45-річного депутата Жмеринської міськради, головного інженера локомотивного депо Олега Гоцу застрелили біля власного гаража. Поки правоохоронці проводять розслідування, дехто з робітників депо висловлює власне припущення щодо причин трагедії...
За традицією, залізничників, незалежно від того, на якій посаді працювала людина, проводжають в останню путь під звуки гудка локомотива. Він звучить доти, доки біля вокзалу проходить траурна процесія. Під час похорону Олега Гоци хвилюючий звук не припинявся протягом 15 хвилин. Кажуть, ще жодного разу так довго не звучав гудок. Машиністи, які йшли на роботу в нічну зміну або поверталися з неї, переступали поріг квартири свого керівника, щоб віддати йому данину пам’яті. Було це і о другій ночі, і о четвертій ранку... Припущень щодо причини вбивства серед людей не бракує. Офіційної версії правоохоронці поки що не повідомили. Підозрюваних, чи підозрюваного, у злочині по гарячих слідах не затримали.
Мав намір балотуватися на посаду міського голови
— Зухвале вбивство відомої у місті людини для Жмеринки — справжній шок, — каже секретар міськради Святослав Ніколайчук. — Депутатом Олега Гоцу обрали люди, а не за партійними списками. Претендентів було не менше десяти. Перевагу віддали Олегу Григоровичу неспроста — він відрізнявся активністю в роботі. Під час сесійних засідань завжди обирав місце в першому або другому ряду. Мабуть, не було такого питання, до обговорення якого б не долучався Олег Григорович. Це втрата для міськради, для міста загалом.
— Кажуть, що він висував свою кандидатуру на виборах міського голови?
— Ні, це не правда. Я чув, що він мав намір балотуватися, але документів не подавав.
Стріляли впритул
Вбили Олега Гоцу біля його гаража. Місце, як кажуть, на семи вітрах. Приблизно за 50 метрів двоповерховий житловий будинок. Ще ближче дорога. Тут стоїть багатоповерхівка, вікна якої виходять на гараж. Трохи збоку житловий будинок, в якому мав квартиру покійний. З одного й другого боку від гаража проходять два провулки. Там приватні будинки. З цього місця чути, як диктор на залізничному вокзалі оголошує про прибуття і відправлення поїздів.
Загалом тут налічується п’ять гаражів. При в’їзді ліворуч металева будка на зразок трансформаторної підстанції. Припускають, що саме за нею ховався вбивця, поки чекав на свою жертву.
Того дня Олег Гоца разом з дружиною були в гостях в одного із колег по роботі в селищі Браїлів. Вітали чоловіка з днем народження. Коли повернулися до Жмеринки, дружина пішла в будинок, а чоловік поїхав ставити машину в гараж.
— Олег Григорович ніколи не виходив з машини, коли ставив її в гараж, — каже його сусідка, депутат міськради вчителька Тамара Білан. — Якщо ви звернули увагу, ворота в гаражі відчиняються автоматично, за допомогою пульта. Чому він того вечора вийшов із салону авто, не зрозуміло. До незнайомої людини навряд чи вийшов би... Його тіло лежало на землі поряд з автомобілем, біля правих дверцят.
Встановлено, що стріляли в спину. Очевидно, впритул, бо з першого пострілу вцілили в самісіньке серце. Постріл чули ті, хто живе неподалік. Хлопець, який проходив поряд, побачив пораненого чоловіка. Повідомив про це людям, які вибігли на вулицю після почутого пострілу. Вони й упізнали сусіда. Ще двадцять хвилин тяжко поранений чоловік залишався живим...
— Саме перед тим, як сталося вбивство, ми проходили по цьому провулку, — каже одна із жінок з будинку навпроти. — Робимо ремонт у квартирі, тому ночуємо в іншому місці. Допізна працювали. Коли йшли, звернула увагу, що при в’їзді світить ліхтар, а далі за кілька метрів уже темно. Такої пори за цими кущиками легко сховатися. Але нікого не бачили, не чули розмов. Тільки дискотека гриміла. Поряд ресторан «Мобі Дік». Там, буває, такі крики стоять, голосніше за диктора на вокзалі. Наступного дня дізналася, що тут людину вбили.
Версія робітників депо: «Вбили за те, що багато знав»
У локомотивному депо станції Жмеринка, де Олег Григорович починав свій трудовий шлях помічником машиніста і пройшов по щаблях службової драбини до головного інженера, працює більше однієї тисячі людей. Ті, з ким довелося розмовляти, схвально відгукуються про колишнього головного інженера. Кажуть, був доступний у спілкуванні, до нього можна було звернутися по допомогу. Якщо обіцяв щось зробити, обов’язково виконував. Для колективу несподіванкою стало те, що Олег Гоца раптом перейшов на роботу у Фастів. Там його взяли на посаду заступника начальника вагоноремонтного депо. У Жмеринці в нього квартира, дача, батьків перевіз із села. Купив їм квартиру у своєму будинку, тільки в іншому під’їзді. І раптом опинився у Фастові. Та ще й у структурі трохи іншого профілю.
— Він був реальною кандидатурою на посаду начальника депо, — каже один з працівників. — Нинішній начальник уже пенсійного віку. Може, тому прибрали конкурента.
— Але ж він пішов з колективу, тим самим поступився місцем...
— Значить, багато знав, — залучається до розмови інший робітник. — Боялися, що може, десь розповість про наші «дєлішкі». А тут є про що говорити! До нас тільки відголоски доходять. Наприклад, про ту ж солярку, як її списують і де вона дівається...
Батько покійного Григорій Артемович каже, що син не раз під час розмови натякав, що дуже непросто стало працювати в колективі. «Я виховував синів, у мене їх двоє, жити по честі і справедливості, бути людяними, рахуватися з іншими людьми, — розповідає Григорій Артемович. — А воно в житті не все так гладко. Тому я не заперечував, коли син сказав, що переходить на роботу аж у Фастів. Шкода, що далеко від нас, але ж самі знаєте, коли добре дітям, тоді добре й батькам».
Начальник Жмеринського локомотивного депо Анатолій Бездітний теж позитивно характеризує колишнього головного інженера. Називає його своїм вихованцем. Каже, що Олег Григорович був тямущим фахівцем. Тому й рекомендував його на нові посади — з майстра на головного технолога, з головного технолога на головного інженера. На цій посаді Гоца працював шість років.
— Чому перейшов у Фастів? — перепитує Анатолій Бездітний. — Звідти ближче до Києва, знаю, що там йому обіцяли житло. Та й посада вища — заступник начальника депо. Я був на той час у відпустці. Олег Григорович зателефонував мені і сказав, що переходить в інший колектив.
— Ви не переконували його залишитися, адже самі казали, що це був грамотний спеціаліст?
— Чого заперечувати, коли людина йде на вищу посаду? Не заперечував, звичайно.
Готувалися до срібного весілля
Рано-вранці в неділю Олег Гоца мав виїжджати до Фастова. Незважаючи на вихідний, він домовився з робітниками, що вийдуть на роботу. 24 серпня у 20-ту річницю незалежності держави планували випустити в рейс відремонтовану електричку. Ремонт електропоїздів — один з головних профілів Фастівського вагоноремонтного депо. Підлеглі Олега Григоровича погодилися працювати доти, доки не впораються з роботою. Хоча ніхто людей до цього не примушував.
— Олег казав, що його приємно вразило те, наскільки робітники, прості люди, виявили бажання закінчити ремонт електропоїзда саме до цього дня, — каже його батько Григорій Артемович. — Він сам, коли говорив про це, аж руки потирав, як би швидше довести діло до кінця. Такий беручкий був до роботи.
Приблизно о дев’ятій ранку у квартирі Гоци в Жмеринці пролунав телефонний дзвінок. Телефонував начальник Фастівського депо. Каже, люди вийшли на роботу, а Олега Григоровича нема.
— Ми відповіли, що Олег більше до них не приїде, — продовжує Григорій Артемович, — і пояснили чому...
У покійного залишився син Артем, працює в податковій адміністрації у Вінниці, і маленька внучка Софійка, якій виповнився тільки рік і два місяці. Самотньо стало в квартирі дружині, Оксана Василівна — заступник директора однієї із шкіл Жмеринки.
— Олег з Оксаною прожили в парі 25 років, — каже Тамара Білан. — Знаю, що готувалися відзначити цю дату. Три дні Олег не дожив до срібного весілля.
Молодший брат покійного і його дружина працюють у правоохоронних органах. Кажуть, зроблять усе, аби розслідування довели до логічного завершення і знайшли вбивцю.
— Я хотів би подивитися йому в очі й задати одне питання: «За що ти вистрелив у брата?» — каже Віталій Гоца.
Вінницька область.
