Пасічник Віктор Багачов разом із дружиною Оленою приїхав до столиці з солодким товаром на ярмарок «Бджільництво-2011» із села Варварівка Карлівського району, що на Полтавщині.
Про себе розповів, що має сотню вуликів. А ще — чотири гектари городу, де вирощує на продаж картоплю, огірки та помідори. Отримавши батьківську спадщину — землю та десяток вуликів, змайстрував із металобрухту й підручних матеріалів тракторець, збудував теплиці, розвів бджіл. Тепер уводить у курс справ сина Артема і його наречену Ірину. Робітників не наймає — мовляв, для себе людина зробить набагато краще, ніж коли відроблятиме поденщину.
На такі заходи до столиці 55-річний пасічник їздить понад 10 років. Мета — не лише продаж плодів своєї праці, а й обмін досвідом, закупівля якісного насіння. Порівняно з київським супермаркетом, де ціна доходить до ста гривень, літр меду у нього коштує дешевше — 60 гривень. Та все-таки дорожче, ніж у сільській глибинці, де солодкий товар можна придбати і за 50 гривень. Пасічник на це відказує: треба ж було продукцію доставити до столиці, а за участь у п’ятиденній виставці заплатити 700 гривень. Це теж лягає на ціну.
А взагалі, медова справа — задоволення не з дешевих. Чоловік ось купив у Києві препарат, щоб захистити бджіл від кліщів — заплатив півтори тисячі гривень. Стільки ж витратив на тару, щоб розфасувати мед і реалізувати його на ярмарку.
У столиці у бджоляра вже чимало постійних покупців. Здобути попит на ринку, за словами пасічника, неважко. Набагато складніше пройти випробування часом. А це можна зробити, лише виготовляючи якісну продукцію — навряд чи покупець прийде вдруге за дешевим фальсифікатом, якого нині, стверджує, чимало.
Непокоїть Віктора Багачова і ось яка ситуація: деякі селяни пропивають гроші, які держава виділяє на виховання дітей, а їхня малеча ходить голодна й недоглянута. Чи ж варто тоді підтримувати людей, котрі не бажають працювати, бо думають, що влада про них подбає? Сам він живе за принципом: «Дай людині не рибу, а невід». Колись, приміром, одній молодій сім’ї подарував два вулики — тепер у них сімнадцять. Нехай крила в новоявлених хазяїв і не виросли, але прорізались. А загалом, каже пасічник, один Карлівський район може прогодувати Полтавщину, а Україна — весь світ. Тільки для цього потрібно не сидіти склавши руки й чекати на допомогу держави чи якихось іноземних інвесторів, а працювати.
Виктор Багачев с невестой своего сына Ириной.
Жена пчеловода Елена Багачева гордится вырощенным урожаем.
Фото автора та з архіву «Голосу України».
