, Норвегії, Швейцарії тощо.) встановлені істотні обмеження на купівлю-продаж землі іноземними приватними особами та компаніями. А в сусідній Білорусі, а також в Естонії, Румунії, Албанії, Ізраїлі, Китаї, Таїланді, Індонезії іноземцям взагалі продаж землі категорично заборонений.

З огляду на вищевикладене, про яку ж економічну та фінансову незалежність України, про яку її продовольчу безпеку ми можемо вести мову, якщо і надалі будемо дозволяти іноземним псевдоінвесторам скуповувати наші родючі землі, якщо і надалі  відкладатимемо створення та налагодження чітко визначеного, керованого, упорядкованого та прозорого ринку землі — землі, яка відповідно до ст. ст.13 та 14 Конституції України є об’єктом власності українського народу, що перебуває під особливою охороною держави? І де ж здоровий глузд та задекларовані в партійних програмах патріотизм та наслідування європейських цінностей представниками нинішньої політичної опозиції, які в один голос виступають за продовження мораторію на продаж земель сільгосппризначення та проти запровадження ринку земель в Україні?

Усім опонентам невідкладного запровадження ринку земель в Україні я також нагадав би, що прийняття відповідного законопроекту — це не примха і не бажання якоїсь однієї владної інституції або народного депутата України, до якої б політичної сили він не належав. Це — прямий припис Закону, який мають поважати та виконувати всі, хто причетний до законотворчого процесу. Адже пунктами 14 і 15 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що мораторій (тимчасова заборона) на відчуження земель сільськогосподарських земель може бути скасована за умови правового врегулювання ринку цих земель, зокрема, шляхом прийняття законів України про державний земельний кадастр та про ринок земель.

На цей час у Верховній Раді України зареєстровано два законопроекти «Про ринок земель»: №9001 від 18.07.2011 р., розроблений мною (далі по тексту — законопроект), та №9001-1 від 19.07.2011 р., внесений Кабінетом Міністрів України (далі по тексту — проект КМУ). Оцінкою та детальним порівняльним аналізом зазначених законопроектів, сподіваюсь, найближчим часом займатимуться народні депутати, Апарат Верховної Ради, фахівці відповідних державних установ. Але, як автор проекту Закону №9001 і суб’єкт права законодавчої ініціативи, вважаю за свій обов’язок довести до широкого загалу його основні положення порівняно із альтернативним законопроектом.

По-перше, у законопроекті передбачено створення Державного земельного фонду та Державного земельного банку, визначені їх основні функції та повноваження.

Зокрема, Державний земельний фонд України — це державний спеціалізований орган, створений відповідно до закону з метою забезпечення управління землями, що перебувають у державній власності, ведення в установленому законом порядку державного земельного кадастру, обліку всіх земель незалежно від форми власності, а також виконання інших повноважень.

Держземфонду пропонується надати, зокрема, повноваження: придбання земельних ділянок сільськогосподарського призначення у громадян та юридичних осіб, які виявили намір здійснити їх відчуження; викуп у іноземців земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які за законом мають бути відчужені; формування оптимальних за розміром земельних ділянок сільськогосподарського призначення, на яких економічно доцільне ведення сільськогосподарського виробництва з застосуванням сівозміни; продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення фермерським господарствам, громадянам України, які мають намір створити та вести фермерське господарство і проживають на території населених пунктів за місцем розташування таких ділянок; управління, забезпечення раціонального використання та охорона земель державної власності; забезпечення консолідації земель сільськогосподарського призначення, ведення в установленому законом порядку Державного земельного кадастру України, обліку усіх земель незалежно від форми власності; здійснення інших повноважень, визначених законом.

Відповідно до поданого законопроекту Державний земельний банк України — це спеціалізована банківська установа, що утворюється відповідно до закону, і якій надається виключне право здійснювати банківські операції щодо земель сільськогосподарського призначення. Основна функція Держзембанку — проведення банківських операцій із земельними ділянками сільгосппризначення.

По-друге, у законопроекті визначені конкретні шляхи запобігання спекулятивним операціям та монополізації ринку земель сільськогосподарського призначення, якими є встановлення:

— кваліфікаційних вимог до покупців земельних ділянок:

— вимог щодо обов’язкового проведення обстеження якісного стану земельної ділянки та обов’язкової розробки проекту охорони родючості ґрунтів;

— граничної максимальної загальної площі земель сільськогосподарського призначення, які можуть перебувати у приватній власності однієї особи;

— неподільного (мінімального) розміру земельних ділянок;

— оподаткування, що запобігає спекулятивним операціям, зокрема, шляхом визначення диференційованого розміру державного мита.

Так, громадяни України можуть бути покупцями земельних ділянок за умов наявності сільськогосподарської освіти та досвіду роботи в сільському господарстві не менше трьох років.

Фермерські господарства та інші юридичні особи можуть купувати землю, якщо їх засновниками та учасниками є лише громадяни України і до основних видів діяльності яких віднесено ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Що стосується несільськогосподарських юридичних осіб України, то вони мають право набувати у власність чи користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення тільки для науково-дослідних та навчальних цілей, а також поширення кращого досвіду ведення сільськогосподарського виробництва.

Іноземні юридичні та фізичні особи не можуть набувати у власність землі сільськогосподарського призначення.

Що стосується встановлення граничної максимальної загальної площі земель сільськогосподарського призначення, які можуть перебувати у приватній власності однієї особи, то законопроектом пропонуються такі розміри:

Полісся —  500 га (проект КМУ — 500 га);

Лісостеп — 750 га (проект КМУ — 1750 га);

Степ, Степ посушливий, Сухий степ — 1000 га (проект КМУ— 2100 га);

Карпатська гірська область — 300 га (проект КМУ — 900 га);

Кримська гірська область — 700 га (проект КМУ — 1100 га);

При цьому гранична максимальна площа земель сільськогосподарського призначення у разі розташування їх у різних природно-сільськогосподарських зонах в цілому не може перевищувати 1500 гектарів.

По-третє, у законопроекті чітко розмежовані суб’єкти ринку земель як сільськогосподарського, так і несільськогосподарського призначення.

При цьому суб’єктами ринку земель сільськогосподарського призначення можуть бути:

1) не будь-які громадяни України та сільськогосподарські юридичні особи України, а тільки ті, засновниками та учасниками яких є лише громадяни України і які відповідають вимогам, встановленим цим та іншими законами (див. вище).

2) держава Україна в особі Державного земельного фонду України, інших уповноважених законом органів державної влади або державного виконавця;

3) територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування.

Що стосується суб’єктів ринку земель несільськогосподарського призначення, то ними можуть бути поряд із громадянами України, юридичними особами, Державним земельним фондом та територіальними громадами також і іноземні громадяни, іноземні підприємства, іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації.

По-четверте, законопроектом передбачений юридичний інститут переважного права на придбання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що перебуває у власності громадян та юридичних осіб.

При цьому у законопроекті перше переважне право на придбання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що перебуває у приватній власності, у разі її відчуження надається не державі, як це визначено в проекті КМУ, а громадянам України, які мають або створюють фермерське господарство чи сільськогосподарське підприємство.

У разі відсутності громадян України, які мають або створюють фермерське господарство чи сільськогосподарське підприємство, заінтересованих у придбанні для цього земельних ділянок сільськогосподарського призначення, друге переважне право має Державний земельний фонд, який забезпечує перерозподіл наявних у нього земель сільськогосподарського призначення шляхом передачі в установленому порядку земельних ділянок у власність чи в оренду.

По-п’яте, законопроект передбачає заходи щодо забезпечення прозорості функціонування ринку земель та інформування громадськості, а також врахування громадських інтересів при здійсненні продажу земельних ділянок державної або комунальної власності та права оренди на них.

Зокрема, під час підготовки до продажу земельних ділянок державної або комунальної власності чи права оренди на них органи виконавчої влади, Державний земельний фонд та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень проводять в установленому порядку із залученням жителів відповідного населеного пункту громадські слухання щодо продажу земельних ділянок державної та комунальної власності, а також забезпечують встановлення на земельних ділянках державної та комунальної власності, що виставляються на продаж, інформаційних щитів з відомостями про їх розмір та цільове призначення, із зазначенням контактних телефонів посадових осіб, які можуть надати детальнішу інформацію про земельну ділянку та умови її продажу.

Яку конкретну модель створення та функціонування ринку земель запровадити в Україні на законодавчому рівні найближчим часом, вирішуватимуть народні депутати України. Але я впевнений: нам, обранцям народу, вистачить досвіду, мудрості та здорового глузду знайти найоптимальніші, найефективніші шляхи створення в найкоротші терміни прозорого прогнозованого та упорядкованого ринку земель в Україні, в повному обсязі реалізувати конституційні приписи щодо нашого основного національного багатства, яким є земля, здійснити докорінну перебудову соціально-економічних відносин на селі в інтересах перш за все самого селянина, а отже — всього суспільства. Це і буде найбільш вагомим внеском Верховної Ради України і всього кола причетних до розробки відповідних законопроектів фахівців аграрної та юридичної науки в зміцнення фундаменту незалежності нашої держави.