В агропідприємствах побоюються, що ринок гектарів перетвориться на хаос
Сільрада про сходку села щодо ринку землі повідомила власників земельних паїв заздалегідь. Коли зала Мельниківського клубу (на знімку) заповнилась майже ущерть, роздали спеціально підготовлену всеукраїнською громадською організацією «Спілка землевласників України» пам’ятку. У ній стисло пояснювалися головні пункти проекту закону України «Про ринок землі». Зокрема, як власник земельної частки зможе нею розпоряджатися, чи не стане земля поживою у руках спекулянтів, чи не скуплять ділянки, виставлені на продаж, банківські установи, іноземні громадяни тощо. Про це говорив й голова села Анатолій Хоменко, роз’яснюючи селянам права власників земельних наділів, яких у Мельниках близько 800 осіб.
Слухали Анатолія Степановича уважно. Хіба раз по раз хтось із старших перепитував про те, що недочув. Однак тільки-но голова села назвав грошову оцінку вартості мельниківських земель, як люди захвилювалися, зашуміли, голосно висловлюючи свої думки.
Чому це наш пай коштує 9 тисяч 960 гривень, а у сусідів, у Головківці, — аж 27 тисяч? — схопився з місця Михайло Чиж. — У нас біля хутора Буда не гірша земля...
— Оцінку грунтів робили науковці із земельного інституту, — розтлумачував Анатолій Хоменко. — Утім, ви й самі знаєте, що землі у сусідів продуктивніші. До того ж розмір земельної частки у Головківці майже два з половиною гектара, а у нас — один гектар п’ятдесят соток.
За Михайлом Чижем піднявся Василь Євич:
— Про те, скільки дають за паї, ми повинні знати, — почав він. — Та головне, думаю, не гарячкувати у цьому ділі. Бо коли всі кинуться продавати свою землю, то у нас у селі й шляху не залишиться — по річці «ходитимемо».
Підтримав Євича й колишній голова колгоспу, а нині голова сільської ветеранської організації Микола Чучупака.
— Усі, хто живе і працює на землі, — сказав Микола Сергійович, — не повинні продавати свій пай. Якщо не має можливості обробляти його самому, то необхідно здати в оренду. Тільки такому орендареві-господарю, який дбатиме про урожай, платитиме за землю по совісті.
За цих слів ветерана пайовики ще більше загомоніли. Згадали, як збанкрутував 2001 року колгосп і за безцінь у них скупили майнові паї. Як у селі з’явилося кілька орендарів і мельниківчани віддали їм свої земельні частки. Згодом одного з них голові села довелося розшукувати аж у столиці. Бо той «бізнесмен» ні землю не обробляв, ні людям за паї не платив.
— А все це сталося через те, — резюмувала депутат сільської ради Людмила Зубенко, — що громаді села треба бути дружнішій і згуртованішій. Якщо хтось приїжджає у Мельники і обіцяє золоті гори, то не біжіть одразу за ним. Спочатку прийдіть і порадьтеся з головою села, з виконкомом, з депутатами, а потім уже щось робіть.
На цю пораду пристали всі. Бо, як сказала колишня колгоспниця, «з тими орендарями вже набили на лобі добрячі гулі». Тому вирішили: земельні частки не продавати, а вести переговори з орендарями про підвищення плати за користування наділами. Якщо ті пайовики, що живуть у місті, захочуть продати свою земельну спадщину — рекомендувати їм мати справу з сільрадою. Адже органи місцевого самоврядування за новим законом матимуть право купувати ділянки.
— Й це буде правильно, — поділилася власниця земельного паю Олена Захаря. — Свої люди дадуть більший лад, ніж чужі. Що ж до моєї частки, то я її не продаватиму. У мене три сини, живуть вони у сільській місцевості, господарюють, і мені є кому залишити наділ у спадок. Грунти у Мельниках хоч і не дуже родючі, — продовжила жінка, — але на наших мальовничих пагорбах можна вирощувати худобу, займатися вівчарством, пасічництвом. А для зеленого туризму — тут справжній рай.
Коли сход закінчився, селяни не поспішали розходитися. Стояли, обговорювали почуте під сільським клубом, поруч з яким, на пригірку, встановлено три пам’ятники. Один — жертвам Голодомору. Два — козакам-отаманам, які у 20-х роках минулого століття загинули за рідну землю і українську самостійну державу.
— За матінку-землю наші діди-прадіди голови поклали, — раптом обізвався хтось з гурту. — То як ми можемо торгувати нею?!
Черкаська область.
До речі
Коментар народного депутата України, заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики і земельних відносин Сергія Терещука:
— Нині у приватній власності громадян України перебуває близько 25 мільйонів гектарів землі. Ми не можемо заборонити людям вільно розпоряджатися цією власністю, адже це гарантує Конституція нашої держави. Як не можемо, наприклад, заборонити продати свій будинок чи автомобіль. Інша річ, що ринок землі повинен бути ринком, а не хаосом. Ми не маємо допустити того, що сталося з промисловим комплексом країни і приватизаційними сертифікатами, коли прості люди залишилися обдуреними, а натомість з’явилися десятки мільярдерів, які й «прихватизували» фабрики та заводи. Україну у світі бачать насамперед як потужну, з величезним потенціалом, аграрно-промислову державу. Тому ринок землі, безперечно, необхідний, аби мати у цій галузі динамічний і стабільний розвиток. Проте безконтрольний продаж земельних ресурсів перекреслить українську аграрну перспективу і відкине державу назад. Моя позиція полягає у тому, що земля повинна залишатися у власності тих громадян, котрі на ній працюють. Землею має володіти той, хто живе у сільській місцевості, хто пов’язав з нею своє життя. Селянин повинен мати можливість викупити землю у сусіда, якому вона не потрібна. Аби саме так почав працювати ринок землі, його потрібно поставити під жорсткий державний контроль.
Фото автора.
