ІЗ ДОСЬЄ «ГОЛОСУ УКРАЇНИ»
За офіційним даними, на судні перебувало 1234 особи. За неофіційними — 1259.
Із них — 884 пасажири, 346 членів екіпажу, четверо — родини екіпажу.
Загинуло 423 чоловік. Із них 36 — дівчата-бортпровідниці. Пропали без вісти — 64 чоловік, можливо, вони дотепер усередині судна.
Видатки у відшкодуванні шкоди життя й здоров’я людей оцінювалися в 3 млн. рублів. За претензіями утриманців загиблих виплачено Індержстрахом 4,1 млн. доларів і майже 2,1 млн. рублів. І це лише четверта частина всіх фактичних збитків пароплавства.
За порятунок потопаючих нагороджені працівники Новоросійського морського торгового порту та Новоросійського морського пароплавства: 4 особи — орденом Дружби народів, 12 осіб — орденом «Знак Пошани».
60-річний пароплав сам загинув і людей потопив
Пароплав «Адмирал Нахимов», який на момент трагедії мав порт прописки — Одесу, був побудований 1925 року в Німеччині й називався «Берлін» із пропискою в порту Бремен (Німеччина). Його довжина — 174,3 метра, ширина — 21,02, висота борту — 11,81, осадка — 9 метрів, водотоннажність — 23360 тонн, швидкість — 16 вузлів. Він міг розмістити у своїх каютах 1100 осіб. Обслуговував лінію Гамбург — Нью-Йорк. Під час другої світової війни використовувався у складі збройних сил Німеччини як санітарне судно. Був торпедований і затонув біля порту Свінемюнде 1945 року. В 1946 році отаким, затопленим на глибині 13 метрів, з головною палубою та надбудовою, що стирчать над водою, він і дістався Радянському Союзу в рахунок репарацій. Під час підняття в 1947 році на судні стався вибух, і воно знову пішло на дно. Дістали, назвали «Адмирал Нахимов» і до 1957 року ремонтували в НДР, а потім передали до складу Чорноморського морського пароплавства (ЧМП). І почалися десятиліття в біографії судна, коли на його борту відпочивали сотні тисяч людей. Пароплав надавав комфорт великого міста. З восьми палуб — п’ять призначені були для пасажирів.
Як ніж у масло, увійшов у «Нахимова» теплохід «Петр Васев»
31 серпня 1986 року о 22.00 пароплав «Адмирал Нахимов» відійшов від причалу в Новоросійську й ліг курсом на вихід із Цемеської бухти. Наступним портом заходження було місто Сочі. Водночас на підході до порту перебував теплохід «Петр Васев», який ішов із 28638 тоннами ячменю з Канади. Судно перебувало в хорошому технічному стані, йшло під командуванням капітана далекого плавання 44-річного Віктора Ткаченка, котрий мав 4-літній капітанський стаж.
Судна зближалися на пересічних курсах таким чином, що «Адмирал Нахимов» повинен був звільнити дорогу балкеру. Але капітани через своїх помічників і береговий пост регулювання руху — всупереч міжнародним правилам — домовилися про те, що «Петр Васев» пропустить «Нахимова», поступившись йому дорогою. Як уважають фахівці, це була перша помилка, що потягнула за собою й інші, зумовивши трагедію.
Фатальне зіткнення суден сталося о 23 годині 12 хвилин. Удару було завдано у правий борт «Нахимова» вище ватерлінії верхньою частиною форштевня теплохода «Петр Васев» і його бульбом нижче ватерлінії у два відсіки — дизель-генераторне та машинне відділення. «Петро Васев» майже під прямим кутом урізався в правий борт «Адмирала». Пароплав продовжував рухатися вперед, розвертаючи величезний бульб балкера у своєму корпусі, розширюючи велетенську пробоїну й поширюючи руйнування на сусідні відсіки. Розрахунки показали, що сила удару досягла 1 мільйона тонн. Очевидці ж стверджують, що навіть не відчули удару, тим більше такої сили. Одна бортпровідниця писала, що здалося, начебто палубою нижче щось велике впало і усе. Ніс балкера просто увійшов у пароплав, як ніж у масло — такими старими були всі перегородки та обшивка корпусу круїзника. Пробоїна була значних розмірів — близько 90 квадратних метрів. «Нахимов» протримався після цього на плаву лише 8 хвилин. Хоча всі попередні світові трагедії відзначають час затоплення суден не менше трьох годин. Як можна було щось зробити, щоб урятувати людей, за ці кілька хвилин, коли люди гинули, не встигши усвідомити трагедію?
Пароплав практично тільки відійшов від берега — катастрофа сталася за три милі від нього. Ніч, багато хто вже спав, особливо діти. Хтось святкував у барах День шахтаря, хтось дивився кінофільм. Після зіткнення почалася паніка. Через кілька хвилин пропало світло. Звідусіль крики, стогони. Відкритою була тільки верхня палуба. Всі, хто був нижче, виявилися закупореними, як у консервній банці, пластиком, який не можна було навіть, як скло, наприклад, розбити. Зате на нижніх палубах, навпаки, були відкриті ілюмінатори, що категорично заборонено. Звісно, вода хлинула відразу в них. Тисячу людей опинилися у воді. Врятувалися лише дві третини. Сотні загинули. Не всі змогли покинути корабель. А на тих, хто вибрався в море, падали, зриваючись, шлюпки і вбивали. Інших «перемелював» балкер.
— Я бачу, — згадує співробітниця бюро інформації «Нахимова», — як на нас насувається величезне судно. Це був «Петр Васев». Він ішов по живому морю — стільки борсалося людей. Він ішов по головах і плотиках...
До речі, сам балкер нікого не рятував — він, виявляється, ще «кордон» не пройшов (адже з Канади ішов), не можна порушити закон. А те, що люди гинуть? І під його гвинтами теж?..
Рятувальні плоти на пароплаві були прив’язані дротом... Пасажири не знали, як правильно надягати рятувальні жилети, у результаті потім на поверхні моря можна було бачити безліч трупів, що плавають у рятувальних жилетах догори ногами.
Доля двох капітанів
У 1987 році в Одесі відбувся суд над капітанами. Обох було визнано винними за ст. 85 КК РРФСР і засуджено кожного до 15 років ув’язнення. Через шість років їх помилували і випустили на волю. Капітан Ткаченко змінив прізвище на Тальор і виїхав на постійне місце проживання в Ізраїль. У вересні 2003 року яхта під його командуванням зазнала катастрофи біля берегів Ньюфаундленда. Згодом уламки яхти й останки людей були знайдені біля берегів Канади. Поховали Віктора Ткаченка в Тель-Авіві. Теплохід «Петр Васев» після ремонту в 1986 році перейменували в «Подольск», потім в «langeron» і ходив він під прапором Камбоджі. Нині він «Myroessa» і належить Мальті.
Капітан «Адмирала Нахимова» Вадим Марков живе в Одесі, після звільнення працював у ЧМП капітаном-наставником на пасажирських суднах. Тепер на пенсії.
Пароплав «Адмирал Нахимов» досі лежить на глибині 47 метрів у Цемеській бухті. На ньому навіть гроші роблять — організовують водолазні екскурсії.
«Я життя на це покладу»
Ці слова Галини Андрієвської урізалися мені в пам’ять, коли я слухав її розповідь про роботу створеного в 1997 році благодійного фонду захисту родин загиблих на «Адмирале Нахимове» — «Нахімовець».
Організатор і беззмінний керівник цього фонду, вона була пов’язана з «Нахимовым» усе життя. Близько 30 років на ньому плавала її мама і загинула разом з кораблем.
Галині було важко, коли ми розмовляли з нею про трагедію, але вона розповіла, якими жахливими були хвилини і години, коли вона шукала свою маму, Валентину Пархоменко.
Зі спогадів Галини Андрієвської, розказаних нашому кореспондентові незадовго до смерті:
— Я бачила, як витягали тіла, що потонули. Як рибу — сіткою. Клали на дерев’яні піддони, краном піднімали на сейнер і перевантажували в рефрижератори. Нас водили від однієї машини до іншої, в яких були складені трупи всіх підряд — і жінок, і чоловіків, і дітей. Витримати це було неможливо. Дотепер в очах малюк — рочків три, напевно, гарненький такий, хоч мертвий... Просто на краю рефрижератора лежав. Жах! Багато хто не витримував, втрачав свідомість. Потім здогадалися трупи фотографувати і нумерувати. Спочатку в альбомах шукали своїх, а вже хто знаходив, того вели до машини. Над одним із знімків я знепритомніла — знайшла маму...
Довго чекали оцинковані труни, щоб нарешті відвезти й поховати рідних. Пам’ятаю, пригнали кілька вагонів з одягом, щоб одягти потопельників. Ми самі вибирали, в що одягти в останню путь своїх...
Труни червоними плямами встеляли причал. Скільки було зовсім крихітних! І ще одна моторошна картина в очах: у труні дівчина в білій сукні й навіть фата не впала — приколена, кажуть, «на смерть» була, а над нею хлопець із паличкою — чи то ще наречений, чи то вже чоловік, і сам не розумів. У тому рейсі було кілька пар молодят.
Увесь наступний після трагедії час Галина робила все можливе, щоб допомогти родичам і близьким загиблих у їхніх турботах, адже трагедія пароплава триває в долях зруйнованих родин, осиротілих дітей. Кожна сім’я — це біль і сльози.
Молода жінка з екіпажу загинула, сиротою залишився однорічний синок. Його всиновила її сестра. Досі хлопець не знає, що на фотографії, яка висить на найпочеснішому місці в його будинку, — рідна мама...
Електрик екіпажу Долинський узяв із собою в плавання дружину та старшого сина, а 4-місячне маля залишилося з бабусею й дідусем. Дружина і син загинули, він вижив, але прожив після цього лише п’ять років...
Ігоря Телеса з Донецької області врятували, а його батьків ні. На одній із зустрічей у день пам’яті з’ясувалося, що у львів’янина загинула дочка, а жительки Санкт-Петербурга — син, так Ігор став їхнім хрещеником.
Він урятував майже всіх своїх курсантів,а його навіть не поховали по-людськи
Капітан далекого плавання 62-літній Михайло Броун опинився на пароплаві «Адмирал Нахимов» як керівник практики курсантів — хлопчиськ із морехідного училища. Про цю людину розповів мені капітан далекого плавання Олексій Морозов, який понад 50 років збирає й аналізує інформацію про всі катастрофи на морях, враховуючи все й у своїй роботі й у порадах, по які до нього приїжджають із різних куточків світу.
— Михайло Абрамович до того ж був і мій сусід, — розповідає Олексій Васильович. — Неодноразово брав участь у тренувально-рятувальних навчаннях суднових екіпажів, він просто зобов’язаний був вижити в катастрофі. Тим більше свідки розповідали, що в момент аварії бачили його на верхній палубі. Але він кинувся рятувати своїх хлопчиків, які перебували в приміщенні однієї із найнижчих палуб. Звідти найкращий вихід — аварійний. Але він не знав, що пароплав зазнав таких реконструкцій, внутрішніх переробок, що ці виходи були «замуровані».
Коли пошук загиблих було припинено (під час його загинули два водолази), тіло Броуна не знайшли. Тоді його дружина Аза Борисівна звернулася безпосередньо до Гейдара Алієва, першого заступника Голови Ради міністрів СРСР, який очолював урядову комісію з розслідування причин катастрофи, із проханням відновити роботи й підказала, де на затонулому судні міг бути її чоловік з курсантами (вона сама не раз була в рейсах на цьому судні й добре орієнтувалася в ньому). І вона мала рацію — її чоловіка й деяких хлопців там і знайшли. Їх витягли через діру в борту біля того самого замурованого аварійного виходу.
У морехідній школі передбачалося провести жалобний мітинг, урочисто попрощатися із загиблим. Але... труну привезли у двір будинку, де жила дружина, і кинули її, нікого при цьому не попередивши, у тому числі і дружину. Все це дружина заслуженої людини написала в листі Президентові України Леонідові Кучмі...
Містика й легенди
— Кіностудія «Мосфільм» зафрахтувала пароплав «Адмирал Нахимов» для зйомок художнього фільму «Катастрофа» на вересень-жовтень 1986 року. Катастрофа, справжня, трапилася раніше.
— Очевидець згадував, що на судно прилетіли два лелеки й сіли на щогли — порізно. Тоді він сказав: «Це до розлуки». У нього загинули дружина і дитина.
— Отець Петро з Нового Афона розповідав, що за 50 років до загибелі «Нахимова» на цьому ж місці більшовики потопили баржі з ченцями. Тоді ж 90-літній старець Тихон пророчив катастрофу 1986 року.
— Широко обговорювалася версія про причетність до катастрофи КДБ. Тоді справді загинув генерал-майор, начальник управління КДБ по Одеській області Крикунов з родиною. Він був доставлений на «Нахимов» катером уже після відплиття пароплава, і обставини його смерті так і залишилися невідомі.
— За однією з містичних версій, «Нахимов» став жертвою прокляття через те, що він був названий на честь російського адмірала Павла Нахімова, який загинув у червні 1855 р. на Малаховому кургані.
— У 1897 році вантажний пароплав «Нахимов» затонув біля берегів Туреччини.
— Під час Цусімського бою японці розстріляли в 1905 році й потопили ще один «Адмирал Нахимов».
— У 1992 році біля берегів Болгарії перевернувся теплохід «Таврия-7», позивні якого раніше належали пасажирському пароплаву «Адмирал Нахимов».
— Є й «електромагнітна» версія катастрофи. В останні дні серпня 1986 р. сонячні дані Кримської обсерваторії виявилися незвичайно високими. Більшість жителів Новоросійська спостерігали неприродно червоне небо увечері 31 серпня. І це, нібито, не сонячна активність, а спрямований через супутник електромагнітний вплив на суднові засоби зв’язку з метою створення на екранах радіолокаторів штучних перешкод.
— Ходили вперті чутки, що було ще третє судно, що підібрало багато молоді й відвезло кудись. Мама одного із тих, хто зник безвісти, довідалася від ворожки, що її син живий і не можна ставити свічки за упокій, іншій мамі приснився зниклий син і повідомив, що він у Зімбабве. Люди досі в це вірять і чекають.
Одеса.
Фото із сайта http://ru.wikipedia.org
