Реформаторські задуми Корилкевича

— Як господарник, що не один рік керував великим підприємством, як колишній керівник області та просто як звичайний мешканець, не міг не бачити, що Дубенський район був не в кращому стані — існувала лише видимість порядку, ніхто глибоко у суть проблем не вникав, хоча й треба було б. Я мав час подумати над тим, як їх вирішити. Тож, чесно кажучи, відчув ностальгію за роботою, результати якої могли б побачити мешканці району, — каже Данило Корилкевич.

— Бажання підняти Дубенський район з колін схоже на те, що було в мене, коли я свого часу не дав розвалити в Дубно цукровий завод. Більше того, коли інші підприємства банкрутіли, я будував. Директором заводу став ще за радянських часів. Це був непростий період. Але вже тоді я був норовливим керівником: не поступався принципами і завше гнув свою лінію, коли був упевнений у своїй правоті. Таким і залишився. Моє кредо: хто хоче — той може. В цьому суть моєї житейської стратегії. У владі нині теж потрібен ефективний менеджмент. Тому кажу сільським головам: ви повинні бути насамперед менеджерами — бачити, де можна заробити копійку для громади і не лінуватися ту копійку підняти.

— Хоча й завдання з надходження власних доходів до бюджету району за січень—липень виконано на 103,9 відсотка (при плані 8902,5 тисячі гривень надійшло 9249,5 тисячі), ще не всі резерви задіяні. Над цим і працюємо.

Я теж постійно розмірковую, де ж узяти копійку для поповнення районного бюджету. Звернув увагу на велику кількість веж мобільного зв’язку по району. Вони займають землю сільрад, забруднюють високочастотним випромінюванням простір, а оператори платили в бюджет лише по 1,4 тисячі гривень на рік за кожну вежу. Це, звичайно, мізер порівняно з тим, які прибутки мають оператори мобільного зв’язку. Домігся переукладання договорів з ними — віднедавна вони сплачують 1440 гривень щомісяця за кожну вежу — гроші на порядок більші. Для сільрад це суттєве поповнення бюджету.

І таких резервів поповнення бюджету по сільрадах багато. Візьмімо землю, ліси, ставки. За все це ті, хто користується ними, мають платити. Я не хочу насідати на підприємців, бо розумію: щоб мати з чого платити, треба заробити, і я створюватиму для цього умови. Але податки, оренду платити треба. Не може бути необлікованої, нічийної землі, ставків. Усе, що є на території району, має давати прибуток. Тоді будуть кошти і на медицину, і на освіту, і на все інше. До речі, у червні райдержадміністрація надіслала листа в Дубенську міжрайонну прокуратуру щодо укладення договорів оренди на земельні ділянки, які використовує ПАТ «Ей-І-Ес Рівнеенерго», оскільки акціонерне товариство усіма можливими методами відмовляється укладати їх. Відтак втрачає бюджет.

— Планую створити інвестиційний фонд для району і для міста, щоб підприємець-початківець міг узяти позику на розвиток справи, але не під такі шалені відсотки, як у банках. Тоді він зможе їх виплатити і не збанкрутіти. Це ще й спосіб розв’язання проблеми зайнятості населення. Для підприємців украй широке поле діяльності, особливо на селі: це овочівництво, молокопереробка, кролівництво, сфера послуг...

— Можливо, ви здивуєтесь, але почав з того, що змусив вивісити на всіх державних установах українські прапори. Це привчає людей, особливо дітей, поважати державну символіку. А як це зробити, коли люди в селі державного прапора не бачать? Ми ж українці і маємо бути патріотами своєї держави.

Ініціював наведення порядку на кладовищах, щоб їх почистили, загородили. Адже у тих, хто не пам’ятає свого минулого, не може бути хорошого майбутнього.

Порядку треба скрізь і вже. Почав з найважливішого, і вже є перші результати. Наведу один лише приклад. Селяни були невдоволені низькими закупівельними цінами на молоко. За таких умов тримати корів невигідно. Почав перемовини із переробниками молока. З усіма вже домовився щодо прийнятних для селян цін, відтак з 15 травня молоко у них беруть по дві гривні, з державною дотацією виходить 2 гривні 30 копійок за літр. Хоча, на мою думку, і ця ціна низька: молоко — не вода і має вартувати відповідно. Тож будемо над підвищенням закупівельних цін працювати й надалі, поки не вийдемо на такий результат, який би задовольняв людей.

Порадив господарствам збільшити площі під овочі. Тож цього року під них відвели у районі 435 гектарів, тоді як раніше їх вирощували лише на 25. Овочівництво плануємо розвивати й у майбутньому. Адже мене особисто зачіпає, що, маючи такі родючі ґрунти, завозимо картоплю з Єгипту, овочі з Європи.

— Річ у тім, що у нашому районі в останні роки цією проблемою ніхто не переймався. Старі ліхтарі відслужили свій термін, частково були зняті під час реконструкції ліній електропередач. Я поставив перед сільськими головами завдання: до кінця року відновити освітлення вулиць у всіх населених пунктах району. Є вже перші результати: наразі повністю з освітленням найвіддаленіше від Дубна село Майдан, частково відновлено освітлення вулиць у селах Мирогоща, Привільне, Повча та у селищі Смига. На сьогодні 15 сільських рад замовили технічні умови на відновлення вуличного освітлення.

Взялися також за дороги. За рахунок субвенції з державного бюджету, а також коштів спеціального фонду обласного бюджету цього року доведемо до ладу 59 доріг комунальної власності загальною протяжністю більше сорока двох кілометрів. У планах — відремонтувати міст через річку Ікву, який нині в аварійному стані.

Та й взагалі роботи — непочатий край. Це стосується приведення в належний порядок об’єктів соціальної сфери, зокрема шкіл, дитячих садків. До речі, на завершальній стадії капітальні ремонти дитсадків у селах Птича і Мирогоща. Твердо переконаний: для дітей має бути все найкраще.

Є намітки у мене й щодо об’єднання медичних закладів міста Дубно та району, щоб вони мали спільне фінансування — це дасть 800 тисяч гривень економії, за які ми могли б придбати сучасне медичне обладнання. Це питання зараз обговорюємо з обласним управлінням охорони здоров’я, депутатами, щоб вийти на оптимальний варіант.

— У нас, як, певно, і скрізь, є знедолені діти — діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. Таких у Дубенському районі дев’яносто. Держава не може замінити для них матір чи батька, але мені хотілося б, щоб ці дітки відчували турботу про себе. Дещо полегшити життя таких дітей, вважаю, допоможе виконання зініційованої мною і підтриманої депутатами районної ради Програми соціального захисту дітей та розвитку сімейних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на 2011—2013 роки. Один з основних розділів цієї програми стосується створення соціального гуртожитку та виділення коштів на лікування знедолених дітей, та головне — відкриття на ім’я кожної дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, накопичувальних банківських рахунків, які щомісяця поповнюватимуться коштами, виділеними з районного бюджету, а також спонсорськими надходженнями. Такі рахунки у червні відкрито на всіх дев’яносто таких дітей, у липні туди надійшло 28 тисяч гривень. Коли такі діти стануть дорослими — досягнуть повноліття, матимуть певні кошти, щоб почати самостійне життя.

— На жаль, не всі пам’ятки у хорошому стані. Розповім лише про Козацький редут, що між селами Семидуби і Плоска. На цьому місці під час Берестецької битви 10 липня 1651 року невеличка купка козаків з полку Івана Богуна, прикриваючи відхід побратимів, прийняли останній смертельний бій з польським наступальним загоном, який у десятки разів переважав їх за чисельністю.

Не можу передати своє обурення, коли побачив це пам’ятне місце в бур’янах, а капличку із побитими шибками та без дверей. Схоже було на те, що тут пройшлися місцеві вандали. Не розумію, як можна було довести до спустошення святиню, на яку мають молитися, а діти — навчатися тієї відваги і доблесті, що була притаманна нашим предкам? Для мене було справою честі привести до ладу і територію Козацького редуту, і відновити капличку, куди могла б прийти з молитвою будь-яка людина, кожен перехожий. А взагалі-то у моїх планах перетворити Козацький редут на історичний заповідник всеукраїнського значення.

— Опорою і підтримкою для мене є моя сім’я: дружина Надія, донька Леся, син Михайло і, звичайно, внучки Оля, Женя, Мирослава та онук Данко. Я їх дуже люблю. Нещодавно Оля стала студенткою університету, чим я дуже пишаюсь.

Щодо моєї фізичної форми, то, можливо, це завдяки тому, що я прихильник активного відпочинку. Щодня купаюсь у водоймі, щодня тренуюсь на тренажерах. Уже так до цього звик, що коли не вдається якогось дня дати собі навантаження, почуваюся якось не так. Спортом займаюся змолоду: я майстер спорту з волейболу, маю третій розряд з велоспорту, другий розряд з лижного спорту. В мене нервова, напружена робота була і є. Якщо не тримати себе у формі, то не витримати усіх цих навантажень.

Щодо хобі, то одне з них — підводне плавання. Не так давно на Тихому океані пірнав на глибину п’ятдесят метрів. Мене деякі молодші аквалангісти відраджували. Але коли побачили, на яку позначку   опускаюся в океан, прикусили язики. Не кожен на таку глибину опуститься. Та воно варте того. Океан під водою — це зовсім інший світ, який вражає своєю красою. Це треба бачити. Природа дає сили і здоров’я. А якщо так, то треба їх з користю витрачати не тільки на себе, а й для того, щоб бути корисним людям, чого я і прагну.

 

Рівненська область.