Якщо раніше дієта українських стареньких, котрі виживають на одну пенсію, складалася здебільшого з хліба, каш і молока, то нині один із цих важливих продуктів споживчого кошика перейшов у розряд делікатесів. Літр найдешевшого молока 2,5—2,7-процентної жирності й сумнівної якості в супермаркетах Херсона вже коштує не менш як 6,3—7,8 гривні! Тому міські безробітні й ті самі пенсіонери пристосувалися ходити вулицями у пошуках молока, яке час від часу вивозять на продаж з машин господарі невеликих ферм — по 5 гривень за літр. Щойно селяни розкладають свій переносний прилавок з банками й черпаками, як до нього шикується велика черга, і починаються «перегони». Товар буквально розмітають: цистерна порожніє години за три, отож її вмісту вистачає аж ніяк не всім.
Дефіцит молока й молочних продуктів на Херсонщині збережеться доти, доки не відновиться кількість поголів’я великої рогатої худоби, вирізаної на початку 90-х років минулого століття, кажуть експерти. Нині утворився значний «перекіс»: в індивідуальних господарствах області тримають дванадцять тисяч корів, а в колективних — лише 6,6 тисячі. Порівняйте: в СРСР в одному лише приміському Білозерському районі було до 18 тисяч корів. До того ж молочні продукти від «приватників» ідуть насамперед на «внутрішньосімейне» споживання. А надлишків недостатньо для розгортання промислової переробки: нині один молокопереробний завод змушений розсилати машини для збору цих жалюгідних залишків по 4—5 районах.
Те, що повернення до великих тваринницьких господарств назріло давно, визнає і влада. Прем’єр і Президент України за прикладом своїх попередників у черговий раз проголосили державний курс на розвиток сільськогосподарських галузей. Однак створити хоча б по одній сучасній молочнотоварній фермі на кожний район Херсонщини для задоволення попиту на твердий сир, сметану і сир — завдання непросте. Адже мало побудувати комплекс: його ще треба «заселити», а купити потрібну кількість племінної худоби в нашій країні практично неможливо. Її треба замовляти в спеціалізованих тваринницьких господарствах від Західної Європи до Австралії. І мало того, що це недешево, то ще і клопітно: щоб разом з коровами не імпортувати яку-небудь недугу або носіїв генетичних відхилень, у закордонне господарство спершу виїжджають українські експерти з державної ветеринарної служби. На всю процедуру йде 4—7 місяців!
У Головному управлінні ветеринарної медицини Херсонщини нашому кореспондентові розповіли: за минулий рік лише одна з фірм Генічеського району області ввезла сотню елітних тварин з далекого зарубіжжя. Нинішнього року заявку на імпорт такої ж кількості племінних тварин голштинської породи також подало лише одне сільгосппідприємство із сусіднього Новотроїцького району. Але для того, щоб почати радикальне «відновлення» поголів’я великої рогатої худоби, для потреб краю довелося б закуповувати не менш як по тисячі молодих бичків і теличок щорічно. На таку «розкіш» у наших аграріїв не вистачало коштів навіть у докризові часи, але закони економіки жорсткі. До того, як череда корівок Таврії не збільшиться й не обновиться, у наших городян одна дорога — займати чергу до молоковоза. І сподіватися, що хоча б кілька літрів порівняно дешевого молока цього разу їм дістанеться.
Сергій ЯНОВСЬКИЙ.
Херсонська область.
