У світлі останніх заяв екс-охоронця Мельниченка стосовно незаконності прийнятого 29 серпня 2011 року Васильківським міськрайонним судом Київської області рішення про задоволення позову Литвина В. М. про захист честі, гідності та ділової репутації, «Голос України» знову звернувся до безпосереднього учасника подій Мостовенка С. В., представника позивача у справі, з проханням прокоментувати ситуацію з даним судовим рішенням.

 

— У своїх заявах різним ЗМІ пан Мельниченко наголошує, що рішення суду від 29 серпня 2011 року є незаконним хоча б тому, що ні він особисто, ні його представник по даній справі Неділько не були повідомлені про призначення дати слухання справи саме на 29 серпня цього року, але, натомість, отримали судові повістки на 8 вересня. Сергію Вікторовичу, як ви можете прокоментувати цю ситуацію?

— Справді, у минулому судовому засіданні по даній справі, яке відбулося 23 серпня 2011 року та під час якого, до речі, відповідач Мельниченко вже вкотре демонстративно залишив залу суду, суддя оголосила перерву у слуханні справі і визначила наступною датою судового засідання 8 вересня 2011 року.

Цікаво те, що представник відповідача Мельниченка М. Неділько голосно заперечував проти призначення наступного судового засідання на цю дату, але, враховуючи зайнятість судді, справу все-таки було призначено на 8 вересня.

При цьому представник Мельниченка Неділько голосно попередив усіх, що подасть до суду письмове клопотання про відкладення слухання справи з 8 вересня на іншу дату.

Пізніше мене та мою колегу О. Прокопець, яка також представляє інтереси В. М. Литвина у даній справі, було проінформованої судом про перенесення дати судового засідання на 29 серпня 2011 року. Цю інформацію я отримав 25 серпня 2011 року, тобто з урахуванням встановлених нормами цивільного процесуального законодавства строків вручення судових повісток і повідомлень.

Думаю, що піти на такий крок та перенести дату слухання справи суддю змусила обіцянка пана Неділька зірвати наступне судове засідання.

Що стосується заяви відповідача Мельниченка про відсутність у нього та його представника інформації про призначення слухання справи у Васильківському міськрайсуді на 29 серпня цього року, то вона спростовується матеріалами даної судової справи. Перед початком слухання ми декілька разів просили суддю перевірити наявність зворотніх повідомлень про вручення усім відповідачам судових повісток про призначення слухання справи на 29 серпня. І почули відповідь, що такі повідомлення були отримані судом стосовно всіх відповідачів та представників по даній справі.

Таким чином, жоден з учасників процесу не був позбавлений можливості взяти участь у розгляді справи, звісно, за наявності у нього такого бажання.

— Як ви вважаєте, чи є у пана Мельниченка підстави звертатись до прокуратури із заявою про порушення кримінальної справи щодо судді Васильківського міськрайсуду, посилаючись на протизаконність її рішення?

— Мені складно уявити, яким чином Мельниченко зміг оцінити зміст рішення суду, повний текст якого навіть не виготовлений, адже у судовому засіданні 29 серпня 2011 року було оголошено лише резолютивну частину рішення. Хіба що він має особливі телепатичні здібності, які дозволили йому на відстані прочитати думки судді, або ж він є щасливим власником єдиної у світі машини часу, за допомогою якої потрапив у майбутнє і отримав копію всього тексту рішення, якого на цей час ще не існує. Хто його знає...

Єдине, що можу сказати — я особисто знімаю символічного капелюха перед суддею, яка протягом трьох місяців слухання справи стійко зносила усі витівки та прояви неповаги з боку пана Мельниченка, його команди, та усе-таки наважилась прийняти законне, на моє глибоке переконання, рішення суду, яке, у разі набрання ним чинності, дасть змогу нарешті припинити потік бруду, яким так щедро поливає ім’я В. М. Литвина пан Мельниченко.

— У деяких ЗМІ з’явилися заяви екс-охоронця  про його намір перепросити у Литвина за те, що він його не застрелив. З вашої точки зору, це можна розцінювати як загрозу?

— Не маю жодного бажання коментувати такі заяви. Єдине, що я хотів би зазначити — для мене особисто такі висловлювання є так званим лакмусовим папірцем, яким визначаються моральні принципи людини. І для себе я зробив висновки, що розуміння екс-охоронця про «моральність» кардинально відрізняються від мого власного розуміння цього поняття.

Так само яскраво характеризує екс-охоронця  абсолютне ігнорування ним та небажання виконати рішення Деснянського районного суду міста Києва, яке набрало законної сили і яким ще у 2006 році Мельниченка було зобов’язано спростувати розповсюджену ним недостовірну інформацію про мого довірителя. Постає питання — чи можна взагалі довіряти його словам?

А оцінювати, чи є у висловлюваннях пана Мельниченка ознаки загрози, чи ні — нехай цим займаються органи, яких закон прямо зобов’язав це робити.

— Чи слід В. Литвину побоюватись обіцянки Мельниченка щотижня писати заяви до Генеральної прокуратури України про скоєння злочину, особливо, зважаючи на останні свідчення у суді генерала Олексія Пукача?

— За наявної у мене інформації, В. Литвин ніколи особисто не зустрічався з генералом Пукачем, тому мені складно повірити у правдивість наданих генералом свідчень.

Оспорюють правдивість його висловлювань і адвокати Л. Кучми, які також заперечують факт знайомства екс-президента з генералом та наголошують на наявності у них доказів неправдивості його (генерала) свідчень.

Крім того, заперечує факт знайомства Пукача з Литвином і колишній перший заступник міністра МВС генерал Микола Джига, який запевняє, що ніколи не бачив мого довірителя у приміщенні Міністерства внутрішніх справ та не був учасником тих розмов, про які розповідає Пукач.

За таких обставин не думаю, що у Володимира Михайловича Литвина є підстави побоюватись якихось заяв Мельниченка, скільки б він їх не писав.