Кожен закон доводить свою ефективність у практичному застосуванні, особливо, коли він регулює суспільні відносини, пов’язані з реалізацією прав і свобод громадян. Як реагує в сучасних умовах судова система на свій обов’язок керуватися винятково законами, досягаючи мети верховенства права? З цим запитанням ми звернулися до Постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України, відомого вченого-конституціоналіста, професора Анатолія СЕЛІВАНОВА (на знімку).

Правові та організаційні принципи у сфері правосуддя пройшли своє випробування на практиці у новій моделі після прийняття парламентом у липні минулого року так званого консолідованого Закону «Про судоустрій та статус суддів». Знайшлися в ньому і вузькі місця, юридичні недоречності та суперечливі процесуальні положення. Ураховуючи складний процес реалізації права громадян на судовий захист, судова реформа за новим форматом (для людей) залежить у перспективі від конституційної моделі правосуддя, що можуть принести лише очікувані зміни до Конституції України.

Докорінно поки що не змінилася ситуація і дуже болючим для суспільства і громадян залишається обмеження доступу до органів судової влади.

Зокрема, жодного навіть логічного аргументу не існує, щоб пояснити встановлений ст. 400-16 закону новий порядок «подання через Вищий спеціалізований суд заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України. Є правило, що заява не розглядається тим, на кого скарга. Зазначений закон не усунув негативні явища: судову тяганину, прийняття суддями рішень на їхній розсуд, без урахування вимог закону. За цих обставин нівелюється право на справедливе правосуддя. До кого можна оскаржувати поведінку окремих суддів, працівників апарату суду, коли голова суду призначається як номінальна особа без повноважень контролю і реагування на службове нехтування правами людини. До цього слід додати розбіжності між конституційними правами та свободами і положеннями, які протилежно трактуються в окремих законах, що регулюють відносини у сферах соціального захисту, медичного забезпечення, отримання житлово-комунальних послуг і платежів тощо. Виходить, що іншого способу, як захищати свої права в суді, у людини немає.

Обмеження реального доступу до правосуддя

Замислимося над тим, чому для громадян проблема обмеження реального доступу до правосуддя зберігає свій негативний прояв? Вчені-юристи справедливо відмічають: причина полягає в тому, що у законах відсутні захисні і поновлюючі права людини механізми, а конституційні цінності вкрай рідко в них знаходять відображення, оскільки адекватно не втілена воля народу, а тому законодавець не досягає реалізації гуманістичних принципів права, часто залишаючи поза увагою вимоги Конвенції про захист прав та основних свобод громадян і розглядаючи правопорядок без узгодження з позиціями законодавства ЄС. Зрозуміло, що суспільство не залишає таку ситуацію без уваги до законів, які створюють умови обмеження прав людини, погіршують їх конституційно-правове становище по відношенню до органів влади.

За відсутності права громадян оскаржувати неправові закони вони звертаються із клопотаннями до Конституційного Суду України. Тільки в поточному році до КС надійшло понад 170 конституційних звернень громадян щодо офіційного тлумачення положень законів, в яких вони вважають, що це призвело або може призвести до порушення конституційних прав. Щоб сприяти юридичному процесу в розвиток конституційного положення Верховна Рада України прийняла Закон «Про безоплатну правову допомогу» від 

2 червня ц. р., який створює умови для отримання кваліфікованих юридичних консультацій у з’ясуванні підстав для звернень громадян до всіх судів, а також у складанні правових документів. Особливо важлива допомога у реалізації права звернення громадянина до Конституційного Суду України. Адже, отримуючи такі конституційні звернення, суд вправі оцінювати їх за двома критеріями прийнятності для відкриття провадження та розгляду.

По-перше, громадянин, як суб’єкт права на конституційне звернення, має обґрунтувати неоднозначність застосування положень Конституції та закону (одних і тих само норм), коли розглядалися судові справи або державні органи вирішували питання однакових юридично значущих обставин і це вплинуло на задоволення законних інтересів заявника.

По-друге, конституційне звернення може обґрунтуватися практичною необхідністю розгляду КС клопотання, що є ширшим за обсягом потенційних випадків (конфліктних ситуацій), ніж неоднозначність застосування судами та іншими державними органами норм Конституції або законів України. Виконати складні вимоги закону доволі складно і кваліфікованим юристам, оскільки конституційно-судова практика пов’язана з перевіркою конституційності законів, а тим паче далеко не всі з них здатні підготувати обґрунтоване конституційне звернення до КС. Мабуть, доречно зазначити, що і вузівська підготовка правознавців не передбачає практикуму саме в цій сфері для майбутньої професійної діяльності. Якщо не встановлено в Конституції право на конституційну скаргу, громадяни використовують самостійні засоби захисту своїх конституційних прав і свобод, реалізація яких перебуває у прямій залежності від розгляду справ, спорів публічного і приватного характеру в судах загальної юрисдикції.

Цінність прав і свобод людини

Здавалося, що судді, які в них працюють, добре розуміють, що така юридична категорія, як цінність прав і свобод людини, є для держави пріоритетом і визначальним орієнтиром у всій судовій політиці. Це не можна назвати новелою, це, швидше, нагадує про необхідність неухильного, сумлінного виконання суддями своїх обов’язків перед громадянами. Не буде зайвим нагадати, що всі, хто працює суддею, добре розуміють, на яку посаду вони заступали, коли призначалися Президентом України а далі обиралися безстроково парламентом.

Намагання ігнорувати права громадян тільки тому, що людина одягла мантію судді і вершить правосуддя, — глибоко помилкова позиція.

Але в різних формах деякі судді не відчувають своєї відповідальності і це прикро, якщо уважно поставитися до листів, з якими громадяни звертаються до Верховної Ради України, до народних депутатів України, від яких чекають допомоги.

Таких листів надійшло цього року до парламенту понад 46 тисяч, серед яких більш як три тисячі було розглянуто в Комітеті Верховної Ради України з питань правосуддя. Проведений аналіз заяв і скарг громадян в апараті Верховної Ради України відображає дуже прикру практику в судах.

Чи не тому велика кількість скарг до Верховної Ради України підтверджує суспільне ставлення до суддів.

З аналогічними скаргами звертаються також громадяни Білинська І.Р. із с. Раневичи Дрогобицького району Львівської області, Жиглей Д.Т. із м. Житомира, Муленко В.П. із смт Приютівка Олександрійського району Кіровоградської області, Ткаченко П.І. із м. Кривого Рогу Дніпропетровської області та інші.

Звернення громадян до Верховної Ради України у 2010 році у переважній більшості свідчать про те, що поведінка суддів повинна розглядатися як невід’ємна складова довіри до судів, а відтак і до держави загалом, а також про необхідність розв’язання проблем у сфері судочинства, викорінення корупційних явищ у судах, забезпечення можливості ефективного правового захисту прав та інтересів громадян.

«У районному суді розглядається справа про розлучення, — повідомляє адвокат Лисиця Д.В. з м. Києва. — На мою думку, розгляд зазначеної справи відбувається упереджено та необ’єктивно. Під час судового розгляду суддя допускає порушення принципу змагальності сторін, надає перевагу позивачу, який прагне якомога швидше домогтися розірвання шлюбу, при цьому не переймаючись долею малолітніх дітей, залишаючи їх без належної підтримки. Незважаючи на роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, суддя ігнорує клопотання про вирішення по суті питань, пов’язаних з інтересами дітей, допускає до участі у справі осіб, які мають пряму матеріально-правову зацікавленість у розгляді справи. Такі дії судді не забезпечують повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи та порушують основні засади судочинства». Схожі за змістом скарги надіслали громадяни Владімірова М.О. з м. Маріуполя Донецької області, Зубова С.М. із м. Суходільська Луганської області, Огурцова В.Є. з м. Харкова та інші.

Аналогічні за змістом скарги надіслали громадяни Глущенко А.М. із м. Дніпропетровська, Кіпоренко М.А. із м. Літин Вінницької області, Левицька М.В. із м. Львова, Попович О.Р. із м. Тернополя та інші.

«Хочу звернути увагу на безчинства, які допускають окремі судді, — зазначає громадянин Атаманчук І.В. із м. Львова. — Окремі, тому що більшість суддів стоять на засадах законності та дотримання вимог Конституції України. Суддею, який чинить наругу над законом, є суддя місцевого суду. Ще в березні 2009 року ним узято до провадження справу за позовом інваліда війни, який, чекаючи призначення попереднього слухання, переніс інсульт. Пропустивши термін розгляду справи, суддя, крім повідомлення позивачу, не надіслав ні заперечення на позов, ні інших матеріалів, передбачених процесуальним законодавством. Під час спроби з’ясувати причину тривалого непризначення справи до розгляду від служителя Феміди почули зверхню і хамську відповідь. Як може людина, будучи професійно і морально непідготовленою, чинити правосуддя та вирішувати долі людей?» Схожі запитання лунають у зверненнях громадян Бойко Р.В. із с. Долинне Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим, Володько Л.П. із м. Вінниці, Олефір М.Т. із м. Харкова та інших.

Свавілля, корупційність, упередженість

Чимало громадян скаржаться на судові рішення та вироки, тяганину з розглядом справ у судах. На думку більшості з них, відсутність певних засобів, що забезпечують відповідальність суддів, призводить до їхнього свавілля, допущення тяганини під час розгляду судових справ, винесення несправедливих рішень та вироків. «До міськрайонного суду мною була подана позовна заява про стягнення заборгованості із заробітної плати, — повідомляє громадянин Лукашов А.О. з м. Хмельницького. — Тричі, без достатніх на те підстав, суддя виносить ухвали про залишення позовної заяви без руху. Лише через п’ять місяців за моєю скаргою колегія суддів апеляційного суду скасовує дані ухвали та зобов’язує відкрити провадження у справі і розглянути її по суті. На власному досвіді я переконався, як будь-який суддя, користуючись своїм службовим становищем, може позбавити пересічного громадянина конституційного права на отримання заробітної плати». Листи схожого змісту надіслали громадяни Баришева М.М. із м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, Береза І.В. із м. Черкаси, Бондаренко Л.С. із м. Харкова, Латій В.В. із м. Миколаєва, Новіков С.М. із м. Алушти Автономної Республіки Крим та інші.

Громадяни незадоволені рівнем професіоналізму окремих суддів, вказують на їхні відверто корупційні дії, упередженість та нехтування процесуальним законодавством під час розгляду адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ.

На тяганину у суді скаржиться також громадянка Чулій Н.О. із с. Крупець Славутського району Хмельницької області, яка у своєму зверненні зазначає, зокрема, про таке. «У 2008 році до міськрайонного суду мною надіслана позовна заява про стягнення недоплаченої щомісячної надбавки до пенсії, яка отримана судом під розписку. Після отримання судом заяви минуло 2,5 року, а мені до цього часу не надіслано ухвали про відкриття провадження у справі, на мої письмові звернення щодо отримання інформації про хід розгляду позову суд не реагує. У результаті такої тяганини я позбавлена конституційного права на справедливий розгляд справи в суді та щомісячної надбавки до пенсії як дитина війни». Про допущену судом тяганину з розглядом їхніх позовних заяв повідомляють у Верховну Раду України громадяни Березовська Л.В. із м. Одеси, Дідур Н.С. із м. Вінниці, Симончук І.В. із м. Кузнецовська Рівненської області, Шамраєв В.П. із м. Охтирки Сумської області та інші.

У 2011 році також численними залишаються звернення, в яких дописувачі вказують на недостатній професіоналізм окремих суддів, неповагу до громадян, їхню упередженість під час розгляду адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ.

«Ви не повірите, — повідомляють громадянки Хабіна Н.Г. та Савчина Т.Б. із м. Сколе Львівської області, — перебуваючи на засіданнях районного суду, у нас склалося враження, що ми у цирку. Упродовж усього розгляду справи щодо демонтажу самовільно збудованих балконів та стягнення моральної шкоди ставлення судді було упередженим, судові засідання відкладались без поважних причин, у відповідь на наші заперечення та пояснення ми чули лише: «все», «до побачення», «замовчіть», «не проводьте семінар» тощо». На нашу думку, суддею має бути виважена, мудра, інтелігентна людина, а не особа, від поведінки якої залишаються лише біль та потрясіння». Такі само судження висловили громадяни Болотова О.В. із м. Щастя Луганської області, Бучак Ю.Д. із м. Дніпропетровська, Герешун К.В. із м. Луцька Волинської області, Єрмілов Г Г. із м. Умані Черкаської області, Шпортко Т.В. із м. Житомира та інші.

Наведена так звана «судова практика» є типовою для оцінок, які мають бути реагуванням Ради суддів загальних судів та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Можна і не звертати на права людини у судочинстві, але для кого тоді існують органи суддівського самоврядування, чи вивчає такі негативні процеси Вища рада юстиції?

В умовах сучасних реалій більшість громадян шукають останнього прихистку в суді та сподіваються на захист своїх конституційних прав, а тому ними вкрай боляче сприймаються непоодинокі факти судової тяганини, ухвалення судами, на їхню думку, несправедливих рішень та вироків.

Необхідно, щоб над такою судовою практикою замислилися самі судді. Адже, не вказуючи прізвища суддів, на яких скаржаться громадяни, можна сподіватися, що високий статус судді підтверджується їхніми моральними самооцінками власних дій, хоча є і процедура відповідальності.

А для чого ми вказували на інститут конституційної скарги громадян? Отже, за його відсутності судді загальних судів перші зацікавлені, щоб закони були правовими (конституційними), і важливо передбачити, щоб під час внесення змін до Конституції України було введено інститут конституційної скарги.

Зміни на краще відбудуться, якщо за них береться суспільство.