Місто, куди хочеться повертатися

За винятком нещодавно збудованого невеличкого заводу з переробки томатів, у Голій Пристані відсутня будь-яка промисловість із її шкідливими викидами в атмосферу, натомість у кожному дворі буяють квітучі сади з абрикосами, запашними персиками, солодким, як мед, виноградом. Довкола — неозорі баштани з кавунами, пшеничні лани, а на додачу ще й санаторій на березі унікального солоного озера з мінеральними грязями. За цілющими властивостями вони не поступаються навіть природним скарбам знаменитого Мертвого моря в Ізраїлі. Тож не дивно, що жити до Голої Пристані й до сьогодні переїжджають під старість відставні військові, чиновники та й прості українці, котрі заробили сякі-такі гроші чи в бізнесі, чи важкою працею на чужині. 

Однак справжня гучна слава осяяла Голу Пристань саме за часів незалежної України, коли місто перетворилося на «столицю» одразу двох міжнародних фестивалів — свята етнічного мистецтва «Купальські зорі» та конкурсу найвагомішого кавуна «Солодке диво» (на знімку). Вже п’ять років похвалитися здобутками сюди приїжджають селяни із смугасто-зеленими красенями по 37—40 кілограмів вагою, до того ж вирощеними без застосування будь-яких хімікатів чи штучних біостимуляторів — це обов’язкова умова журі. Поласувати (до того ж безкоштовно) ароматною городиною та садовиною, подивитися на гігантські ягоди в цей час до Гопри вирушають туристи й селяни не тільки з усієї України, а й з Росії, Білорусі, Польщі, Румунії, Німеччини.

А тепер відкриємо секрет: авторство ідеї заснування обох популярних фестивалів беззастережно належить міському голові, поетові й «романтичному прагматикові» Анатолію Негрі. Коли земляки вперше обрали його мером (нині Анатолій Петрович добуває вже другу каденцію на цій посаді), господар міста зі своєю командою заходилися міркувати, за рахунок чого можна було б додати тутешній економіці потужнішого поштовху. На будівництво великих підприємств інвестицій катма, та й навколишньому середовищу вони шкодитимуть, а воно ж у Гопри, нагадаємо, — унікальне. Тому пішли іншим шляхом, поєднавши природні переваги цього навколишнього середовища із стимулюванням розвитку «зеленого туризму», дружніх до природи технологій. До фестивалів місцеві підприємства створили цілу мережу з обслуговування численних гостей. Це і баркаси з безшумними електромоторами для прогулянок дніпровськими плавнями, і «намисто» з туристичних хуторів. При наявності всіх побутових вигод тут можна за невеликі гроші насолодитися чистим повітрям і співом птахів, навчитися котрогось із традиційних ремесел, а за бажання і порибалити.

Одне слово, приїхавши на фестиваль чи просто побувавши у Голій Пристані проїздом, гості закохуються у це затишне містечко назавжди й повертаються сюди за першої-ліпшої нагоди — чи то підлікуватися, чи порибалити, чи помилуватися красою природи. Але й містяни роблять усе, щоб їхні рідні терени були для всіх чистими, безпечними та красивими. Протягом останніх п’яти років центр Гопри спіткало майже казкове перетворення. «Візитівка» міста — набережна Конки — була повністю викладена тротуарною плиткою, на ній постали лебедино-білі арки, дарує прохолоду в спекотний літній день фонтан, навкруг буяють квітники. Є й своя «родзинка»: до кожного щорічного фестивалю «Купальські зорі» тут відкриваються нові пам’ятники, причому інколи — вельми несподівані. Нещодавно на міській набережній з’явився пам’ятник славетному кавуну з таврійських степів, там «оселилися» русалки із царем-водяником та... легендарна жаба, яка «задавила Україну». Цьогоріч тут встановили бронзовий монумент полководцю Олександру Суворову: за його наказом у часи російсько-турецьких воєн під Голою Пристанню спорудили укріплення «Збур’ївський ретраншемент», на місці якого з легкої руки фельдмаршала виникли й процвітають два багаті села Стара і Нова Збур’ївка.

Як у багатьох містах української глибинки, бюджетних доходів Голої Пристані хронічно не вистачає, аби фінансувати перетворення звичайного містечка зі статусом райцентру у центр фестивалів та «зеленого туризму» щонайменше національного значення. У суму з шістьма нулями «вилилася» реконструкція набережної, ще п’ять мільйонів коштує новий Палац спорту, будівництво якого  за допомогою спонсорів завершили минулого року. 

— Не тільки в моєму службовому кабінеті, а й у багатьох кафе і магазинах, навіть у музеї міста стоять «скарбнички» для збору благодійних пожертв, — каже А. Негра. — Це звичайні трилітрові скляні банки, закриті опечатаними жерстяними кришками із прорізями. Коли трилітровки наповнюються купюрами, їх відкриває спеціальна комісія, члени якої підраховують суму внесків і здають на спеціальний рахунок, через який фінансуються будівельні роботи. Ми вдячні землякам і гостям за їхню щедрість і розуміння: адже тільки за минулі півтора року ці пожертви перевищили півтора мільйона гривень, а спонсором зведення нашого Палацу спорту виступив навіть Президент України Віктор Янукович. Його прізвище, як і прізвища сотень інших благодійників, з’явилося на дошці пошани біля входу до Палацу — це для нас звичайнісінька практика.

Люди платять довірою й готовністю до співробітництва, якщо бачать, що влада турбується про їхні потреби і чесно веде справи — працює, а не краде. В цій нехитрій істині — секрет успішного розвою маленького міста на Херсонщині. А наочні приклади справжньої турботи «батьків міста» про потреби городян можна відшукати, навіть не віддаляючись від міськради Голої Пристані. Просто біля входу до резиденції міської влади за розпорядженням Анатолія Негри облаштовано легкий павільйон для людей із обмеженими фізичними можливостями. Інвалідові зовсім не треба видиратися по будинкових сходах та чекати у чергах під кабінетами чиновників. Все, що йому потрібно, це лише натиснути кнопку й пояснити, консультацію якого конкретно посадовця він хоче отримати. Потрібний посадовець виходить і за столиком павільйону надає відвідувачу всі необхідні поради та в разі потреби допомагає заповнити папери. Приклад, згодьтеся, гідний наслідування, але в переважній більшості міськрад та райдержадміністрацій по всій Україні обмежилися тільки тим, що біля входу змурували пандуси для інвалідних візків.

Міська влада Голої Пристані намагається максимально забезпечувати життєві потреби земляків та гостей міста, але його міський голова ніяких привілеїв для себе не хоче. На цьому підгрунті три роки тому навіть виник невеличкий скандал: коли міськрада удостоїла Анатолія Негру звання почесного громадянина Голої Пристані, на його честь виготовили гранітну табличку з зображенням та прізвищем міського голови, яку мали вивісити поруч з іншими зображеннями почесних громадян на Алеї Героїв. І тут вшанований мер чи не вперше зловжив посадовим становищем, відібравши табличку в комунальників та заборонивши її монтувати.

— Ця табличка і досі в гаражі лежить, — щиро зізнається Анатолій Петрович. — Та, доки я живий, ніяких моїх увічнень у мармурі чи граніті у Голій Пристані не дозволятиму. От коли вже мене не буде, нехай земляки чинять за своїм розсудом. А за життя градоначальника пам’ятником йому мають бути тільки реальні справи на користь громади.