Того дня пенсіонерка з Кам’янця-Подільського Надія Ткачук поралася на грядці неподалік багатоповерхівки, в якій мешкає ось уже майже два десятки літ. Виполола бур’ян і понесла на узбіччя. Побачивши рясну вишню, захотіла поласувати ягодами. Потяглася до гілки й відчула: кудись падає. Отямившись, зрозуміла: провалилася в дірку каналізаційного люка. На цьому клапті, біля залізничної гілки, поралася вряди-годи літня жінка з селища Смирнова, в якої тут був шматок землі під город. Як її звати, де живе, — пані Надія не знала. Багато містян, рятуючись від дорожнечі на продукти, розробляють навіть смітники й пустирі та вирощують відро-друге картоплі, моркву, столовий буряк, що тут дивного?! Вочевидь, бабуся «законспірувала» дірку шматком картону, замість того, щоб повідомити відповідні служби.

«Кожна травма для мене може стати смертельною, бо я — діабетик, інвалід другої групи, — розповідає Надія Ткачук. — Покликала на допомогу. Ніхто не обізвався. По шпалах ішла якась молода жінка. Я гукнула її. А та чимдуж кинулася геть. Може, подумала, що я — п’яна... З відчаю я зовсім забула, що десь у кишенях мала бути мобілка. Намацавши телефон, покликала на поміч чоловіка. Щаслива, що відбулася переляком, потовкла два ребра й коліно довелося вправляти. Тиск піднявся, серце боліло цілий тиждень. Але це не смерть у каналізації! Торік неподалік від цієї ями в іншу дірку каналізації провалилася дитина, внук Надії Русал, яка мешкає по сусідству з нами. Хлопчика довелося везти до хірурга, зашивати рани на обличчі. Ніхто за це не відповів».

Доскіплива жінка вирішила дізнатися, хто господар цих пасток. Сусіди підказали, що та каналізація — комунального підприємства «Міськтепловоденергія». Надія Ткачук зателефонувала в його приймальню. «Це — не наші мережі, звертайтеся до ЖЕКу», — відфутболили її. Насправді ЖЕК не має жодного стосунку до каналізації. Але спасибі, що прибули одразу. Пані Надія зателефонувала ще й на радіо, щоб привернути увагу влади до проблеми відкритих люків. Ішла передача «Міська кухня», на запитання відповідав міський голова Михайло Сімашкевич. Він поспівчував пенсіонерці й повідомив, що в місті наразі вкрадено понад 300 люків. Крадуть чавунні, їх можна здати на металобрухт, гумових не чіпають. Власники мереж не поспішають їх міняти, бо відсутні кошти. На Підзамчі, неподалік готельного комплексу «Ксенія», де ходить чимало туристів, більше місяця тому в яму впав хлопець, а діру кришкою й досі не закрили. «Чому так?» — дзвонять люди на виконкомівську службу 1505. Власником люка є, начебто, «Укртелеком».

Якби Надія Ткачук не нашуміла, то й тут було б тихо, кажуть сусіди. «Нині діру закрили старими дверима», — каже жінка. У справі крадіжки кришки люка, через яку мало не втрапила на той світ пані Надія, порушено кримінальну справу. Дізнавач Денис Музичук побував на місці пригоди, склав протокол.

На «Вторчорметі», де приймають металобрухт, серед іншого залізяччя можна знайти й чавунні кришки від люків, а то й самі люки. Тут можна й придбати щось із металевого начиння. Свого часу влада намагалась заборонити прийом такого металобрухту. Але постійно контролювати процес їй не вдалося. Бо, як мовиться, «люди гинуть за метал». Себто, готові й на крадіжку, щоб заробити.

У Польщі, де в Кам’янця-Подільського — ціла низка міст-партнерів, кришок від люків ніхто не краде. Закордонні туристи, побачивши в Кам’янці на дорозі діру, позначену гіллякою, здивувалися: що б це могло означати?! Як повідомив завідувач відділу благоустрою міського департаменту житлової політики, доріг та інфраструктури Юрій Безносюк, недавня інвентаризація згаданого вище майна показала: на території міста відсутні 408 люків або кришок до них, —  на дорогах, де є зливна мережа, на каналізації «Міськтепловоденергії». Часто дірку закривають шматком бляхи, камінням тощо. Щоб установити одну стандартну кришку, потрібно 900 гривень плюс гривень 100 за монтаж. У міста коштів на це немає. Узагалі, наголосив пан Безносюк, комунальне майно постійно дуже потерпає від крадіїв. Цьогоріч започаткували проект «Висячі сади», прикрасили місто вазонами, які розмістили на ліхтарях. Один коштує 50 гривень. 63 — вже поцупили нечисті на руку люди. Виходом із цього можуть стати зміни до законодавства, що посилять відповідальність за нищення та крадіжку громадського майна, а також належне виховання нового покоління, починаючи з родини та дитсадків, вважають у департаменті.

Але поки ті зміни настануть, нагадаємо, за безпечне життєве середовище на території того чи того населеного пункту все-таки відповідає місцева влада. Якщо вона не може спитати з комунальників чи злодіїв, люди спитають з неї.