Орлинівську сільську раду, що в Балаклавському районі Севастополя, саме час прирівняти до невеликого міста: в чотирнадцяти її селах живе більш як шість тисяч чоловік. Очевидно, що на розвиток інфраструктури грошей потрібно затратити більше, ніж у сільраді, що складається з одного-двох сіл з населенням у тисячу-півтори осіб.

Про те, звідки, як і скільки грошей може взяти сільрада для розвитку, наша розмова з Орлинівським сільським головою Валерієм Сендеровичем.

— Формувати бюджет розвитку дозволено з доходів від приватизації об’єктів комунальної власності та землі. Якщо щось із переліченого цікавить покупця, то чи не краще здавати в оренду й одержувати постійний дохід?

Землі на продаж у сільради немає, комунальні об’єкти ми воліємо не продавати, а здавати в оренду. Отже, бюджет розвитку в нас нульовий. Тим більше що вже третій рік Закон «Про Державний бюджет України» забороняє нам витрачати гроші на капітальні витрати.

Нам місто виділило два мільйони двісті вісімдесят дев’ять тисяч гривень субвенції, що йде на роботи за цільовою програмою для ЖКГ. Але громада впливу на те, куди конкретно їх витратити, не має. Я не проти допомоги міста. Але я за те, щоб Бюджетний кодекс дозволяв громаді заробляти гроші не тільки за рахунок продажу землі та об’єктів комунальної власності, але й, наприклад, на туристичному зборі.

На сесії сільради ми вирішили збирати в бюджет з тих, хто приймає туристів, по одному відсотку від плати за розміщення однієї людини на день, але не менше, ніж одну гривню. Але така плата в сільський бюджет — тільки на добровільній основі. У нас уже є прецедент — один із мешканців села заплатив у бюджет сільради триста п’ятдесят гривень. Наші розрахунки показують, що навіть при платі по одній гривні за туриста за курортний сезон бюджет сільради поповнився б щонайменше тисяч на двісті гривень.

Але, заплативши в бюджет сільради, людина у такий спосіб усе-таки легалізує свою «туроператорську» діяльність. А це означає, що велика ймовірність прояву уваги до її бізнесу з боку СЕС, МНС, податкової... Практика показує, що причину для «прикриття крамнички» частіше знаходять, аніж не знаходять. Вихід бачу в обліку в законодавстві нових реалій нашого життя. У Грузії, приміром, СЕС скасували.

Орендна плата за землю й земельний податок — сьогодні всі області одержують їх у місцеві бюджети. Всі, крім Севастополя. Прибутковий податок із працівників організацій, що розташовані на території громади, —одержують усі місцеві бюджети, крім Севастополя.

Відповідно до нового Податкового кодексу, в наш бюджет надходитимуть (поки що регламентуючі документи в стадії розробки) чотири місцеві податки: туристичний збір, податок на нерухомість, плата за видачу дозволів на певні види діяльності та збір за автопарковки. Останній збір ще хоч якось можливий в умовах Орлиного — більше двох тисяч жителів, адміністративний центр, центральна жвава траса, багато автотуристів з Південного берега Криму заїжджають у гості. Але як реально організувати його збір у наших селах Колгоспному, Кизиловому, Підгірському? І що одержить бюджет від такого законодавчого дозволу якої-небудь сільради в центрі степового Криму або в Кіровоградській області?

Ми говорили про прибутковий податок. Депутати знають, якому найманому робітникові й скільки хазяїн підприємства платить по відомості, а скільки «в конверті». Але повноважень вплинути на ситуацію ні в депутата, ні в сільради як органу місцевого самоврядування — немає. Не просимо каральних повноважень, але контролюючі в представника виборної влади повинні бути. Переконання часто працює не гірше примусу.

Розмовляв Микола МАГДИЧ.

Орлинівський сільський голова Валерій Сендерович планує не тільки бюджет громади, а й сімейний — сам купує продукти для дому.

Фото автора.