З особливою цікавістю стежить за подіями у британській королівській родині 80-річний черкащанин Олександр Ліннінг. І неспроста: у 1953-му серед учасників коронації Єлизавети ІІ, бабусі нинішнього спадкоємця трону, був і він, матрос радянського крейсера «Свердлов».

Стояв червень 1953 року — розпал «холодної війни». Відносини між Об’єднаним Королівством та СРСР важко було назвати дружніми. Але майбутня королева сама обирала гостей. І вирішила запросити представників країни, з якою її держава нещодавно була в антигітлерівській коаліції. Це по-королівськи шляхетно!

Честь представляти СРСР випала найновішому крейсерові «Свердлов». На озброєння флоту він надійшов 1950 року — 210 метрів завдовжки, півтори тисячі душ екіпажу.

— До походу в Англію ми готувалися ретельно, десь із півроку, — розповідає Олександр Едуардович. — Муштрували нас з ранку до вечора, без тривалого перепочинку і вихідних. Корабель було видраєно до дзеркального блиску. Кожному пошили нову парадну форму. Я дуже хотів побачити Туманний Альбіон, але й дуже переживав, що мене спишуть із корабля як сина «ворога народу». Коли, бувало, по рації когось із матросів викликали в секретну частину, де перевіряли на благонадійність, моя душа аж терпла: а раптом наступний буду я, і виведуть мене на чисту воду? Й коли вже віддали швартові й вийшли в море, я перехрестився і прочитав «Отче наш», хоча до Бога був далекий.

Олександр Ліннінг народився 1931 року в Бердичеві на Житомирщині. Його батько Едуард — німець за походженням — інженер-мостобудівник, був досвідченим фахівцем. НКВС узяв його 1938 року й через десять днів після арешту розстріляв. Мати з дітьми подалася в мандри — подалі від небезпеки. В одному селі їх прихистили добрі люди. Якось сільський голова запросив жінку до сільради. Нещасна вже й не сподівалася більше побачити дітей. Проте молодий голова людське горе сприйняв близько до серця й, ризикуючи власним життям, видав довідку з печаткою, що її чоловік, інженер Едуард Ліннінг, помер через хворобу. Попросив лише, щоб жінка швидше пішла із села.

Завдяки цьому Олександрові Ліннінгу вдалося після війни без проблем закінчити Київське річкове училище, попрацювати на Черкаському судноремонтному заводі й потрапити служити на Балтійський флот. На кораблі його ставили за взірець, бо був вправним матросом-електриком, учасником хору, військового струнного оркестру, де грав на домрі. А ще Сашко був гарним танцюристом і захоплювався фотосправою.

...На підході до Портсмута, за 110 кілометрів від Лондона, кораблі, що заходили в гавань, зустрічали сигнальники й лоцмани, щоб допомогти пришвартуватися в чітко визначеному місці. Треба було на невеликому просторі розташувати понад 300 кораблів! Місця швартування позначено спеціальними віхами.

— На наше місце помилково зайшов французький корабель, — розповідає Олександр Ліннінг. — Його попросили знайти своє. Коли він відійшов, лоцмани бідкалися: «Як же ви будете ставати, коли віх не видно? Їх «француз» потопив!». На це наш командир, капітан першого рангу Олімпій Іванович Рудаков, сказав: «А мені віхи й не потрібні. Обійдемося без них».

На швартовку таким великим кораблям, як «Свердлов», відводилося 40 хвилин. А ми без «вішок» упоралися за 12. Американці — за 39! А «француз» мостився-мостився, та так і не вмостився. Йому наказали «рубати якорі» й не морочити голову.

Слава про те, що велетенський крейсер зумів пришвартуватися за 12 хвилин, розлетілася Портсмутом швидко. Нас вітали як героїв.

...Новоявлена королева разом зі своїм чоловіком Філіппом рушила на королівській яхті вздовж кораблів, що вишикувалися під прапорами своїх держав у Портсмутській гавані. Кожне судно салютувало їй залпом своїх гармат. Гримнув залп і з крейсера «Свердлов». Монархиня дивилася на корабель із цікавістю, бо вже чула про вправне швартування. Її інтерес, певно, підігрівала ще й газетна замітка, що вийшла під іронічним заголовком «Зустрічайте російський корабель під вітрилами часів Петра І».

Згодом для кожного капітана Єлизавета Друга влаштувала офіційний прийом. Протокол передбачав послідовність церемонії: спочатку віце-адмірали, потім контр-адмірали. А наш капітан був нижчий за рангом. Але вона прийняла його першим! Висловивши своє захоплення діями капітана й команди, королева звернулася до нього: «Пане Рудаков, ви не відповідаєте своєму званню». А інших капітанів, вищих рангом за Рудакова, навіть присоромила, мовляв, перш ніж дозволяти собі несправедливі жарти, треба спочатку навчитися командувати кораблем.

Наступного ранку під час шикування на палубі капітан Рудаков вийшов до свого екіпажа вже контр-адміралом — Москва на зауваження королеви зреагувала миттєво!

— Ох і тямущий був наш капітан, — ще й досі із захопленням пригадує бувалий матрос Олександр Ліннінг. — Пройшов усю війну, матроси його дуже любили. А ще він був напрочуд красивий: високий, кряжистий, груди — колесом. Справжній капітан!

...У Великій Британії «Свердлов» пробув два тижні. Матросів водили на екскурсії, влаштовували для них офіційні й неофіційні прийоми і просто запрошували в бари-ресторани.

— Слава про нас прокотилася всією країною, — продовжує Олександр Едуардович. — І хоч би де ми з’являлися, нас завжди оточувала купа народу. Англійці ставилися до нас дуже добре. З нами ходили студенти-перекладачі, що вивчали російську мову.

Перед походом у Британію моряків суворо застерігали утримуватися від спиртного.

— Але ми вживали алкоголь. У міру, звісно, — каже Олександр Едуардович. — Бо не можна ж було відмовлятися. От на балу чи якомусь вечорі запрошує компанія англійців чи французів до свого столика. То що ж вони — «дрінькають» по наперсточку. А тоді виголошують тост і пропонують: «А давайте па-рускі!». О, це вже діло!

Сподобався матросові Ліннінгу капіталістичний етикет. Там можна запросити до танцю чужу даму, спитавши дозволу в її супутника. І танцювати з нею хоч усю ніч! Її кавалер не влаштує розборок, а пишатиметься тим, що його дама подобається ще комусь, окрім нього.

Крейсер «Свердлов» повертався додому, коли 17 червня йому було дано наказ: готовність №1. Це — бойова тривога. Саме в цей день у Німеччині почалися масові заворушення. Країни, повз які проходив крейсер, не надали йому гарантій безпеки, тож він ішов у супроводі радянських підводних човнів. На щастя, воєнного конфлікту не виникло.

У нейтральних водах «Свердлова» зустрічала гучними салютами вся ескадра, а на базі в Балтійську чекали родичі моряків. Олександр Ліннінг свято береже пам’ятний нагрудний знак «Свердлов». За похід в Англію, 1953 р.»

Цей похід запам’ятався героєві нашої розповіді ще й тим, як 18 червня 1953 року в стані бойової тривоги відзначав свій 22-й день народження.

Після служби на флоті Олександр освоював цілину в Казахстані. Потім повернувся до Черкас, знову працював на судноремонтному заводі, одружився. Разом із Ніною Василівною виростив двох добрих дітей, Віталія та Світлану. Тепер має трьох онуків. Особливо пишається старшим, Славою. Два роки тому В’ячеслава Ліннінга, що досконало володіє англійською та іспанською мовами і зарекомендував себе чудовим організатором, в Артеку обрали президентом молодіжної Ліги націй. Онук мріє стати дипломатом. Ось тоді, посміхається Олександр Едуардович, я ще раз відвідаю Туманний Альбіон...

Лідія ТИТАРЕНКО, Володимир БЕЗУГЛИЙ.

Черкаська область.