Нинішнього року лісівникам Хмельниччини виділено близько трьох мільйонів гривень для створення нових лісових масивів. Цього могло б вистачити для того, щоб на території майже в тисячу гектарів з’явилися нові насадження. Лісівники краю готові рухатися вперед і значно швидшими темпами. Однак на їхньому шляху вже кілька років стоїть одна перешкода — відсутність вільних земель. Тепер, коли дедалі частіше заходить мова про можливість їхнього продажу, проблема набуває особливої гостроти.
Від посівної до жнив — сто літ
Закладка нових гаїв та дібров — не примха лісівників. І навіть не прибутковий бізнес. Кожен знає: від висівання насінини до збирання стиглого лісу пройде мало не сотня літ, тому результати теперішньої праці оцінять тільки нащадки. Точно так, як і ми підбиваємо підсумки за попередні півстоліття. А вони не дуже втішні.
— Ще сорок років тому лісистість країни становила майже 50 відсотків, а тепер — менше 16, — пояснює начальник обласного управління лісового господарства Віталій Лісовий. — На Хмельниччині ця цифра навіть не доходить до тринадцяти відсотків. А в лісостеповій зоні вона мала б бути не менш як вісімнадцять. До того ж не всім районам пощастило мати таке багатство, як ліси. Якщо, скажімо, на Шепетівщині вони покривають мало не третину території, то у Волочиському районі — лише півтора відсотка.
Щоб у краї подолати різницю у згаданих кілька відсотків, треба чимало потрудитися: висадити, доглянути, зростити близько 85 тисяч гектарів нових лісів. Лише галузевих старань тут мало, повинна працювати єдина державна програма, підкріплена фінансово. Й останніми роками помітні певні зрушення. Якщо не так давно фінансовий бік справи покладався переважно на лісові господарства, котрим не під силу нести такий тягар, то тепер істотною стала державна підтримка. Однак з’явилися кошти — виникли інші проблеми. Земельні.
Чиї то землі? Чий то ліс?
В аграрному бізнесі діє єдине правило: хочеш засіяти поле — орендуй землі. А для лісівників воно не підходить. Де знайти власника паю, який віддав би його під лісові посіви? Нині дати згоду на посадку нового державного лісу може лише місцева громада, якщо не пошкодує своїх територій. Але де той щедрий на землю господар, якщо скрізь тільки й чути: ось почнеться продаж землі, тоді й можна буде заробити.
Компроміс у питаннях доводиться шукати спільно з обласною, районними та сільськими радами. Як правило, останні віддають під заліснення землі, на яких через безгосподарність вже засіялися дерева, або ж ті, що непридатні для ведення сільського господарства. Здавалося б, у такій ситуації лісівникам подякувати треба, що облагороджують занедбані території. Та насправді донедавна було так, що за свої старання ще й мусили... заплатити компенсацію за втрати від припинення сільськогосподарського виробництва. За кожен гектар невгідь — близько 80 тисяч гривень. Смішно, бо ніхто й ніколи не віддавав під ліси родючі поля.
— Ми не раз висловлювали пропозиції щодо цього, — зауважує Віталій Лісовий. — Приємно, що Верховна Рада таки дослухалася до них і скасували такі платежі. Однак це лише перший крок на шляху до нових лісів. Далі треба розібратися із проблемою технічної документації на виділені ділянки.
Тут поки що продовжує діяти фінансово-бюрократична тяганина. Адже різних технічних довідок, документів, схем та планів треба більше, ніж дерев у лісі, — до трьох десятків. А кожна, як відомо, коштує чималі гроші. Замкнене коло: бюджетні кошти можна використати тільки на посадку лісу; а його не посадиш, поки не оформиш технічну документацію; останню не матимеш, бо немає з чого заплатити... Вихід із зачарованого кола практики бачать простий: передати лісівникам в користування землі, приміром, на десять років. І поки підніматимуться молоді крони, можна всі технічні документи оформити. Щоправда, і тут варто подумати над спрощеним варіантом, адже бюрократична плутанина не додає справі успіху.
Без такого реформування земельних стосунків важко сподіватися, що лісові плантації збільшуватимуться запланованими темпами. Якщо раніше лісівникам області вдавалося щороку засаджувати до тисячі гектарів нового лісу, то нинішнього через проблеми з територіями площа буде вдвічі менша.
Зрубав дерево — посади три
Саме за таким принципом намагаються жити лісівники краю. Тільки цієї весни було вирощено майже одинадцять мільйонів сіянців трьох десятків порід. Робота кипить не тільки в розсадниках, а й на багатьох лісових ділянках. Як і в полі, весняну посівну в лісі потрібно провести найшвидшими темпами. Одна біда — «грядки» малуваті. Тож майже третину сіянців доведеться виставити на продаж.
Фахівці наводять промовисті приклади: у Франції, якщо сільськогосподарський гектар дає врожай менш як сорок центнерів зернових, його вважають малорентабельним і автоматично передають під лісові угіддя. З огляду на середні показники вітчизняної врожайності, нам довелося б віддати під діброви більшість селянських угідь. Але до такого ніхто не закликає. Передати хоча б території, на яких уже виріс дикий чагарник. А таких в області близько 9 тисяч гектарів.
Не завадило б подумати і про державну політику щодо земель, які не мають жодної сільськогосподарської цінності, але свого часу були розпайовані. На перший погляд, незвично: виходить, що селянин, ставши власником землі, може ще й власником лісу стати? А, зрештою, чом би й ні? Не тільки ж олігархам володіти заповідними гектарами. Одне слово, є над чим подумати. Урядовцям та законотворцям насамперед.
